Суб´єкт адміністративного права – носій (власник) прав та обов´язків у сфері публічного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатний надані права реалізовувати, а покладені обов´язки виконувати.

Суб´єкт адміністративних правовідносин — це фактичний учасник правових зв´язків у сфері управління, тобто він обов´язково в них бере участь. 
 

Суб´єктивні адміністративно-правові обов´язки — це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах.

Адміністративно-правовий статус фізичної особи, в тому числі громадянина України, становить комплекс її прав і обов´язків, закріплених нормами адміністративного права, а також гарантії цих прав і обов´язків.

1) Адміністративна правоздатність — це здатність суб´єкта мати права та обов´язки у сфері державного управління.

2) Адміністративна дієздатність — це здатність суб´єкта самостійно, свідомими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов´язки у сфері державного управління.

Адміністративна деліктоздатність полягає у здатності суб’єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.

3) Суб´єктивні права у сфері державного управління — це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов´язком іншого учасника правовідносин.

4) Суб´єктивні адміністративно-правові обов´язки — це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах.

Громадянство України – правовий зв´язок між фізичною особою і

Україною,  що  знаходить  свій  вияв  у  їх  взаємних  правах   та

обов´язках.

Іноземець – особа,  яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства - особа,  яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Імміграція — це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію — рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Посвідка — це документ, що стверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Біженець — це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Орган державної виконавчої влади — це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативно зафіксований) статус органу державної виконавчої влади. Вони поділяються на: вищий; центральні; місцеві; спеціальні.

Вищий орган виконавчої влади. Вищим органом виконавчої влади є Уряд України — Кабінет Міністрів.

Центральні органи виконавчої влади. До центральних органів виконавчої влади належать ті, що керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Місцеві органи виконавчої влади — це насамперед місцеві державні адміністрації. 
 

Спеціальні органи виконавчої влади. До спеціальних органів виконавчої влади належать органи, які не віднесені законодавством ні до вищих, ні до центральних, ні до місцевих, проте наділені статусом органу виконавчої влади.

До спеціальних доцільно віднести Раду міністрів Автономної Республіки Крим і міліцію.

Виконавчий орган місцевого самоврядування — створюваний представницьким органом місцевого самоврядування орган, що є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади – також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Компетенція — сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов´язків державного органу або посадової особи, що визначаються Конституцією.

Делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Професійна служба – це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об’єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій власника, що має своїм змістом обов´язкову діяльність по реалізації управлінських функцій.

Службовець (і це особливість юридичного статусу) - учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у трудові правовідносини, пов´язані з особистим професійним становищем, трудовими правами та обов´язками, із самим процесом праці, а з іншого боку - у адміністративно-правові, пов’язані з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення).

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Соціально-економічні права становлять основу правового становища громадян та стосуються основи їхньої життєдіяльності — право на працю, матеріальне забезпечення, право на освіту, на охорону здоров´я.

Політичні права і свободи — це права на свободу думки, совісті, релігії, зібрань, мітингів, демонстрацій, об´єднання в політичні партії; право вносити пропозиції до державних органів і критикувати недоліки, оскаржувати в суді дії посадових осіб; право на судовий захист.

Особисті права і свободи — це права, які пов´язані з виконанням громадянами дій, спрямованих на задоволення особистих потреб.

Об´єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добровільне громадське формування; по-друге, формування, яке утворено на основі єдності інтересів громадян; по-третє, формування, яке утворено громадянами для спільної реалізації наданих їм на законних підставах прав і свобод.

Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об´єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадська організація — це об´єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об´єднує громадян, пов´язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Організація — це організація (підприємств), що зареєстрована в установленому порядку і одним з основних напрямків діяльності якої є обслуговування населення.