Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Тема 8. Адміністративна відповідальність.

Сторінки матеріалу:

  • Тема 8. Адміністративна відповідальність.
  • Сторінка 2

 

Адміністративна деліктологія - це сукупність знань про адміністративні делікти і деліктність як масове негативне явище, що містить в собі детермінанти протиправної поведінки деліквентів, їхньої особистості з метою вироблення і використання адекватних заходів для протидії адміністративним правопорушенням.

 

Адміністративна деліктність – це сукупність адміністративних деліктів (проступків), які вчинені у певному географічному просторі, у певний період часу.

 

Деліктозда́тність — здатність особи нести юридичну відповідальність за шкоду, заподіяну його протиправними діями. Є елементом дієздатності. Виражається в здатності суб´єкта самостійно усвідомлювати свій вчинок і його шкідливі результати, відповідати за свої протиправні дії і нести за них юридичну відповідальність.

 

Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб´єкта правопорушення. 
 

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. 
 

Складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об´єктивних і суб´єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

 
Склади адміністративних правопорушень поділяються залежно від:

1)  ступеня суспільної небезпеки — на основні і кваліфіковані;

2)  характеру шкоди — на матеріальні і формальні;

3)  суб´єкта проступку — на особисті і службові (посадові);

4)  структури — на однозначні й альтернативні;

5) особливості конструкції — на описові і бланкетні (відсильні)

 

1. Об´єктом адміністративного правопорушення визнаються суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, які охороняються адміністративними санкціями

 

Загальним об´єктом адміністративних проступків є суспільні відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями.

 

Родовий об´єкт — це однорідна група суспільних відносин, що є невід´ємною і самостійною частиною загального об´єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого

 

Видовий об´єкт — це різновид родового об´єкта. Видовий об´єкт утворюють спільні для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають відокремленою і досить самостійною частиною родового об´єкта. Наприклад, якщо взяти такий родовий об´єкт, як власність, то її види — це власність приватна, колективна, державна.

 

Безпосередній об´єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об´єктом проступку. Наприклад, при дрібному розкраданні держаного майна — це відносини щодо оперативного управління певним об´єктом державної власності; при перевищенні швидкості — громадська безпека на певній дорозі.

 

2. Об´єктивна сторона адміністративного правопорушення — це зовнішній прояв суспільне небезпечного посягання на об´єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій.

 

Ознака діяння — провідна, головна ознака об´єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше — система елементарних дій чи навіть певна діяльність.

 

Протиправне діяння може бути простим і складним:

Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки.

 

Складне діяння або складається з кількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або вчинюється групою осіб.

 

Правопорушення з двома діями — склад такого правопорушення утворює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом, дії складу правопорушення в цьому випадку не створює. Характерним прикладом такого правопорушення може бути дрібна спекуляція (ст. 157 КУпАП). Її склад утворить єдність скуповування і перепродажу, тобто єдність двох самостійних дій. Відсутність у діянні скуповування або перепродажу виключає визнання його адміністративним правопорушенням.

Правопорушенням, що складається з альтернативних дій, є таке, склад якого утворить учинення різних дій, перелічених у законі. При цьому для виконання складу не має значення учинена одна дія, дві дії або всі разом. Тут важливо зазначити, що особа не вчинює нового правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії, наприклад, спочатку незаконно придбаває наркотичні речовини, потім певний час їх зберігає і пересилає (ст. 44 КУпАП).

 

Збірний проступок — це проступок, склад якого «зібраний» з кількох різних порушень, що існують самостійно. У нормативному акті такі склади сформульовані як бланкетні. При формальному підході у цьому випадку завжди можна побачити кілька правопорушень.

 

Правопорушення, що тривають, почавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов´язку. Початковим моментом такого діяння може бути як активна дія, так і бездіяльність. Потім винний або не виконує конкретно покладений на нього обов´язок, або виконує його не повністю, не належним чином, і його поведінка оцінюється як бездіяльність щодо цього обов´язку. Прикладами адміністративного проступку, що триває, можна назвати проживання без паспорта (ст. 197 КУпАП), невиконання правил військового обліку (ст. 210 КУпАП), самовільне підключення телефонного апарату до діючого телефону (ст. 148-1 КУпАП).

 

Адміністративне правопорушення, що продовжується, складається з низки тотожних, тісно пов´язаних між собою проступків, їх сукупність утворює єдине правопорушення. Таке правопорушення складається з окремих, дискретних, тотожних діянь, що віддалені одне від одного в часі. Вони цілком збігаються за основними юридичними ознаками (формою провини, метою суб´єкта, обсягом, місцем і характером дій тощо), між ними існує тісний внутрішній зв´язок, їх можна порівняти з ланками одного ланцюга. Адміністративними проступками, що продовжуються, вважаються, приміром, такі як багатократні пошкодження таксофонів (ст. 148 КУпАП).

 

3. Суб’єктом адміністративного правопорушення є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, суб´єктом адміністративного правопорушення є той, хто його вчинив. 
 

4. Суб´єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає у психічному ставленні суб´єкта до вчиненого антигромадського діяння.

 

Вина — поняття родове, вона охоплює дві можливі форми стану психіки, що осуджується: умисел і необережність. Тільки умисне або необережне відношення до свого протиправного поводження може осуджуватися, тільки в цих двох формах може існувати вина. Під виною правопорушника розуміють його негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян

 

Умисел. Проступок визнається умисним, якщо особа, яка його вчинила:

а)  усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала його шкідливі наслідки; бажала настання цих наслідків.

б)  усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала його шкідливі наслідки; свідомо допускала настання цих наслідків.

 

Необережність. Проступок визнається необережним, якщо особа, яка його вчинила:

а)  передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення;

б) не передбачала настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

 

Можна розрізняти два види необережної вини і в адміністративному праві — легковажну самовпевненість і недбалість.

 

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

 

Недбалість полягає в тому, що винний не передбачав шкідливих наслідків, але був зобов´язаний і міг їх передбачити

 

Ціль — це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.

 

Крайня необхідність. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

 

Необхідна оборона. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

 

Неосудність. Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

 

Серед стягнень виділяють: а) адміністративні стягнення; б) дисциплінарні стягнення; в) стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на юридичних осіб.

 

Адміністративне стягнення – це міра відповідальності, яка і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.