Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

СТАТТЯ 9. ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТРАТОР ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО

Сторінки матеріалу:

  • СТАТТЯ 9. ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТРАТОР ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО
  • Сторінка 2
  1. Державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб´єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб´єкт.

(частина перша статті 9 у редакції Закону України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

  1. Державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

(абзац перший пункту 1 частини другої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

відповідність обов´язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

(абзац третій пункту 1 частини другої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

(абзац п´ятий пункту 1 частини другої статті 9 у редакції Закону України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов´язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

  1. приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

(пункт 2 частини другої статті 9 у редакції Закону України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

  1. відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;
  2. веде реєстраційні справи щодо об´єктів нерухомого майна;
  3. присвоює реєстраційний номер об´єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;
  4. видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
  5. надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

(пункт 7 частини другої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

  1. у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

81) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов´язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

(частину другу статті 9 доповнено пунктом 81 згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

  1. здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Нотаріус як спеціальний суб´єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

(частину другу статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

  1. Державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на своє ім´я і від свого імені, на ім´я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). У такому разі державна реєстрація прав проводиться іншим державним реєстратором органу державної реєстрації прав.

(частина третя статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

  1. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

(абзац перший частини четвертої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об´єднань у діяльність державного реєстратора, пов´язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

коментар

Стаття 9 Закону визначає вимоги для заміщення посади державного реєстратора, повноваження цієї посадової особи, гарантії їх здійснення та обмеження його повноважень. Коментований Закон містить однозначно сформульовану норму про те, що державний реєстратор є державним службовцем відповідно до Закону України «Про державну службу» крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб´єкт. 17.11.2011 був прийнятий навий Закон України «Про державну службу» № 4050-VI, який набере чинності 01.01.2013. Відповідно до норм нового Закону «Про державну службу» посада державного реєстратора має однозначно відноситись до посад на державній службі, отже загальні норми цього Закону мають розповсюджуватись і на ці посади.

Всі обмеження щодо державних службовців поділяють на обмеження щодо вступу та обмеження щодо проходження державної служби.

Загальні обмеження щодо вступу на державну службу визначаються Законом України «Про державну службу». Так чинний Закон «Про державну службу» встановлює, що на такі посади можуть бути призначені громадяни України, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та за певною процедурою; за виключенням осіб, які визнані у встановленому порядку недієздатними, мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади та у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Новий Закон «Про державну службу» розширює перелік цих обмежень та встановлює їх більш конкретно. Так, відповідно статті 15 право на державну службу мають громадяни України, яким виповнилося 18 років, які вільно володіють державною мовою. Крім того на державну службу не може вступити особа, яка за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена; має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку; відповідно до вироку суду позбавлена права займатися діяльністю, пов´язаною з виконанням функцій держави, або обіймати відповідні посади; піддавалася адміністративному стягненню за корупційне правопорушення - протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили; має громадянство іншої держави. Не допускається призначення осіб на посади державної служби, на яких вони будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам у розумінні Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Першим зі спеціальних обмежень для заміщення посади державного реєстратора, встановленим коментованим Законом, є наявність у претендента вищої юридичної освіти. При цьому в Законі не визначається вищу освіту якого освітньо-кваліфікаційного рівня має отримати претендент. Адже в Україні існує три таких рівні — бакалавр, спеціаліст та магістр. Отже зазначена норма має бути конкретизована або підзаконним нормативно-правовим актом або внесенням відповідних змін до цього Закону.

Другою вимогою є наявність стажу юридичної роботи не менш як два роки. Закон не визначає юридичну роботу, і які з посад на цій роботі має обіймати претендент. Чинне законодавство також не містить визначення терміну «правова робота» або «юридична робота». В юридичній науковій літературі висловлюються різні точки зору щодо визначення даного поняття. Зазначене словосполучення дає підстави говорити про діяльність, пов´язану із застосуванням права і спрямовану на правове забезпечення діяльності конкретного підприємства або установи. Але всі служби та підрозділи підприємств і установ певною мірою займаються правовою роботою, пов´язаною з розробкою та прийняттям управлінських рішень. Правова робота повинна забезпечувати виконання законів, планів та угод не тільки самим суб´єкти, а й іншими учасниками правовідносин стосовно нього. Таким чином, має право на існування точка зору, що правова робота - це багатопланова діяльність, що охоплює всі напрямки діяльності, безпосередньо пов´язана зі створенням матеріальних цінностей, застосуванням праці робітників та службовців, вирішенням питань соціально-економічного, науково-технічного, культурного забезпечення колективів підприємств та установ, а не тільки діяльність юридичної служби, що спрямована на організацію контролю за виконанням законів, пропаганду права, складання юридичних документів, участь у розгляді господарських та інших справ юрисдикційними органами. Однак, навряд чи таке широке розуміння юридичної роботи мав на увазі законодавець в коментованій статті Закону.

Існує ще одне тлумачення правової роботи, як такої що не співпадає з поняттям реалізації норм, хоч ці поняття дуже близькі за змістом. Зміст правової роботи складається не в тому, щоб реалізувати норми права, а в забезпеченні їх реалізації як процесу, впорядкування цього процесу, його організації. Центром такої організаційної діяльності є юридична служба.

За суб´єктним складом можна визначити правову роботу в широкому та вузькому розумінні. В широкому — це правовстановлююча та правозастосовча діяльність: судова діяльність, діяльність профспілкового органу, інших підрозділів (відділ кадрів, матеріально-технічного забезпечення тощо), тому що кожна з цих служб реалізує норми права в тій чи іншій галузі. У вузькому розумінні поняття правової роботи зводиться до діяльності юридичної служби. В даному випадку правову роботу варто розуміти як окремий напрямок діяльності, а не сам процес застосування тієї чи іншої норми права, при цьому юридична служба, виконуючи специфічні функції, використовує тільки їй властиві форми та методи 6 діяльності: проведення правової експертизи нормативних актів підприємства та його підрозділів, контроль за виконанням норм права, зміцнення законності та правопорядку у сфері господарської діяльності та взаємовідносин, пропаганда правових знань.

Разом із цим необхідно додати, що передача функцій реєстрації прав на нерухоме майно від БТІ до органів системи Мін´юсту України та нотаріусів обумовила доповнення частини другу статті 9 пунктом 81 та спеціальним абзацом згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI.