Перша із зазначених змін встановила особливості порядку проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року. Так, зокрема встановлений обов´язок державного реєстратора щодо запиту від суб´єктів, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформації, необхідної для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей. Крім того, пунктом 81 частини другої статті 9 Закону зобов´язує відповідні органи, до яких надійшов запит, безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію.

Друге доповнення коментованої частини другої статті 9 Закону встановлює обмеження повноважень нового спеціального суб´єкту державної реєстрації — нотаріуса. Так, відповідно до цієї норми нотаріус як спеціальний суб´єкт не має права вести реєстраційні справи щодо об´єктів нерухомого майна та видавати свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 коментованого Закону.

Частина третя цієї статті встановлює спеціальні обмеження прав державного реєстратора. Так, державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на своє ім´я і від свого імені, на ім´я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). У такому разі державна реєстрація прав проводиться іншим державним реєстратором органу державної реєстрації прав. Враховуючи те, що державні реєстратори є державними службовцями, на них розповсюджуються і інші — так звані, загальні обмеження, встановлені Законами України «Про державну службу» та ««Про засади запобігання і протидії корупції».

Частина четверта передбачає гарантії самостійності прийняття рішень державним реєстратором, і таким чином запроваджує основи для персональної відповідальності державного реєстратора за прийняті рішення. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Гарантією такої самостійності є заборона втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об´єднань у діяльність державного реєстратора, пов´язану з проведенням державної реєстрації прав, встановлена абзацом другим частини 4 цієї статті Закону. Разом із цим, норма щодо притягнення винних у таких діяннях осіб до відповідальності згідно із законом є правовою декларацією, оскільки така юридична відповідальність, зокрема адміністративна чи кримінальна, чинним законодавством не передбачається.