Під час дослідження цього питання було сформульовано методологічний принцип – інтегральності процесів суспільної взаємодії [164, с. 41]. Тобто йдеться про те, що в суспільстві як органічній цілісності під час функціонування та розвитку постійно існує загальний соціальний зв'язок, взаємозалежність та взаємообумовленість всіх членів суспільства. Найважливішим принципом методології інформаційного аналізу соціально-економічних явищ, що являють собою мережеві структури, є багаторівневий аналіз цих явищ з позицій інтегрального багаторівневого підходу [164]. Такий підхід дозволяє перейти до використання методів інформаційного програмування майбутнього стану, параметрів, якісних характеристик, векторної цілеспрямованості розвитку певних явищ чи процесів, їх відповідності спадкоємним генетичним ознакам. В рамках цього підходу можна зробити фундаментальний висновок про те, що функціонування суспільства як цілісної системи базується на багаторівневому мережевому організаційно-технологічному принципі, тобто суспільство організоване мережевим багаторівневим способом. Вважається, що цей принцип став прототипом створення всесвітньої комп'ютерної мережі Internet, тобто комп'ютерної мережі, створеної подібно існуючим гуманітарним мережам соціуму.

Згідно з інформаційною методологією аналізу призначення функцій управління полягає у організації доцільного вибору інформації (засобів, методів її виробництва та використання) саме такої якості і в такій кількості, які необхідні для нормального функціонування соціально-економічної системи та її розвитку у напрямку еволюційного удосконалення її структурно-функціональної організації. Оскільки інформація являє собою невід'ємний атрибут людської свідомості, тому управління інформацією є, по суті, управлінням людьми. Однак при управлінні суспільством (людьми) необхідно виходити з того, що зв'язки та відносини між ними мають складну нелінійну багаторівневу організацію. Оскільки еволюція суспільства підкоряється певним закономірностям, детермінованим законам інформації, тому управління інформацією - це, по суті, управління майбутнім. При цьому, виходячи із інформаційного критерію, необхідно не тільки знати загальні закономірності та етапи еволюції суспільства, але й вміти робити правильний вибір, управляти майбутнім (програмувати найбільш бажаний результат) з урахуванням економічного становища конкретної країни та особливостей конкретної ситуації.

На порядку денному постає питання розробки ефективних механізмів, які забезпечать усталеність державного управління національною інформаційною сферою. На нашу думку, ці механізми повинні реалізовувати як директивне управління, так і регулювання, тобто таке управління, яке надає як суб'єктам, так і об'єктам управління свободу вибору та реалізації стратегії і тактики їх власної поведінки при умовах досягнення поставлених глобальних цілей. Безумовно, співвідношення функцій директивного управління (суто управління, яке передбачає владність одних і підпорядкованість інших – адміністративні методи управління) і регулювання (не передбачає прямого впливу на підпорядковані об'єкти управління, а створює для них відповідні умови – переважно методи економічного характеру) в органах державної влади, динаміка зміни цього співвідношення, залежність цієї динаміки від конкретних макроекономічних показників складають зміст мистецтва державної розбудови в сучасних для України умовах. Таким чином, діяльність органів державної влади, які є суб'єктами державного управління НІС, забезпечується виконанням управлінських функцій, що мають як управлінський, так і регулятивний або інтегрований характер. Безумовно, майбутнє належить переважно регулюючій функції. Така перспектива передбачає підготовку відповідної бази, зокрема, створення та удосконалення законодавства в галузі суспільних інформаційних відносин. Очевидно, що основним механізмом державного регулювання розвитку інформаційного суспільства повинні стати закони і правові норми, які є базисом, на підставі якого формується та розвивається інформаційна сфера. Докладніше це питання буде розглянуте у наступних розділах дисертації.

Слід зазначити, що у дослідженні використовувалися методи державного управління, класифікація яких відбувалася на таких засадах [165]: за масштабом застосування; з позицій впливу суб'єкта на об'єкт управління; з точки зору організації управління. Зокрема, відповідно до першої засади класифікації використовувалися та розвивалися спеціальні методи державного управління, які обумовлювалися сферою державного управління, а саме інформаційною. Йдеться, насамперед, про використання таких методів як інформаційне моделювання майбутнього, соціальна діагностика, методів штучного інтелекту, теорії прийняття рішень, експертних оцінок, тобто методів, які постачаються такими галузями наук: математики, кібернетики, інформатики. Особливість використання цих методів визначається тим, що вони допомагають управлінським функціям ефективно діяти у соціальному середовищі. Саме інтеграція методів різноманітних галузей знань дозволяє вирішувати проблему удосконалювання державного управління НІС.

Що стосується методу соціальної діагностики, то він є новим підходом до раціоналізації суспільних систем, що базується на використанні поняття соціальної ентропії. Мета діагностики – виявлення "внутрішньої хвороби" оргсистеми, її патології, а не зовнішніх недоліків. Антиентропійна діяльність є, по суті, робота щодо систематизації інформаційних зв'язків в суспільних системах. Це інформаційне комплексування слід проводити за наступними принципами (зокрема, у системах державного управління НІС):

•  забезпечення повноти і достовірності обліку всіх значущих сторін суспільної діяльності (з позицій вибраної мети), нерозривного зв'язку між всіма видами обліків;
• мінімізація інформаційного "шуму" і обмеження інформаційної надмірності лише вимогами надійності;
• забезпечення нерозривного зв'язку між комплексним первинним обліком та прийняттям рішень на всіх рівнях державного управління;
• раціоналізація систем планових та оціночних показників системи державного управління НІС та її підсистем відповідно до мети – розбудови інформаційного суспільства;
• підвищення творчої складової аналізу і прийняття рішення, впровадження новітніх інформаційних технологій.

Заходи щодо реалізації зазначених принципів повинні, на нашу думку, розроблятися в системі державного управління НІС з урахуванням властивостей інформації, інформаційного підходу до пізнання, вимог комп'ютерної техніки та засобів зв'язку. Науково доведено, що застосування цих чинників, яким притаманні системність і чіткість, дозволить виявити структурні "недоліки" у системі державного управління та її підсистемах. Таку роботу необхідно широко та комплексно впроваджувати в рамках всієї системи; іншим шляхом забезпечити зниження ентропій неможливо.

Що стосується форм державного управління національною інформаційною сферою, то ми погоджуємося з думкою науковців [165, с. 64], що форми державного управління взагалі та форми державного управління НІС, зокрема, єдині за суттю, певна різниця існує у змісті (цілях, принципах, функціях, методах). Під час подальшого дослідження буде підтверджено та обґрунтовано, що формами державного управління інформаційною сферою можуть бути усталені форми державного управління для специфічного об'єкта державного управління, яким є національна інформаційна сфера: структурні, процесуальні, правові та неправові, у вигляді видання актів управління, суспільно-організаційних дій, матеріально-технічних дій, регулятивних форм.

Таким чином, є всі підстави вважати, що державне управління НІС – це цілеспрямований інформаційний вплив суб'єктів управління (системи органів державної влади в цілому) на об'єкт управління (інформаційну сферу в широкому тлумаченні), що здійснюється за схемою зворотного зв'язку. Інформаційний вплив забезпечується виконанням управлінських функцій – цільових та організаційних. Основою цих функцій є інформація, яка визначає як зміст, так і форму; зміст співвідноситься з цільовими функціями, а форма – з організаційними.

Вважаємо за необхідне зазначити, що на сьогодні існують об'єктивні та суб'єктивні причини, які заважають і стримують формування в Україні інформаційного суспільства. Йдеться про те, що державне управління НІС потребує розробки організаційно-правових засад з урахуванням національних особливостей та світового досвіду [100, 151, 166-178]. На нашу думку, багатьом, хто турбується за Україну не на словах, а на ділі, настав час зрозуміти, що період заперечень пройшов. Зараз необхідні позитивні приклади, що допомагають орієнтуватись і підказують, як і що треба робити. Вважаємо, що необхідно відродження у суспільстві здорового раціонального оптимізму. Оскільки Україна зробили свій вибір – інтеграцію до ЄС, то, на нашу думку, стратегія розбудови інформаційного суспільства в Україні не може не враховувати європейські тенденції розвитку. Вважаємо, що інформаційне суспільство не може існувати лише в одній країні, оскільки інформаційне суспільство – це інтеґративна ознака.

Вважаємо за необхідно зазначити, що одним із дієвих механізмів щодо подолання існуючих недоліків є Програма інтеграції України до Європейського Союзу [179]. Інші програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування, що розробляються або підлягають розробленню органами державної влади, повинні ґрунтуватися на цілях цієї Програми. На сьогодні вже створено політико-правові та організаційні передумови для реалізації Програми, зокрема розроблено спільну робочу програму імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським співтовариством та їх державами-членами (УПС), яка щороку переглядається на підставі даних спільного моніторингу України та ЄС щодо прогресу у її виконанні; розроблено Програму технічної допомоги ЄС Україні тощо. Механізм реалізації Програми визначено у розділі II Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998р. [180], де передбачено із створенням Програми щороку розробляти План дій щодо реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС. Починаючи з 1998р., Комітетом з питань співробітництва між Україною та ЄС в Україні набуто певний досвід щодо моніторингу інтеграційних заходів, із набуттям Програмою чинності (2000р.) він має бути вдосконалений з тим, щоб краще відповідати її головній меті.