Розділ 3 Шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави
Сторінки матеріалу:
Для підвищення ефективності проведення цінової політики необхідно, щоб всі задіяні в ній ланки (центральні й місцеві органи влади, що встановлюють ціни на продукцію; підприємства, що дотримуються цих цін; Державна інспекція з контролю за цінами як структура, що здійснює перевірку дотримання цінової дисципліни суб'єктами господарювання) працювали синхронно, в одному напрямку. І, якщо Кабінет Міністрів України при реалізації своїх повноважень у сфері ціноутворення, управляє господарською діяльністю, визначаючи загальні правила встановлення цін, то Державна інспекція з контролю за цінами має виконувати контрольно-наглядові функції.
Такий розподіл повноважень має ряд позитивних моментів. По-перше, запропоновані ціни будуть економічно обґрунтованими, оскільки їхньому визначенню передує аналіз об'єктивних факторів розвитку ринку. По-друге, забезпечується системний підхід до установлення ціни залежно від економічної ситуації, кон'юнктури ринку, що дозволить забезпечити гнучкість ціноутворення. По-третє, державні підприємства змушені будуть мінімізувати свої витрати на виробництво, з'являться реальні стимули для підвищення якості продукції, розширення асортименту, впровадження нових технологій.
Негативним моментом такого розподілу повноважень є збільшення обсягу звітних документів, які підприємства будуть представляти до контролюючого органу. Однак гостроту впливу цього фактору можна знизити, передбачивши єдину зведену форму звітності, що могла би бути використана всіма контролюючими структурами.
До компетенції контрольного відділу Державної інспекції з контролю за цінами варто віднести виявлення фактичного стану виконання методичних рекомендацій у рамках цінової політики, зроблених аналітичним відділом.
Наступною сферою адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави після сфери контролю за цінами логічно виділити здійснення цінової політики.
В Україні державне регулювання в сфері ціноутворення здійснюється різними державними органами: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, комісіями. Регулююча діяльність всіх цих органів в області цінової політики спрямована на недопущення монополізації ринку, приборкання інфляції, підтримку національного товаровиробника.
Координатором всієї цінової політики, що проводиться в державі, виступає Верховна Рада України. Згідно ст.85 Конституції України до її повноважень відноситься визначення основ внутрішньої й зовнішньої політики держави, прийняття законів, у тому числі й у сфері ціноутворення. Згідно ч.2 ст.191 Господарського Кодексу України ціни на продукцію суб'єктів господарювання - природних монополістів установлюються законами.
Визначаючи основи внутрішньої цінової політики, Верховна Рада України на законодавчому рівні окреслює межі прав господарюючих суб'єктів на встановлення вільних цін. В умовах інфляції Верховна Рада України проводить політику по стримуванню росту цін, збільшуючи перелік товарів, ціни на які або встановлюються державою, або на них визначаються граничні рівні цін. При стабільному ринку в умовах низької інфляції нею проводиться курс лібералізації цін. Верховній Раді України підзвітні всі державні структури, які управляють процесом ціноутворення.
Істотна роль у регулюванні ціноутворення належить Кабінету Міністрів України. Згідно ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, координує роботи міністерств і інших органів виконавчої влади, у тому числі роботу місцевих державних адміністрацій. Згідно ст. 191 Господарського кодексу України, Кабінет Міністрів затверджує переліки товарів (робіт, послуг), на які законом установлюються державні ціни.
Ст. 4 Закону України "Про ціни й ціноутворення" містить той же перелік повноважень Кабінету Міністрів України в сфері ціноутворення. Повноваження центральних органів виконавчої влади в цій сфері визначені постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" №1548 від 25.12.1996 р[232]. Так, відповідно до цього нормативно-правового акту, Міністерство транспорту та зв'язку України за погодженням з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги. Це повноваження реалізується шляхом видання наказів. Однак Положення "Про Міністерство транспорту та зв'язку України", затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 №789 р.[233] не передбачає процедури погодження тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України.
Представляється необхідним приведення чинного законодавства про ціноутворення у відповідність із Конституцією України, законами та підзаконними нормативно-правовими актами щодо визначення повноважень органів виконавчої влади в зазначеній сфері.
Здійснення виконавчо-розпорядчих функцій в галузі ціноутворення покладено також на обласні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції.
Так, згідно ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",[234] відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, що перебувають у комунальній власності, будуються на основі підпорядкованості, підконтрольності й підзвітності. Тобто відносно продукції даних підприємств органи місцевого самоврядування можуть здійснювати пряме регулювання цін.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 135 від 22.02.95 р. "Про Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи й послуги монопольних утворень" і постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.96 р. "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулюванню цін (тарифів)"[235] у винятковій компетенції обласної державної адміністрації перебуває встановлення тарифів на тепло-, водопостачання, що поставляє комунальними підприємствами.
Правовий вплив на ціноутворення в Україні здійснюється за допомогою способів, прямо передбачених чинним законодавством. Згідно ч. 5 ст. 191 ГК України, такими способами є: установлення державних (комунальних) фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів рентабельності або введення обов'язкового декларування зміни ціни.
Фіксовані ціни, згідно ч. 1 ст. 191 ГК України, встановлюються на ресурси, що роблять визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію й послуги, які мають істотне соціальне значення для населення. Такі ціни можуть бути прейскурантними. Перелік цих ресурсів, продукції й послуг затверджується Кабінетом Міністрів України. Крім того, фіксовані ціни встановлюються законом на продукцію природних монополістів. Перелік видів продукції цих суб'єктів установлюється Кабінетом Міністрів України. Фіксовані ціни встановлюються й на імпортну продукцію, придбану за кошти Державного бюджету.
Якщо відносно встановлення фіксованих цін на продукцію монопольних підприємств є чітка норма про те, що вони визначаються законом, то в інших випадках не зовсім зрозуміло, визначення розміру цін, що встановлення розміру всіх фіксованих цін повинне здійснюватися законом. Однак, такий підхід не можна назвати ефективним. Так, державне регулювання процесу ціноутворення у вугільній промисловості ґрунтувалося на тому, що всі шахти перебували в державній власності, тому й визначення ціни на вугілля проводилося централізовано. У період 1992 - 96 р.р. це регулювання зводилося до постійної зміни фіксованої ціни на вугілля у бік її підвищення[236], однак це не привело до стабілізації ситуації у вугільній промисловості.
Подібне положення у вугільній промисловості може пояснюватися тим, що правове регулювання ціноутворення носить вузько галузевий характер, тобто, відсутній системний підхід до питання встановлення й скасування державних цін. У більшості випадків у вугільній промисловості й інших галузях зміни в ціновій політиці здійснюються наказами відповідних міністерств. У результаті проведені зміни не завжди враховують ситуацію в інших галузях промисловості, що приводить до певного дисбалансу цін. Нерідко в результаті такого регулювання подальша ситуація в галузі цін розвивається за принципом бумеранга.
Відповідно до Положення "Про Міністерство вугільної промисловості України", затвердженому Указом Президента №828/94 від 30.12.94 р. в області управління ціноутворенням Міністерство вугільної промисловості наділялося правом установлення за узгодженням з Міністерством економіки України оптових цін на вугілля й вугільну продукцію. У цей час, згідно п.4.5. Положення "Про Міністерство палива й енергетики України", затвердженого Указом Президента України №598/2000 від 14.04.2000 р.[237] в галузі ціноутворення Міністерство палива й енергетики України - правонаступник Міністерства вугільної промисловості України - наділено правом розробляти пропозиції по вдосконаленню механізму ціноутворення в паливно-енергетичному комплексі.
З метою приведення законодавства про ціноутворення відповідно до Конституції України, представляється доцільним Положення (стандарти) бухгалтерського обліку затверджувати не наказом Міністерства фінансів України, а постановою Кабінету Міністрів України.
Питання ціноутворення стосується і встановлення дотацій, за рахунок яких покриваються збитки виробника від продажу продукції за цінами, встановленими державою.
На жаль, цільове призначення дотацій не враховується податковим законодавством, що розцінює ці надходження як одну зі складових оподатковуваного прибутку. Тобто держава надає підприємству дотації для покриття збитків від продажу продукції за цінами, встановленими державою, і включає цю суму до оподатковуваного прибутку. При такому підході компенсаційна функція дотацій не може бути виконана в повному обсязі. У зв'язку із цим пропонується внести зміни в ст. 4.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"[238], доповнивши її словами "крім сум дотацій, отриманих суб'єктами господарської діяльності у зв'язку з державним регулюванням цін на їхню продукцію".
Проведений аналіз лише окремих питань у сфері ціноутворення дозволив зробити висновок про доцільність на законодавчому рівні встановити прозорий, зрозумілий порядок визначення ціни на продукцію господарських підприємств з державною формою власності.
- « перша
- ‹ попередня
- 1
- 2
- 3