Державна інформаційна політика повинна реалізовуватися поетапно на основі використання організаційних, правових і економічних механізмів. Передбачається, що реалізація державної інформаційної політики триватиме достатньо довгий період, терміни якого пов'язані з певним рівнем розвитку української економіки. Швидкість цього розвитку визначає ріст потреб в інформації. На першому етапі реалізації державної інформаційної політики слід послідовно реформувати інформаційне виробництво, на другому – поступово перетворити наявні інформаційні ресурсі у реальні матеріальні і духовні блага для населення країни.

Тривалість етапів також обумовлюється забезпеченням високого рівня інформаційної безпеки, що буде означати певні обмеження. Це пов'язано з тим, що науково-технічні досягнення завжди приносять із собою як переваги, так і недоліки. Тріумфальний хід Internet, поряд із практично необмеженими можливостями інформаційного обміну і доступу до відкритих інформаційних ресурсів, призводить до зростання небезпеки розкрадання національних інформаційних ресурсів, неконтрольованого поширення порнографії та іншої інформації такого ж ґатунку. Таким чином, вважаємо за необхідне прийняття відповідних правових і організаційних заходів щодо забезпечення свободи інформаційного обміну при високому рівні інформаційної безпеки. Таким чином, державна інформаційна політика повинна не тільки формуватися, але і реалізовуватися, оскільки процеси побудови інформаційного суспільства потребують безперервного, зваженого та різностороннього державного управління та регулювання.

Визнаючи державне управління одним із важливих чинників інтеграції різноманітних сфер суспільного життя [152], забезпечення цілісності, стабільності та поступового розвитку суспільства, будемо виходити із необхідності дослідити проблеми щодо моделі державного управління, адекватної сучасному стану суспільства, ефективності державного управління та наукового супроводження державного управління. Оскільки еволюція суспільства та держави підкоряється певним інформаційним закономірностям, тому управління інформацією – це, по суті, управління майбутнім. Проте, на сьогодні у науковому середовищі немає єдності у визначенні понять державного управління інформаційною сферою, відсутні спеціальні розробки його структури, принципів, завдань, функцій, недостатньо досліджено нормативно-правове регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин, не розроблена повною мірою законодавча база інформатизації, не вирішені питання щодо наукового забезпечення   систематизації інформаційного законодавства України, досить фрагментарно   проаналізовано прямий та зворотний зв'язок централізації та децентралізації державного управління інформаційною сферою. Назріла потреба у багатоаспектному та якісному забезпеченні державного управління інформаційною сферою в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства. Конче необхідним є створення концептуальних засад для подальшого удосконалювання державного управління інформаційною сферою.

Відповідно до [153, с. 10] необхідна "достатня визначеність у пізнавальному об'єкті, тобто у тому, яке саме соціальне явище розуміється як державне управління". Враховуючи те, що під час становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні і суспільство, і держава повинні бути одночасно творцем та користувачем інформаційних послуг, вважаємо, що дуже актуальним постає завдання визначення як ролі суспільства, так і ролі держави в цьому процесі. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства та держави складна та суперечлива, оскільки між ними відбувається своєрідний розподіл організаційно-управлінської праці [90, с. 67]. Таким чином, вважаємо за доцільне "відокремити державні інститути управлінського впливу на суспільство від недержавних" [153, с. 11]. Це дає  змогу використовувати широке тлумачення поняття "державне управління". Усвідомлюючи потребу у багатоаспектному, різноплановому та якісному забезпеченні державного управління інформаційною сферою, вважаємо за можливе, розвиваючи визначення державного управління, що наведені у працях В.Б. Авер`янова, О.М. Бандурки [153, с. 11; 154, с.16], запропонувати дефініцію "державне управління національною інформаційною сферою". Воно визначається як сукупність усіх видів діяльності держави (тобто усіх форм реалізації державної влади у цілому) в інформаційний сфері, що забезпечується виконанням ряду управлінських функцій.

Аналіз системно - діяльнісного підходу (п. 1.3) щодо ефективності державного управління (вузьке тлумачення) дозволяє зробити висновок, що доцільно розглядати державне управління національною інформаційною сферою (НІС) як цілісну систему, яка включає наступні елементи: об'єкт управління, суб'єкт управління, взаємозв'язки між об'єктами та суб'єктами управління. Таким чином, настанова удосконалювання  державного управління НІС (яка, в свою чергу, спирається на настанову ефективності) буде впливати на всі елементи системи державного управління НІС. Йдеться про те, що слід зробити заходи щодо досягнення удосконалювання  формування НІС, функціонування державних органів управління НІС, взаємозв'язків між НІС та державними органами управління. Слід нагадати, що інформаційна сфера (у широкому тлумаченні) формується як суспільством, так і державою. При цьому слід зазначити, що в умовах розвинутого інформаційного суспільства збільшується частка комерційного сектору, громадських об'єднань, політичних партій та окремих громадян під час формування НІС.

Під час становлення та розвитку інформаційного суспільства відбувається конвергенція інформаційних та комунікаційних технологій, що, безумовно, впливає на удосконалювання  всієї системи державного управління НІС. Враховуючи цю обставину, вважаємо за доцільне провести дослідження щодо нової технології організаційно-управлінських процесів в конкретній предметній галузі – державному управлінні НІС. Методологічною основою при цьому постають відповідні дослідження академіка В.М. Глушкова (підрозділ 1.1). Напрямок наших досліджень пов'язаний з удосконалюванням не тільки обчислювальних технологій, але і того соціального середовища, куди ці технології "вбудовуються". Цим соціальним середовищем в нашому випадку є як суспільство, так і держава, її органи. Безумовно, для вирішення цієї комплексної проблеми необхідні або наукові і практичні зусилля фахівців як суспільних, так і технічних та природничих наук, або обізнаність дослідника у цих галузях наук, зокрема теорії управління та інформатики. Як вже було зазначено у підрозділі 1.1, необхідно спеціально досліджувати як загальнокібернетичні закономірності процесів управління, так і виявляти специфічні закономірності цих процесів у тих системах, що нас цікавлять. Саме на це і зробимо акцент у дослідженні.

Під час державного управління НІС суб'єкти управління (органи державної влади у цілому) в своїх діях щодо об'єкту управління повинні спиратися на вироблені практикою та узагальнені в теорії   основні правила або принципи управлінської діяльності. "Знання принципів управління дозволяє управлінському персоналу формувати необхідні якості, характерні риси стилю діяльності, способи розробки оптимальних рішень, системи інформаційних зв'язків тощо" [154, с. 16]. Під принципами державного управління НІС будемо розуміти правила, основні положення та норми поведінки, якими керуються органи державної влади  в процесі управління у зв'язку із соціально-економічними умовами, що склалися в суспільстві та державі. Вони визначають вимоги до системи, структури, процесу і механізму державного управління. Принципи управління подаються як результат узагальнення людьми об'єктивно діючих законів і закономірностей, присутніх їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним початком їх діяльності. Отже, принципи державного управління – це керівні ідеї, вихідні положення, що відбивають закони розвитку відносин управління. При цьому важлива різниця між принципами та методами державного управління складається в тому, що принципи управління не вибирають – їх дотримуються. Само собою принцип дозволяє формувати систему методів і кожний метод окремо, але кожний окремий метод не має такого ж впливу на принцип управління [155].

Таким чином, принципи державного управління НІС повинні:

• бути заснованими на законах розвитку суспільства, держави, їх соціальних, економічних, інформаційних законах та законах менеджменту;
• відповідати цілям державного управління НІС, відбивати основні властивості, зв'язки та відносини управління;
• враховувати часові та територіальні аспекти процесів державного управління НІС;
• мати правове оформлення, тобто бути закріпленими у різноманітних нормативних документах, оскільки кожний принцип державного управління НІС цілеспрямований: його застосовують для вирішення конкретних організаційно-політичних і організаційно-економічних     завдань [155].

Принципи державного управління НІС поділяються на загальні та спеціальні. Що стосується загальних принципів державного управління НІС, то слід відзначити наступне: вони співпадають із загальними принципами державного управління взагалі. Йдеться, насамперед, про принципи соціальної спрямованості управлінської      діяльності, законності, об'єктивності, комплексності і системності, гласності,    поєднання колегіальності й єдиноначальності. Докладна характеристика цих принципів наведена у [154, с. 32]. Вважаємо, що список загальних принципів включає також і наступні:

• принцип сполучення функціонального і територіального державного управління НІС;
• принцип науковості державного управління НІС;
• принцип прогнозування державного управління НІС;
• принцип мотивації (стимулювання) праці;
• принцип відповідальності за результати державного управління НІС;
• принцип національного підбору, підготовки, розстановки та використання кадрів;
• принцип оптимальності державного управління НІС;
• принцип ієрархічності;
• принцип необхідної різноманітності;
• принцип обов'язкового зворотного зв'язку.

Враховуючи специфіку державного управління НІС, яка пов'язана із становленням та розвитком інформаційного суспільства та інформаційної держави, пропонуються наступні спеціальні принципи:

• інформаційної відкритості органів державної влади;
• рівність інтересів всіх учасників інформаційних відносин;
• пріоритетності вітчизняного виробника;
• інформаційно-правової компетентності;
• перевага заходів запобігання інформаційній небезпеці над заходами реагування;
• інформаційного забезпечення;
• технологізації державного управління тощо.

Слід зазначити, що система принципів державного управління НІС є відкритою, вона може змінюватися під час розвитку держави і суспільства. Проте основні принципи управління повністю зникнути не можуть, оскільки виражають вимоги до системи державного управління НІС. Форми ж та методи використання цих принципів на різних етапах соціального розвитку можуть і повинні бути різними.