Окрім виборів, ще однією формою безпосередньої демократії визнаються референдуми. Хоча в сучасних умовах пряме народне управління державними справами в принципі неможливе, в деяких країнах окремі елементи прямого народовладдя все ж мають місце. У Швейцарії, наприклад, за ініціативою визначеної законом кількості громадян можуть проводитися референдуми законодавчого характеру, на розгляд яких може бути винесено будь-який закон, і будь- який закон таким референдумом може бути прийнято або відхилено більшістю голосів тих, хто взяв участь у голосуванні. А в деяких випадках громадянам на розгляд може пропонуватися навіть не законопроект, ініційований владними структурами, а конкретна законодавча ініціатива, висловлена окремими громадянами. Однак між референдумом та правом законодавчої ініціативи існує суттєва відмінність. Перший є досить поширеним різновидом голосування, що проводиться на вимогу населення або за рішенням парламенту, уряду чи глави держави. На нього виносяться для обговорення питання, що стосуються, як правило, змін конституції або визначення загального політичного курсу країни. Таким чином, референдум можна вважати узаконеним засобом використання народної волі для здобуття перемоги над іншими виборними політичними силами. Однак громадяни лише дуже вузького кола держав користуються правом законодавчої ініціативи, що припускає ситуацію, за якої окремий громадянин або група осіб можуть висунути власний законопроект або запропонувати які-небудь поправки чи зміни до конституції або звичайних законів. Якщо їх пропозиція матиме достатню попередню підтримку і буде сформульована із дотриманням усіх встановлених законом вимог, то вона передається на безпосередній розгляд електорату, який або схвалює, або відхиляє її.

Право громадян на законодавчу ініціативу є крайнім проявом прямої демократії. Однак використання його у сучасному світі вельми обмежено, оскільки пересічні громадяни вважаються легковірними і недалекоглядними, такими, що легко піддаються популістським закликам й так само легко йдуть на поступки, а відтак, їм не можна довіряти прийняття серйозних державних рішень. На відміну від права законодавчої ініціативи громадян національний референдум є загальноприйнятим соціально-правовим інститутом, який використовується практично в усіх демократичних країнах сучасного світу.

На практиці право законодавчої ініціативи громадян застосовується в різних формах у Швейцарії, Ліхтенштейні, США, Італії, Іспанії та словаччині.

У Швейцарії, де чітко прослідковується етнічний та релігійний розподіл, але політика носить цілісний характер, перший голос, що виходить від громадян, був зафіксований ще в 1294 р., а перший загальнонаціональний референдум був скликаний в 1802 р. Сьогодні пропозиція про внесення змін до конституції має супроводжуватися скликанням загальнонаціонального референдуму в період дворічного терміну, якщо петиція була підписана хоча б 100 000 громадян (1% населення). А якщо надійшла пропозиція про прийняття нового федерального закону, декрету або підписання договору, то досить і 50 000 громадян для того, щоби скликати референдум. За останні кілька десятиліть на рік приймалося по 5-6 ініціатив, що виходили
 

 
від громадян. Більше третини парламентських заходів, які громадяни вважають неприйнятними, відхиляються. За останні 50 років у Швейцарії було проведено загалом близько 400 референдумів.

У США конституції 23 штатів (з 50) дозволяють громадянам висувати власні ініціативи. За останнє століття надійшло понад 1800 статусних пропозицій, 40% з яких були схвалені. Приблизно дві третини ініціатив виходили із західних штатів Америки, деякі з них, наприклад "пропозиція 13" в Каліфорнії в 1978 р. по скороченню податків, привели до змін не лише в окремих штатах, а й в усій державі в цілому.

В Італії громадяни можуть скликати референдум і обговорити конституційні зміни, відхилені обома палатами парламенту, або, навпаки, накласти вето на будь-який закон (крім фінансових), прийнятий в законодавчій палаті. Для цього необхідно лише зібрати 500 000 підписів (0,9% населення). Для того, щоб результати референдуму мали законну силу, явка має перевищити 50%.

У Словаччині загальнонаціональний референдум скликається на вимогу не менш як 350 000 громадян (7% населення), однак його рішення матимуть силу також лише в тому випадку, якщо явка перевищить 50%.

Референдуми скликаються для розв'язання широкомасштабних завдань: затвердження суттєвих конституційних змін або фундаментальних змін загальнополітичного курсу.

Референдуми, на яких обговорюються конституційні поправки, є звичайним явищем, особливо в тих державах, де референдуми в принципі скликаються нечасто. Можна визначити вісім загальних умов, за якими скликаються конституційні референдуми:

1. Зміни у визначенні державного статусу. Можна скликати референдум для підтвердження статусу незалежності або, навпаки, зміни державного суверенітету. Подібні випадки були зафіксовані при проголошенні незалежності Словенії в грудні 1990 р., трьох Прибалтійських республік - Литви, Латвії, Естонії - у лютому-березні 1991 р., Хорватії в травні 1991 р., України - в грудні 1991 р. тощо. Однак учасники референдуму можуть відхилити пропозицію про прийняття незалежності, як це було у випадку з Бермудськими островами, британською колонією, у серпні 1996 р., та із Квебеком, франкомовною канадською провінцією, в 1980 і 1995 рр.,

або не погодитися з об'єднанням із сусідньою державою, що мало місце в Молдові у березні 1994 р. Однак возз'єднання Німеччини в 1990 р. і "мирне розлучення" Чехії і Словаччини в 1992-1993 рр. відбулися без скликання референдумів, за рішенням парламенту і мовчазної згоди населення.

1.  Зміни у внутрішній державній структурі. Референдум може бути скликано задля затвердження заміни унітарної структури держави на федеративну, як було у випадку з Бельгією в 1993 р. В Шотландії та Уельсі у 1979 і 1997 рр. і Північній Ірландії в 1998 р. також вирішувалося питання щодо децентралізації влади.
2.  Входження до складу регіональних і міжнародних (міждержавних) організацій. Референдуми зазвичай скликалися в країнах, які планували увійти до складу Європейського Союзу або вирішували питання стосовно продовження членства у ньому (наприклад у Великій Британії в червні 1975 р.), а також щодо укладення значних міжнародних договорів, як, наприклад, Маастрихтського договору в 1992 р. В Данії на референдумі, що відбувся в червні 1992 р., 51% тих, хто взяв участь у голосуванні, відхилило умови цього договору, але вже через рік, у травні 1993 р., більшість - 57% - проголосувала "за". Норвегія двічі, в 1972 і 1994 рр., відмовлялася вступати до Європейського Союзу і натепер не входить до його складу. В Іспанії у березні 1986 р. спеціально скликали референдум, аби вирішити, чи варто продовжувати членство країни у НАТО. До речі, в Україні також планується провести референдум щодо майбутнього членства нашої країни в Організації Північноатлантичного Договору.
3.  Схвалення чи відхилення нової конституції (Основного Закону). Ця причина є найбільш поширеною для скликання референдуму, і вона принаймні пояснює, чому за останній час було прийнято так багато конституцій, так часто зверталися до голосування на референдумах. Т акі референдуми проводилися в багатьох країнах, наприклад, в Андоррі, Перу і Росії в 1993 р., Вірменії і Казахстані в 1995 р. В Албанії в листопаді 1994 р. громадяни відхилили запропоновану урядом нову конституцію, а в липні 1997 р. вони проголосували проти відновлення в країні монархії. Найсвіжіший приклад - Сербія, де референ

 
дум щодо прийняття нової конституції було проведено лише в жовтні 2006 р. Конституційний референдум проводився також у більшості країн Європейського Союзу - щодо ратифікації укладеного в 2004 р. Договору щодо прийняття спільної конституції ЄС. У більшості країн-учасниць референдум вже проведено, і конституція затверджена. В кількох з них конституція була ратифікована парламентом. Однак у Франції та Нідерландах громадяни відхилили європейську конституцію, хоча і в цих країнах планується проведення повторного плебісциту щодо цього питання.

1.  Схвалення значної зміни політичного режиму. Останнім часом для цієї мети референдуми скликалися в Замбії (в 1990 р.), Мавританії і С'єрра-Леоне (в 1991 р.), в Конґо (в 1992 р.) і в Малаві (в 1993 р.), де однопартійні системи пропонувалося замінити на багатопартійні і таким чином усунути режим правління однієї партії і забезпечити політичний плюралізм. У ПАР в березні 1992 р. відбувся референдум, в якому могли взяти участь тільки представники білої раси; на ньому вирішувалося питання про зрівняння в правах усіх етнічних груп і ліквідації расизму і расової дискримінації. До слова, цей референдум завершився успіхом.
2.  Схвалення внесення змін у тип виконавчої влади. В Бразилії в квітні 1993 р. учасники референдуму виступили за збереження обмеженої президентської форми правління. В Росії у грудні 1993 р. і в Білорусі у травні 1995 р. на референдумі було прийнято рішення про посилення президентської влади.
3.  Схвалення змін до виборчої системи. У Новій Зеландії в листопаді 1993 р. учасники референдуму підтримали ідею уряду щодо зміни системи простої більшості на систему пропорційного представництва. В Італії у 1993-1994 рр. на референдумі було вирішено скасувати систему пропорційного представництва, а також припинити державне фінансування політичних партій і рухів.
4.  Затвердження продовження строку дії виконавчої влади. В Казахстані, Туркменістані та Узбекистані, авторитарно- націоналістичних державах Центральної Азії, в 1994-1995 рр. відбулися референдуми, де вирішувалося питання щодо продовження строку правління президентів до 5-8 років. В Єгип-

ті подібні референдуми раніше проводилися регулярно, через певні проміжки часу. голосування на них відбуваються так само, як і на звичайних виборах.

Скликання референдуму з метою обговорення змін у політичному курсі найбільш характерно для таких країн, як Швейцарія, Італія, Ірландія, Данія, де подібне явище вже міцно вписується в політичний контекст. Досить часто скликаються референдуми для розв'язання спірних і навіть гострих для суспільства (навіть суспільної моралі) соціальних питань, як то стосовно розлучень, усиновлень, абортів, евтаназії тощо. В Італії коло питань, що виносяться на референдум, значно ширше і охоплює закони, що стосуються зброї, навколишнього середовища, вживання легких наркотиків і алкоголю, індексації заробітних плат, приватизації національної промисловості, скасування деяких урядових актів, обговорюються проблеми торговельних і митних союзів та засобів масової інформації і меж свободи слова тощо. В Англії навіть відбувся референдум, де в одному з міст учасники схвалили пропозицію щодо підвищення оподаткування на підтримку місцевої влади. Голосування відбувалося поштою і по телефону. Треба сказати, що засоби голосування значно модернізувалися. На виборах в Нідерландах вперше було використано електронну систему голосування через мережу Інтернет.

В Україні інститут референдуму також є невід'ємним складовим елементом демократичної інституціалізації влади, що за часів незалежності набув нового змістовного наповнення і став важливим правовим механізмом для вирішення найбільш суспільно значущих проблем на загальнодержавному та місцевому рівнях.