1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є неодмінною умовою існування ринкової економіки і однією з основоположних засад приватноправового регулювання (див. ст. З ЦК і коментар до неї). Свобода договору — загальне поняття, що включає декілька аспектів.

По-перше, свобода договору передбачає свободу в укладенні договору, неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини. В умовах планової системи господарювання переважна більшість так званих господарських договорів укладалися на виконання обов´язкових для однієї сторони чи обох сторін актів планування, якими не лише встановлювався обов´язок щодо укладення договору, але й, як правило, визначалися контрагенти майбутнього договору, вид договору і його умови. Ринкова економіка засновується на принципово інших засадах. Це означає, що учасники цивільного обороту мають право вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати. Як виняток з загального правила, обов´язок щодо вступу у договірні відносини може бути або прямо встановлений законодавством (наприклад, обов´язок щодо укладення публічних договорів (див. ст. 633 ЦК і коментар до неї)), або передбачений за домовленістю сторін (зокрема, у попередньому договорі (див. ст. 635 ЦК і коментар до неї)).

По-друге, свобода договору передбачає можливість вільного вибору особою, яка бажає укласти договір, майбутнього контрагента. Як виняток з цього правила, законом можуть встановлюватися певні обмеження щодо вибору контрагентів. Так, наприклад, якщо учасник товариства з обмеженою відповідальністю бажає продати належну йому частку у статутному капіталі товариства, його право на вільний вибір контрагента обмежене переважним правом купівлі, яке мають інші учасники цього товариства (див. ст. 147 ЦК і коментар до неї). Утім, слід враховувати, що реальне забезпечення права на вільний вибір контрагентів можливе лише в умовах демонополізації ринків різноманітних товарів, робіт і послуг, в умовах вільного розвитку конкуренції.

По-третє, свобода договору включає можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, що передбачені цивільним законодавством (тобто врегульовані законодавством договірні форми), так і такі, які хоч і не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам (див. ст. 6 ЦК і коментар до неї). Це право є важливим для ефективного функціонування цивільного обороту, який знаходиться у безперервному розвитку і постійно породжує нові типи відносин між його учасниками, які не завжди можна або недоцільно підводити під відомі цивільному законодавству види договорів.

Укладаючи договори, передбачені актами цивільного законодавства, сторони мають право врегулювати в них також ті свої відносини, які цими актами не врегульовані (див. ст. 6 ЦК і коментар до неї). Якщо при цьому використовуються елементи інших відомих видів договорів, то такий комплексний договір називається змішаним (див. ст. 628 ЦК і коментар до неї).

По-четверте, свобода договору означає можливість сторін вільно визначати умови (зміст) договору, який вони укладають (див. ст. 628 ЦК і коментар до неї).

Але треба враховувати, що свобода договору у всіх її аспектах не може мати абсолютного характеру і навіть в умовах ринкової економіки неминуче підлягає тим чи іншим обмеженням, встановленим у публічних інтересах.