1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3)  спільне володіння і користування майном є неможливим;

4)  таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім´ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Правила статті, що коментується, допускають можливість припинення права одного зі співвласників на частку в спільному майні на підставі рішення суду за умови: якщо частка цього співвласника є незначною і не може бути виділена або річ є неподільною (ст.183 ЦК); спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не заподіє істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім´ї.

Слід зазначити, що в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 4.04.1991 р. №7 «Про судову практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок», зі змінами і доповненнями, передбаченими постановами Пленуму Верховного Суду України 25.12.1992 р. № 13 і від 25.05.1998 р. № 15 також передбачено, що в окремих випадках суд може, з огляду на конкретні обставини справи і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов´язати інших учасників спільної власності виплатити йому грошову компенсацію за належну йому частку з обов´язковим приведенням відповідних мотивів. Зокрема, це можливо, якщо частка в спільній власності на житловий будинок є незначною і не може бути виділена в натурі чи внаслідок особливих обставин спільне користування будинком неможливо, а власник у будинку не проживає і забезпечений іншою житловою площею (ч. 5 п. 6 постанови). Рішення про припинення права особи на частку у спільному майні суд постановляє тільки за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.