Реформування практично усіх сфер суспільного життя, у тому числі - і сфери економічних відносин потребує подальшого законодавчого закріплення. При цьому надзвичайно складними стають питання адміністративно-правового регулювання, оскільки є нагальна потреба запровадження принципово нових основ - диспозитивних, порівняно із загальноприйнятими, розробленими та усталеними - імперативними. При цьому імперативний і диспозитивний вплив на сферу економіки та, у тому числі -корпоративні права держави, має бути збалансований.

На сьогодні чинне законодавство, яке є основою адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави, характеризується непослідовністю, фрагментарністю і спрямоване на вирішення окремих поточних проблем державного впливу на корпоративні права. Так, в травні 2001р. з метою визначення ефективності управління переданим національним та холдинговим компаніям державним майном, у тому числі державними корпоративними правами, та визначення доцільності подальшого функціонування таких компаній Президент України видав розпорядження "Про Комісію з перевірки процесів створення, приватизації та фінансово-господарської діяльності державних (національних) акціонерних та холдингових компаній"[208]. Ним передбачено можливість припинення діяльності таких компаній за результатами проведених перевірок.

В той же час, в травні 2001р. Кабінет Міністрів України приймає Постанову "Про створення державної холдингової компанії "Укрзалізреммаш"[209]. 
Метою створення такої холдингової компанії була структурна перебудова галузі залізничного транспорту, збереження промислової бази з відновленням рухомого складу і підвищення ефективності управління державним майном. 16 травня 2003 року наказом Міністра транспорту України № 362 ДХК "Укрзалізреммаш"[210] було ліквідовано та відновлено діяльність об'єднання державних промислових підприємств залізничного транспорту. Окремо варто звернути увагу, що наказ Міністерства транспорту України скасовано Постанову Кабінету Міністрів України, що взагалі суперечить принципам нормотворчості.

Питання стосовно доцільності вдосконалення чинного законодавства слід вирішувати на підставі виділеного предмету адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави, який складають відносини у сферах: діяльності уповноважених державних органів з визначення сфер економіки, які підлягають корпоратизації; ведення реєстру корпоративних прав держави; контролю за діяльністю господарських об'єднань; реєстрації, стандартизації, сертифікації; здійснення цінової політики; адміністративної юрисдикції.

Перспективи розвитку адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави доцільно розглядати за вказаними сферами суспільних відносин. При цьому слід зазначити, що: по-перше, проблему вдосконалення адміністративно-правового регулювання корпоративних прав держави за усіма зазначеними напрямками складно вирішити у зв‘язку із її системним характером і тому предметом наукового пошуку будуть лише окремі аспекти, найбільш визначені з точки зору впливу на формування ринку; по-друге, проблеми вдосконалення адміністративної юрисдикції у сфері реалізації державою корпоративних прав є окремим напрямком наукових досліджень, оскільки стосується системного питання про правову природу відповідних відносин.

На першому місці виділені проблеми вдосконалення законодавства, яке регулює діяльність уповноважених державних органів з визначення сфер економіки, що підлягають корпоратизації. Такі питання урегульовані, в основному, підзаконними актами - указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, актами Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, інших суб'єктів - органів виконавчої влади, які мають повноваження стосовно управління корпоративними правами держави. Зокрема - це Указ Президента України від 15.06.1993 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств"[211], постанова Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2006 р. N 1477 "Про погодження Кабінетом Міністрів України рішення щодо утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації"[212], постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 508 "Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств"[213] та інші.

Ст. 1 Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" встановлює, що корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, у відкриті акціонерні товариства. Але в рамках розвитку нормативно-правової бази управління об'єктами державної власності у зв'язку з прийняттям Закону України "Про управління об'єктами державної власності" доцільно було цю норму передбачити в рамках цього закону з відповідними змінами . На сьогодні існує велика кількість підзаконних нормативно-правових актів, які в тій чи іншій мірі регулюють питання в сфері корпоративних прав держави та не відповідають потребам сьогодення.

Не зважаючи на значну кількість нормативно-правових актів, які регламентують відносини у сфері управління державою її корпоративними правами, у них залишається невизначеним питання про критерій, на підставі якого слід визначати, які саме корпоративні права можуть залишатись у державі. Так, Указом Президента України від 15.06.1993 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" визначено, що корпоратизації підлягають підприємства, балансова вартість основних фондів яких за станом на 1 січня 1993 року становила не менш як 20 млн. карбованців. Однак, ця норма на сьогодні потребує приведення у відповідність вимогам часу. Крім того, цим Указом передбачено перелік підприємств, що не підлягають корпоратизації, але підстави визначення цих підприємств не наведені. Не дає відповіді на питання про критерії визначення сфери набуття державою корпоративних прав і спільний наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 11.08.2006 № 275/1252 "Про затвердження Порядку утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації"[214]. Якщо проаналізувати норми Законів України "Про холдингові компанії в України"[215] та "Про господарські товариства"[216], то відповідні норми також відсутні. Лише побічно питання про критерії корпоратизації державою наведено в Указі Президента України "Про основні напрямки конкурентної політики на 2002-2004 роки"[217].

Серед основних напрямків конкурентної політики на 2002-2004р.р.[218] проголошувалось удосконалення механізму здійснення органами виконавчої влади функцій по управлінню державним майном, в тому числі державними підприємствами та державними корпоративними правами, зокрема шляхом відокремлення повноважень відносно реалізації державної політики у відповідній сфері від повноважень по управлінню державним майном.

У відповідність такому підходу Президент України у Посланні до Верховної Ради України від 30 квітня 2002 року "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки" поставив завдання відчутного підвищення ефективності роботи державних підприємств та використання державних корпоративних прав[219].

З метою забезпечення належного і своєчасного виконання завдань, установлених в вищенаведеному Посланні Президента України, Кабінет Міністрів України в Постанові від 30 вересня 2003 року № 1532 "Про підсумки соціально-економічного розвитку України за січень - серпень 2003 р. та хід виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України"[220] встановив Фонду державного майна, Міністерству транспорту, Міністерству економіки, Міністерству фінансів, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Головному управлінню державної служби разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади забезпечити розроблення і впровадження у 2003 - 2004 роках механізму управління державними корпоративними правами.

Програмою діяльності Кабінету Міністрів України "Відкритість, дієвість, результативність" від 15 березня 2003 року[221] було вказано, що для досягнення сталого динамізму у розвитку фінансового сектору, збільшення обсягу прямих та портфельних інвестицій, у тому числі іноземних, підвищення рівня заощаджень і доходів населення Урядом вживатимуться заходи щодо удосконалення механізмів корпоративного управління шляхом створення відповідної нормативно-правової бази.

Необхідність створення нормативно-правової бази була викликана також прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України № 301 "Про визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України"[222], відповідно до якої функції з управління корпоративними правами держави було покладено на Фонд державного майна.

З урахуванням вищезазначених Постанови та Програми, а також враховуючи незадовільний стан відносин управління в корпоративному секторі економіки в цілому, і, зокрема, в сегменті корпоративних прав держави Фондом державного майна України було розроблено Постанову Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2004 року № 155 "Про Основні концептуальні підходи до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави" (надалі - Основні концептуальні підходи)[223].

В умовах недостатнього розвитку законодавства у сфері управління корпоративними правами держави, основні концептуальні підходи підлягають обов'язковому врахуванню органами державної влади при розробці нормативно-правових актів з питань управління об‘єктами державної власності та корпоративними правами держави.

Як вже зазначалось, держава при реалізації власних повноважень у сфері корпоративного управління має подвійний статус: акціонера - власника корпоративних прав та регулятора корпоративних відносин. Як власник корпоративних прав держава, враховуючи конституційно закріплену рівність всіх форм власності, разом з іншими учасниками корпоративних відносин не повинна мати будь-яких переваг перед іншими власниками. Як регулятор корпоративних відносин держава, в особі уповноважених органів, здійснює формування та реалізацію державної політики щодо управління належними їй корпоративними правами. Таким чином, на нашу думку, система управління корпоративними правами держави має будуватися на єдності вищезазначених складових.

Варто зазначити, що у 2005 році уряд проголосив своїм першочерговим завданням забезпечення ефективного використання державного майна та значне збільшення надходження до державного бюджету від державних підприємств. В Програмі діяльності Кабінету Міністрів "Назустріч людям"[224] передбачалось оптимізувати обсяг надходжень до бюджету від управління об'єктами державної власності, не допустити "розмивання" державної частки в господарських товариствах.

З цією метою передбачені наступні завдання: