Глобальні зміни кінця ХХ ст. торкались всіх аспектів людської діяльності, що безпосередньо впливало на роль і місце держави у сучасному суспільстві [113-117]. Щоб відповісти на багаточисельні виклики зовнішнього середовища, держава змушена була реформувати свою адміністративну систему, пристосовуючи її до змін, що відбуваються [118-120]. Вважаємо за доцільне використовувати історичний метод для дослідження феномену адміністративної реформи. Відомо, що адміністративні реформи розрізняються за масштабами, глибиною, характером і цілями, а їх результати багато в чому залежать від історичних умов, економічних та соціальних факторів, стратегії і методів дій уряду. В розвинутих країнах все сильніше відчувається потреба у гуманізації державного управління [121]. Це пов'язано із природною реакцією на бюрократизацію та технократизацію соціального середовища, які заважать людині розвиватися "по вертикалі", добиватися розкриттю творчих можливостей, що в ній присутні. Розвиток ж " по горизонталі" за рахунок придбання все більших матеріальних благ, як свідчить досвід, має свої межі. Аналіз державного управління в різних країнах [122] дозволяє виділити наступні основні напрямки, за якими відбувається модернізація системи державного управління: приватизація, децентралізація, покращення якості державних послуг та механізмів їх розподілу, удосконалення організаційних структур діяльності органів державного управління, покращення управління державними фінансами і бюджетом, впровадження інформаційних технологій, моніторинг процесів і оцінка результатів.

Аналіз адміністративних перетворень дозволяє зробити декілька висновків.

1. Хоча причини і умови початку реформ у багатьох країнах різні, у цілому стратегія і основні напрямки, що вибрані, співпадають.
2. Модернізація державного управління спрямована на підвищення ефективності і результативності роботи державних структур, підсилення їх відповідальності за надання якісних послуг населенню.
3. Якщо у розвинутих країнах проводиться робота щодо удосконалення системи державного управління, що вже існує, то у колишніх соціалістичних країнах розгортається процес формування нових інститутів і механізмів одночасно із глибокими економічними і політичними перетвореннями.
4. Інтенсивно розробляється концепція "нового державного управління", що заснована на заміні бюрократичної машини гнучкими автономними організаційними структурами, які несуть відповідальність перед суспільством і партнерськими відносинами з приватним сектором, громадянами і суспільними громадами.
5. Адміністративні перетворення, які охопили більшість країн світу, є відображенням глобальної тенденції щодо усвідомлення природи і ролі держави у житті сучасного суспільства на початку ХХІ ст.

Слід зазначити, що всі основні напрямки, за якими відбувається модернізація системи державного управління, в тій або іншій мірі пов'язані з впровадженням інформаційних технологій. У зв'язку з цим слід зробити акцент в нашому дослідженні саме на цьому напрямку і проаналізувати значення даної акції на підвищення ефективності державного управління. Безумовно, в дослідженні нас буде цікавити становище справ в цьому питанні у нашій державі – Україні. Сучасне становище в Україні пояснюється нездатністю державної влади, державного управління, що дістались у спадщину від радянських часів, сприяти розкриттю творчого потенціалу народу. Звідси і випливає висновок про необхідність адміністративної реформи, результатом якої має стати упорядкування державної влади відповідно до критеріїв демократії, які виробило людство. Про це свідчать і дані незалежних досліджень, що відмічають також неефективність та корумпованість нашої системи державного управління.

На сьогодні вже виконані деякі попередні умови адміністративної реформи. Так, Президент України своїм Указам від 2 жовтня 1997 р. [123] створив Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи (із змінами та доповненнями [124]). Робочою групою цієї комісії була підготовлена Концепція адміністративної реформи, що була прийнята Державною комісією. Президент України видав Указ від 22 липня 1998 р. " Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" [125], де визначені політичні лідери реалізації Концепції адміністративної реформи. Рішенням Уряду і Президента України створені команди, що спроможні забезпечити виконання відповідного комплексу робіт. Президент окремим указом затвердив план першочергових заходів щодо проведення адміністративної реформи [126]. Таким чином, створені необхідні передумови для початку реформування державного управління. Саме ж реформування, безумовно, передбачає вирішення комплексу завдань, що необхідно виконати у рамках декількох етапів.

Передусім, має бути створена законодавча основа адміністративної реформи. Проте, законодавчий процес, як відомо, складний і непередбачуваний, а часу завжди обмаль. Саме на цьому етапі повинна виявитися конституційна злагода виконавчої і законодавчої влади, їх спроможність до політичного компромісу на основі головних цінностей. Другий напрямок діяльності пов'язаний з розробкою методичного і кадрового забезпечення проведення адміністративної реформи. Йдеться, насамперед, про підготовку кадрів, які спроможні зрозуміти ідеологію і зміст реформи, провести необхідні практичні заходи щодо реформування існуючих інститутів виконавчої влади. На жаль, більшість державних службовців, особливо середнього рівня, не спроможні до розвитку, засвоєння нових знань та навичок. Як правило, вони не знають іноземних мов, не вміють працювати на комп'ютері, не мають навичок кваліфікованого і продуктивного спілкування.

Безумовно, позитивними є моменти в Концепції адміністративної реформи, де закріпляються у правових нормах функції, повноваження, відповідальність всіх різноманітних структурних одиниць. Проте, як ніколи актуальним постає питання про оновлення правової бази за допомогою законів. Слід зазначити, що відповідно до нової правової бази необхідно усунути дублювання функцій органів виконавчої влади як по вертикалі, так і по горизонталі. Необхідно також вирішити питання щодо передачі відповідних функцій із центрального рівня на місцевий разом з делегуванням відповідних повноважень, ресурсів і відповідальності за їх виконання, використовуючи, зокрема, інформаційно-аналітичну діяльність, що базується на новітній комп'ютерній техніці і засобах зв'язку. Саме інформаційно-комунікаційні технології допоможуть державі максимально наблизити надання своїх послуг до безпосереднього їх споживача – юридичних і фізичних осіб. В цьому разі і до центральних органів виконавчої влади не потрібно буде звертатися, бо все "вирішує" нова інформаційно-комунікаційна технологія і відповідні комп'ютерні бази даних.

В рамках першого етапу адміністративної реформи уряд повинен був до кінця 1999 р. завершити перехід від галузевого до переважно функціонального принципу управління. На нашу думку, не повністю виконане ще і це завдання. Що стосується Державного комітету інформатизації і зв'язку України та Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, то це є одним з перших прикладів переходу до нового принципу управління. Проте, на наш погляд, доцільно було б підвищити їх статус – це вимога часу, здорового глузду і міжнародного співробітництва з метою побудови європейського інформаційного суспільства.

Безумовно, особливого значення набуває проблема забезпечення конституційних прав громадян у його відносинах з органами державної влади. У зв'язку з цим доцільно було б говорити про правові та організаційні заходи щодо інформаційної прозорості органів державної влади, надання державних послуг, зокрема, за допомогою автоматизованих інформаційних систем, сучасних мереж зв'язку.

Повертаючись до питання щодо змісту і соціального призначення адміністративної реформи, слід ще раз підкреслити, що головними, на наш погляд, є те, що державні органи, які надають послуги у сфері державного управління, мають бути максимально наближені до споживачів, а діяльність самих державних органів повинна бути доступна для здійснення громадського контролю та зрозуміла суспільству і прозора з точки зору процедур прийняття рішень. Таким чином, державна влада має стати інструментом суспільства у вирішенні його проблем, служити цьому суспільству (ст. 5 Конституції України [1]). Цілком зрозуміло, що відповідним механізмом реалізації цих умов, постає, зокрема, інформатизація управлінської діяльності. Обґрунтуємо цю позицію нижче.

 Слід підкреслити, що на сучасному етапі влада вже розуміє необхідність змін, але поки що не готова прийняти на себе всю відповідальність за послідовну реалізацію Концепції адміністративної реформи. Проте, кроки вперед у цьому напрямку вже зроблені: це і укази Президента України від 15 березня 1999 р. та 15 грудня 1999 р. щодо змін у системі центральних органів виконавчої влади [127, 128], укази Президента України від 15 грудня 1999 р. " Про систему центральних органів виконавчої влади" [129], " Про склад Кабінету Міністрів України" [130] від 11 лютого 2000 р. "Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів" [131]. Безумовно, одним з вагомих документів, в якому знайшли втілення в життя певні питання адміністративної реформи, – це Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ в ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр." [132]. Враховуючи постіндустріальний вектор розвитку цивілізації в ХХ ст., а також його інформаційну основу, уявляється обґрунтованим доповнити стратегічну мету економічної стратегії, що викладена у Посланні: входження України як і провідних технологічно і соціально розвинутих країн світу до інформаційного суспільства. Варто зауважити, що інноваційна стратегія довгострокового економічного розвитку України повинна враховувати розвиток єдиного інформаційного простору України, ефективне функціонування якого нерозривно пов'язано з комплексним вирішенням завдань розвитку національних інформаційних ресурсів та удосконаленням інформаційно-комунікаційної інфраструктури.

Вважається, що найскладнішим завданням другого етапу є усвідомлення держслужбовцями того факту, що державне управління – це служба сервісу для громадян. Ще не вироблений детальний план і завдання другого етапу адміністративної реформи. На нашу думку, до нього слід включити як обов'язкове завдання – інформатизацію управлінської праці, створення і впровадження автоматизованих інформаційних систем та телекомунікаційних мереж. Слід зазначити, що у підрозділі 1.1 вже йшлося про методологічні засади управління, що базуються, зокрема, на знаннях ще зовсім молодої науки – інформатики. Вважаємо за доцільне відмітити, що під час дослідження проблем, пов'язаних з адміністративною реформою в Україні, ми неодноразово переконувалися в необхідності використання підходів інформатики. Йдеться про те, що необхідно удосконалювати не тільки обчислювальну технологію, але й соціальне середовище, куди ця технологія "вбудовується".

Слід зазначити, що в Концепції адміністративної реформи [125] визначається державне управління як вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом повноважень виконавчої влади. В цьому нормативно-правовому акті йдеться про вузьке тлумачення поняття "державне управління". Нижче, а також у наступному підрозділі вважаємо за доцільне обґрунтувати іншу позицію щодо визначення цього терміну.