Категоріальний апарат дослідження державного управління національною інформаційною сферою

  1. Обґрунтовано, що "аспектна" та "видова" концепції інформації дозволяють осмислити природу управління [3, с. 8-41].
  2. Досліджено, що принциповими характеристиками процесів управління визнаються такі їх особливості: управляючий вплив обов'язково цілеспрямований, має інформаційний характер і здійснюється за схемою зворотного зв'язку [3, с. 8-41].
  3. Інформаційний підхід як загальнонауковий пізнавальний засіб пов'язаний з процесом кібернетизації всіх галузей науки, наукового пізнання в цілому. Було обґрунтовано ідею іманентного взаємозв'язку інформації та управління, а також її розвиток і поглиблення під час формування інформаційного підходу до пізнання дійсності [3, с. 31-41].
  4. Доведено, що управління інформацію – це, по суті, управління майбутнім.
  5. Обґрунтовано доцільність застосування інформатики як спеціального методу дослідження завдань соціального (державного) управління. Інформатика підтверджує такий підхід до соціально-економічного управління, при якому в центрі уваги стають інформаційні аспекти функціонування управлінських систем. Вважаємо науково обґрунтованим широке трактування інформатики, розглядаючи її як новий філософсько-методологічний підхід до різноманітних наук із ключовими словами "управління", "зворотний зв'язок", "ентропія".
  6. Доведено, що подальший розвиток принципово нової технології організаційно-управлінських процесів пов'язаний як із вирішенням завдання удосконалення конкретного соціального середовища – державного управління, так із удосконаленням обчислювальних технологій, які "вбудовуються" в це соціальне середовище. З нашої точки зору, тільки постійна взаємодія (з урахуванням як прямих, так і зворотних зв'язків) учених в галузі теорії управління та інформатики дозволяють здійснити "прорив" у цьому надзвичайно складному і важливому напрямку.
  7. Досліджено еволюцію розвитку інформаційної сфери в Україні. Наведено дефініцію національної інформаційної сфери, що дозволяє ототожнювати поняття "інформаційна сфера" та "інформаційний простір України" і розглядати інформаційну сферу у її широкому сенсі.
  8. Запропоновано новелізоване поняття "інформаційне суспільство", що слугує відправною точкою для визначення ступеня розвинутості інформаційної сфери, яка формується сумісними зусиллями українського суспільства і держави. При його визначені автор керувався міжнародним досвідом, враховував теоретичні засади становлення та розвитку інформаційного суспільства в інформаційно розвинутих країнах світу. Дефініція інформаційного суспільства подана як громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв'язку [3, 181].
  9. На основі соціологічних та статистичних узагальнень зроблений висновок: в Україні створюється технологічна і соціальна база інформаційного суспільства. Для стимуляції цього процесу держава має перетворитися у інформаційну. Але для розбудови інформаційної держави треба зробити чимало, оскільки нею може бути лише демократична, соціальна, правова держава, ефективність діяльності якої забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв'язку. Саме такий шлях дозволить зробити "прорив" у розвитку країни, у відроджені її економіки, у перетворенні України дійсно у повноправного члена не тільки європейського, але й світового співтовариства [3, 181].
  10. Визначено, що еволюція взаємозв'язків держави та інформаційної сфери в Україні проходить два етапи реалізації державного управління в інформаційній сфері: у вузькому та широкому розумінні понять "державне управління" та "інформаційна сфера".
  11. Обґрунтовано, що основні напрями, за якими відбувається модернізація системи державного управління (вузьке тлумачення), пов'язані в тій чи іншій мірі з впровадженням нових інформаційних технологій, з розвитком інформаційної сфери.
  12. Доведено, що під час дослідження взаємозв'язків держави та інформаційної сфери на першому етапі доцільно використовувати категорію "ефективність". Аналіз ефективності державного управління дозволив зробити наступні висновки: ефективність визначається всіма компонентами системи державного управління; пріоритетний напрямок підвищення ефективності пов'язаний з інформатизацією управлінської діяльності, розвитком інформаційної сфери [3.c.52-67]. Проаналізований вплив держави на розвиток безпосередньо інформаційної сфери. Обґрунтовано, що на першому етапі існує як прямий, так і зворотний зв'язок між інформаційною сферою як об'єктом управління і державою як суб'єктом управління [182].
  13. Сьогоднішній стан нашого суспільства дозволяє говорити не тільки про розробку дієвих механізмів реалізації Національної програми інформатизації. Йдеться також про своєчасність переходу від політики, що спрямована на розвиток окремих галузей інформаційної індустрії, до формування загальної стратегії входження до інформаційного суспільства, в якій на перший план виходять соціальні потреби, особистість. Сформульована стратегічна мета такої реформи: формування влади демократичного типу, що орієнтована на суспільство як споживача її послуг [3, 181].
  14. Показано, що на другому етапі взаємозв'язків держави та національної інформаційної сфери якісний характер трансформації державного управління можливий за умови управлінської настанови удосконалювання. Запропоновано розглядати метауправління, базуючись на тому, що ефективність є основою для настанови удосконалювання
  15. Подана пропозиція щодо шляхів узгодження кількісних та якісних взаємовпливів держави та національної інформаційної сфери – розробити та реалізувати нову державну інформаційну політику, яка враховувала би як чинник розвитку національної інформаційної сфери, так і чинник перетворення сучасної української держави в інформаційну.
  16. Визначено державну інформаційну політику як стратегічний курс держави в інформаційній сфері. Обґрунтовано, що концептуальні основи державної інформаційної політики мають складати цілісну систему, яка включає наступні елементи: стратегічну ціль, завдання, принципи, пріоритети, глобальні складові. Характерною рисою запропонованої концепції є її соціально-технологічна спрямованість (на відміну від політики (програм) інформатизації, в якій превалює технологічний аспект) [3, 183].
  17. В Концепції державної інформаційної політики визначені місце і роль держави, приватного сектору та громадськості; базові принципи формування політики; очікувані результати [3, 183].
  18. Концепція державної інформаційної політики не є альтернативою існуючій Концепції, що знайшла свій відбиток в Законі України "Про Концепцію Національної програми інформатизації". Вона так би мовити є розвитком існуючої, відображаючи необхідну в міру розвитку українського суспільства та держави зміну пріоритетних цілей і завдань в інформаційній сфері.
  19. Розроблені пропозиції щодо проекту Закону України "Про Концепцію державної інформаційної політики" з урахуванням необхідності легалізації державної інформаційної політики під час розвитку демократичного суспільства.
  20. Розглянуто реалізацію державної інформаційної політики як державне управління національною інформаційною сферою (НІС). Наведена дефініція державного управління національною інформаційною сферою як сукупність усіх видів діяльності держави (тобто усіх форм реалізації державної влади в цілому) в інформаційній сфері, що забезпечується виконанням ряду управлінських функцій. Обґрунтовано доцільність використання широкого тлумачення поняття "державне управління НІС".
  21. Запропоновано розглядати державне управління НІС як цілісну систему, де об'єктом визначена національна інформаційна сфера, суб'єктом – система органів державної влади, що перебувають у інтеґративному взаємозв'язку.
  22. Обґрунтовано, що реалізація удосконалювання державного управління НІС, потребує нової технології управління, яка базується на комплексному удосконалюванні інформаційних технологій і соціального середовища, куди ці технології "вбудовуються".
  23. Розглянуто загальні принципи державного управління НІС і запропоновано та досліджено спеціальні принципи.
  24. Визначена роль і місце інформаційної функції у системі функцій державного управління НІС. Запропоновано для сприяння становлення інформаційного суспільства та інформаційної держави легітимувати та легалізувати інформаційну функцію [184].
  25. Констатовано, що природа всіх управлінських функцій (цільових та організаційних) – єдина,  це – інформація. Фундаментом управлінської функції є єдність змісту і форми узгодженість динамічних та статичних ознак, що обґрунтовується функціональною концепцією інформації. Відтворення змісту управлінських функцій забезпечується цільовими функціями, а організаційні сприяють генеруванню відповідної форми. Обґрунтовано, що якісна трансформація держави потребує перетворення управлінських функцій у інформаційні у широкому сенсі і наповнення новим змістом поняття державного управління НІС. Наголошено, що інтеграція методів різноманітних галузей знань сприятиме вирішенню проблеми удосконалювання державного управління НІС [184].
  26. Використані усталені в науці форми державного управління НІС для специфічного об'єкта управління, яким є НІС. Їх конкретизація проявиться у реалізації державної інформаційної політики ОВС України.