Як вже було зазначено раніше, існує тенденція кількісної та якісної трансформації інформаційної сфери, що формується як суспільством, так і державою. В зв'язку з цим виникає питання: розширюється чи звужується сфера безпосереднього державного управління інформаційною сферою? У вітчизняній науковій традиції в поняття інформатизації укладається широкий позатехнічний сенс, тоді як термін "комп'ютеризація " цілком стосується галузі обчислювальної техніки. Проблеми, що пов'язані з розвитком інформатизації, носять соціальний характер в не меншому ступені , ніж технічний. Розвиток інформатизації пов'язаний з поняттям віртуальної дійсності. Відомі визначення інформатизації, а також її головні напрями – автоматизація на виробництві, транспорті та в побуті, автоматизація інтелектуальної діяльності, заміна друкованих видань їх електронними аналогами, створення систем та мереж електронної комунікації – відбивають важливі сторони інформатизації, особливо на початкових етапах її розвитку, але не мають достатньої спільності та повноти. Можна сказати, що слово "достатньо" має тут математичний зміст, тобто традиційно наведені ознаки інформатизації необхідні, але не достатні. На наш погляд, достатньою ознакою інформатизації, що відповідає умовам інформаційного суспільства, може служити віртуальна дійсність. Таким чином, пропонується визначити інформатизацію як формування та розвиток віртуальної дійсності.

Дійсно, інформаційне суспільство характеризується співіснуванням двох світів – звичайного фізичного світу, що створений Творцем (у релігійній концепції) або природною еволюцією (у атеїстичній концепції), та віртуального світу, що створений людиною та існує у штучному комп'ютерному середовищі. Віртуальний світ, або віртуальна дійсність, є частковим відображенням фізичного світу у пам'яті комп'ютерів, причому величина цієї відображеної частини неухильно зростає. Принципово важливим є не просто співіснування цих двох світів, але й тісна взаємодія та взаємовплив: в інформаційне сторіччя фізичний світ вже не може існувати та розвиватися без віртуального світу. Вважаємо, що традиційне цивільне та кримінальне право, що зорієнтовані на реалії фізичного світу, стають неадекватними для регулювання багатьох ситуацій, що пов'язані з віртуальним світом. Тому розвиток інформації та інформаційної сфери потребує розробки та переробки багатьох законодавчих актів, що мають відношення до інформаційного законодавства. Таким чином, віртуальний світ може бути визначеним як сукупне відображення об'єктів, явищ, процесів та зв'язків фізичного світу в пам'яті комп'ютерів, інформаційно - комунікаційних систем. Це відображення не статичне і не пасивне, але тісно пов'язано та активно взаємодіє з фізичним світом, з людиною завдяки системі датчиків, перетворювачів, індикаторів та інтерфейсів.

Історична практика організації директивного державного управління показує, що добрий намір відгородити суспільство від впливу зовнішньої інформаційної пропаганди, замкнути його інформаційну сферу на себе, підкорити засоби масової інформації обслуговуванню догматичної ідеології, прагнення забезпечити суворо планомірне управління народним господарством неперетворювано сприяє зниженню стабільності, усталеності державного управління. З іншого боку, способи управління суспільством на основі повної відкритості та свободи розвитку інформаційної сфери без будь-яких обмежень, мабуть, також не є природними, вони супроводжуються анархією, хаосом та безцільним розвитком. Інтуїтивно зрозуміло, що більш природно вільний розвиток суспільства, що цілеспрямовано саморегулюється деякими інформаційними обмеженнями, законами та нормами, культурними, релігійними та моральними настановами. Питання лише в ступені обмежень, що накладаються регуляторами: від цього залежить цілеспрямованість розвитку, дієвість та адекватність механізмів управління, що використовуються. Неусталеність директивного управління накопичується, і таким чином, підводить до необхідності реформування системи управління. Принципове місце в цьому реформуванні займає вирішення проблем, що пов'язані з розвитком інформаційної сфери суспільства та держави, зокрема засобів масової інформації та комунікацій, використанням великих інформаційних систем для підтримки державного управління. Принциповість вирішення цих проблем пов'язані з тим, що інформаційна сфера, маючи політичну, економічну та соціальну атрибутику, є, передусім, середовищем та засобом, в якому реалізується державна політика, приймаються державні рішення, діє механізм управління суспільством та державою, формуються методи регулювання подіями, проводяться управлінські діяння, комплексно оцінюється їх ефективність. Від того, наскільки розвинута інформаційна сфера, залежить відкритість суспільного устрою, дієвість феномену громадської думки, ступень зрілості суспільства. Інформаційна сфера, що формується суспільством та державою, забезпечує умови співучасті громадян в прийнятті суспільно значущих рішень, визначає рівень доступності громадян до правової інформації.

Поняття усталеності державного управління не має загальноприйнятого та суворого визначення. Його можна розглядати як видове до поняття усталеного розвитку, синонімічним до поняття безпечного розвитку. В усякому випадку , це не заважає виділити чинник розвитку інформаційної сфери як один з головних індикаторів, завдяки якому явно визначається стан усталеності державного управління та безпечного розвитку суспільства. Поняття держави припускає управління, а в теоретичних засадах створення систем управління поняття інформації та усталеності вирішення інформаційних завдань мають ясну визначеність.

Зрозуміло, що можливі помилки в розробці державної інформаційної політики, в організації регулювання вибору підходів до створення державних інформаційно-управляючих систем, оцінки динаміки розвитку засобів масової інформації та електронних комунікацій. Доведено, що однією з визначальних причин помилок в оцінці закономірностей та тенденцій розвитку суспільства та держави є передусім слабка розвиненість інформаційної сфери. Для забезпечення усталеності управління розвитком суспільства можливі наслідки помилок в інформаційній політиці не повинні перевищувати певної критичної маси, "накопичення" неусталеності управління необхідно контролювати та попереджувати. Інформаційний чинник в цьому контролі (з визначенням "розміру" критичної маси) передусім є предметом інформаційної безпеки. Зараз стає зрозумілим, що інформаційна сфера суспільства та держави – це достатньо самостійна природна стихія, яка розвивається за своїми законами та потребує державної уваги. Інформаційні та інформаційно-керуючі процеси при своєму розвитку шукають та знаходять вихід із неадекватно створених обмежень, наприклад, "тінєвим" способом. Ці закономірності необхідно досліджувати та враховувати при організації державного управління НІС.

В останні десятиріччя минулого століття виникли дві головні тенденції, які можуть спричинити великий вплив на наше життя у XXІ ст. Ці тенденції полягають у появі нових технологій інформаційного суспільства і усвідомленні необхідності пошуку шляхів сталого розвитку [159]. Нові технології стають все більш популярними, оскільки вони сприяють всесвітньому обміну інформацією і знаннями. У той час як технології інформаційного суспільства все більше впливають на стиль нашого життя, навантаження на навколишнє середовище також підсилюється. З іншого боку, ці технології надають і багаточисленні можливості для зниження вказаного навантаження. Проте, завдання полягає в тому, щоб як можна краще зрозуміти, яким чином новітні інформаційні технології можуть бути оптимально пристосовані не тільки для захисту навколишнього середовища, але й для розвитку соціальної сфери та економіки. Тобто для забезпечення необхідного впливу технологій інформаційного суспільства на сталий розвиток потрібно досліджувати комплексний вплив екології, соціуму та економіки на усталеність.

Вважаємо, що механізми для створення взаємовигідних сценаріїв можуть бути знайдені, обговорені та реалізовані як політиками, так і науковцями й громадськістю. Щоб створити рамочні умови, які приведуть до взаємовигідних ситуацій, необхідне міжнародне співробітництво, оскільки кожна країна, організація чи фірма, діючи ініціативно поодинці, скоріше за все, буде створювати собі додаткові труднощі. До речі, ЄС рекомендує членам інформаційного суспільства ініціювати процес такого співробітництва [160]. Подібне співробітництво у формі Альянсу за стале інформаційне суспільство реалізується у проекті ASIS [161], що фінансується програмою ACTS ("Високорозвинені інформаційні технології та послуги") та об'єднує 13 партнерів із Західної Європи. На сьогодні Альянс включає близько 50 учасників із промисловості, неурядових організацій, адміністрацій і т.ін. Вони поширюють ідеї сталого інформаційного суспільства і намагаються продемонструвати, що інформаційні технології в змозі допомогти вирішити економічні, соціальні та екологічні завдання. Таким чином, Альянс може надати суттєву інформацію для політиків, що приймають рішення [162]. На нашу думку, щоб досягти сталого розвитку, необхідно створити набір певних соціальних стандартів, які допомогли б підтримувати ступень справедливості, аналогічно тому, що характерно сьогодні для західноєвропейських  країн. З нашої точки зору, дематеріалізація і справедливий розподіл благ може привести до зростання добробуту, якщо зростання населення знаходиться під певним контролем.

На сьогодні розробляється інформаційна парадигма соціально-економічного розвитку із властивою їй новою інформаційною методологією аналізу [163]. У рамках даного підходу соціально-економічна дійсність являє собою доцільну цілісно організовану систему відкритого типу, функціонування та розвиток якої здійснюється відповідно до законів інформації. У такій системі обмін знаннями, енергією, речовиною із зовнішнім середовищем не є абсолютно вільним та стихійним, а здійснюється у межах, що обумовлені усвідомленими цілями й інтересами розвитку та детерміновані типом, видам та формою його конкретного існування. При цьому функціонування та розвиток даної системи являє собою не стихійний, а програмований та керований процес. У будь-якій соціальній системі, де здійснюються інформаційні взаємодії, завжди існує суб'єкт, що свідомо керує суспільними процесами. Ступінь інформаційної актуалізації (застосування) наукових знань, що накопичені за весь час існування людської цивілізації, обумовлена інформаційними потребами суспільства та спроможністю людей здійснювати високоефективну інформаційну діяльність. Тому відтворення (виховання, освіта, навчання) людей з розвинутими інформаційними потребами та розвинутою спроможністю інформаційної актуалізації є не тільки головним чинником науково-технічного та суспільного прогресу, але й головною метою розвитку людської цивілізації.