1016

\. Якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчинеіні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального пшсарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до ^уду.

2. Зі підстав, передбачених частиною першою цієї статті, клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують.

3. Під час судового розгляду суд за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

1. Вирішуючи питання про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру, суди мають виходити з вимог ст.ст. 97 і 105 КК, цієї статті КПК, а також ураховувати відповідні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які містяться в його постанові від 15 травня 2006 р. № 2 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру".

У кожному випадку вирішення судом питання про відповідальність неповнолітнього за кримінальний проступок, злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості суду доцільно обговорити можливість застосування до нього примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання.

За результатами судового розгляду, в якому суд визнав за можливе застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру, обвинувальний вирок не постановляється.

2. Провадження про застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітнього обвинуваченого і справа з обвинувальним актом про притягнення до кримінальної відповідальності особи, разом із якою він вчинив кримінальне правопорушення, можуть бути вирішені в одному судовому засіданні.

3. Після закінчення судового слідства в об'єднаному кримінальному провадженні суд постановляє в нарадчій кімнаті щодо підсудного вирок, а щодо неповнолітнього - ухвалу про застосування (чи незастосування) примусового заходу виховного характеру.

У випадку, якщо матеріали кримінального провадження щодо неповнолітнього надходять до суду з обвинувальним актом, але під час судового розгляду прокурор у порядку ст. 338 КПК змінює обвинувачення з перекваліфікацією

 1017

вчинених дій за іншим законом (за яким неповнолітній через недосяпнення віку, передбаченого ст. 22 КК, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності) та одночасно відповідно до ч. 5 ст. 499 КПК порушує питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а потерпілий (його представник) заперечує проти цього і підтримує в повному обсязі раніше пред'явлене обвинувачення, суд повинен продовжити!розгляд справи у загальному порядку і провести судові дебати. У нарадчій кімнаті за умови недоведеності обвинувачення у повному обсязі, але наявності в діях неповнолітнього ознак іншого передбаченого Особливою частиною КК кримінального правопорушення, суб'єктом якого він за віком бути не може, суд ухвалює рішення про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру на підставі ч. 2 ст. 97 КК.

4. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 97 КК).

5. Постановляючи вирок щодо неповнолітнього, суд повинен вирішити, чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя (п. 11 ч. 1 ст. 368, абз. 6 п. 2 ч. З ст. 374 КПК).