Що ж до питання членства у парламентській більшості, то принцип персонального входження до парламентської більшості породжує невизначеність, оскільки депутат стає членом одразу двох існуючих у парламенті формувань. Якщо більшість є результатом спільного рішення не фракцій і груп, а персонально депутатів, то стає незрозуміло, якими ж мають бути відносини між більшістю та окремими фракціями і групами, чи можуть фракції як окремі суб'єкти взагалі брати участь у виробленні рішень більшості. За такої ситуації рішення певної фракції про вихід її членів із більшості з формально-юридичного боку питання справді не матиме значення, проте фактично воно може слугувати припиненню існування такої більшості. Така ситуція, як правило, детально унормовується правом. Зокрема в Україні індивідуальне членство в коаліції де-юре заборонено законом, але де-факто час від часу практикується.

Можливість існування більшості вимагає надання певних правових гарантій депутатам, депутатським фракціям і групам, які не увійшли до складу більшості та які умовно можна вважати парламентською опозицією. Очевидно, що основні правові гарантії діяльності парламентської опозиції мають полягати у наданні її представникам додаткових можливостей для висловлення своєї позиції на парламентських засіданнях, засіданнях парламентських профільних комітетів і комісій, у засобах масової інформації, до яких парламент має доступ як вищий орган державної влади. Опозиція за умови її значної чисельності, як правило, наділяється правом на ініціювання заходів парламентського контролю, правом на пропорційну частку її членів у парламентських комітетах і комісіях, право на створення так званого тіньового уряду, на матеріально-технічне і кадрове забезпечення, відповідне забезпеченню діяльності коаліції. Це забезпечує цивілізоване протистояння двох парламентських полюсів (більшості і меншості), рівновага між якими гарантує демократичність парламенту як представницького органу народу.

Отже, парламентська опозиція (від лат. oppositio - протиставлення) - це одна або кілька депутатських фракцій і груп у парламенті, позафракційних депутатів (в разі приєднання їх до опозиції), які мають або відстоюють політичну платформу (політичні погляди, ідеологію, програму дій і політичний курс), протилежну тій, що представляє правляча політична сила чи коаліція таких політичних сил, а відтак, не беруть участі у формуванні уряду та інших органів виконавчої влади, формування яких належить до компетенції парламенту.

Таким чином, парламентська опозиція - це депутатські фракції та окремі депутати, що не підтримують політичної позиції парламентської більшості, послідовно критикують діючий уряд з метою в будь- який момент замінити його своїм власним. Сьогодні умовно можна виділити кілька типів парламентської опозиції. Зокрема за ставленням до системи влади виділяють системну опозицію, яка поділяє основні цінності й принципи та цілі існуючої політичної системи та правлячих у ній еліт, але заперечує методи здійснення ними своєї політики; та позасистемну опозицію, яка протистоїть основним принципам існуючої політичної системи, виступає за радикальну зміну існуючого політичного курсу чи вектора розвитку країни.

За характером політичних вимог виділяють помірковану опозицію, яка частіш за все визначається як "конструктивна", тобто така, що застосовує здебільшого методи парламентського тиску, вдається до "політичних торгів" із принципових питань; та радикальну ("жорстку") опозицію, яка застосовує як парламентські, так і позапарламентські методи тиску і, як правило, відкидає будь-які компроміси з діючою владою.

За способом дії виділяють альтернативну опозицію, яка має свою власну програму державної політики, що суттєво відрізняється від тієї, що її втілює влада, послідовно критикує владу й у будь-який момент готова замінити її за кермом держави; та ситуативну опозицію, яка організовується на деякий час, щоб висловити незгоду щодо конкретних аспектів державної політики або домогтися заміни певного чиновника в державному апараті. Після розв'язання проблеми така опозиція розпадається або вливається у лави коаліції.

Зрештою, за характером організації розрізняють інституціа- лізовану опозицію - опозицію, статус якої чітко регламентується нормативно-правовими актами держави; та неінституціалізовану опозицію, яка діє відповідно до законів держави, політичних традицій політико-правових систем інших країн, але докладного нормативного регулювання її статусу і порядку діяльності у законодавстві немає.

В Україні статус опозиції законодавством поки що не врегульовано, на відміну від статусу коаліції, про яку йдеться у положеннях Конституції України, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності якої визначаються Регламентом Верховної Ради України.

Таким чином, коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді - це добровільне об'єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. До складу коаліції входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Однак позафракційні народні депутати, якщо такі є, не можуть входити до складу ані коаліції, ані опозиції.

Коаліція формується депутатськими фракціями протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або протягом одного місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції.

Коаліція формується після проведення депутатськими фракціями консультацій. За результатами проведених консультацій за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій, або за рішенням депутатської фракції одним із заступників голови депутатської фракції, укладається Угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді (коаліційна угода). В коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політики, визначається політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньоорганізацій- них питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності. До коаліційної угоди додаються списки членів депутатських фракцій, що сформували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів. Списки членів депутатських фракцій є невід'ємною складовою коаліційної угоди.

Коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі поданих до апарату Верховної Ради необхідних документів.

Текст коаліційної угоди, персональний склад коаліції публікуються в газеті "Голос України" не пізніш як через чотири дні після офіційного оголошення про сформування коаліції.

Коаліція приймає рішення на своїх загальних зборах більшістю голосів народних депутатів, які входять до складу коаліції.

З метою узгодження позицій депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, утворюється Рада коаліції. Інформаційне та технічне забезпечення роботи коаліції здійснюється секретаріатом коаліції, який створюється на період її діяльності.

Депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, може за своїм бажанням та за згодою коаліції увійти до її складу, приєднавшись до коаліційної угоди. У разі, якщо депутатська фракція, що не є учасником коаліції, виявила бажання стати її учасником на умовах, відмінних від викладених у коаліційній угоді, за згодою коаліції всі її учасники укладають новий текст коаліційної угоди.

Депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції, попередивши про це письмовою заявою керівників інших депутатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за десять днів до дати виходу. Протягом зазначеного строку така депутатська фракція у будь-який час має право в письмовій формі відкликати свою заяву. Якщо депутатська фракція не відкликала своєї заяви, головуючий на першому після закінчення десятиденного строку пленарному засіданні оголошує про вихід депутатської фракції з коаліції. Депутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції може бути також виключена з її складу.

Не пізніш як через чотири дні після приєднання депутатської фракції до коаліції, виходу чи виключення її з коаліції або укладення коаліцією у новому складі нового тексту коаліційної угоди про це робиться повідомлення головуючим на пленарному засіданні. В цей же строк зазначене повідомлення публікується у газеті "Голос України" відповідно разом з персональним складом депутатської фракції, яка вийшла чи виключена зі складу коаліції, або персональним збільшеним складом коаліції і новим текстом коаліційної угоди.

Після виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції Верховна Рада України в установленому законом порядку може прийняти рішення про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів, кандидатури яких були запропоновані депутатською фракцією, що вийшла чи була виключена з коаліції.

Діяльність коаліції припиняється у разі:

а) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання;

б) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України;

в) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності.

Зміни в складі коаліції, у тому числі у зв'язку з виходом із неї однієї чи кількох депутатських фракцій, якщо при цьому кількісний склад коаліції не стає меншим, ніж визначено Конституцією України, не є підставою для припинення діяльності коаліції.

У разі якщо за результатами виборів у новообраній Верховній Раді України утворена депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, коаліція може не утворюватися. Така депутатська фракція має передбачені Основним Законом права коаліції.

Для координації діяльності депутатських фракцій (груп), з метою попередньої підготовки і розгляду організаційних питань роботи Верховної Ради України як консультативно-дорадчий орган створюється Погоджувальна рада. До складу Погоджувальної ради входять Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради, голови депутатських фракцій з правом ухвального голосу та голови комітетів з правом дорадчого голосу. Головує на засіданнях Погоджувальної ради Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради.

Народні депутати мають право бути присутніми на засіданнях Погоджувальної ради, брати участь в обговоренні питань, що розглядаються, вносити пропозиції щодо проектів порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань та тижневого порядку денного пленарних засідань.

Погоджувальна рада проводить свою роботу у формі засідань, як правило, в понеділок тижня пленарних засідань. Засідання Погоджувальної ради є правомочним за умови присутності на ньому не менше половини її складу з правом ухвального голосу. Засідання Погоджувальної ради скликаються Головою Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Першим заступником чи заступником Голови Верховної Ради або за ініціативою представників двох чи більше депутатських фракцій у разі необхідності.

Робота Погоджувальної ради здійснюється гласно, її засідання є відкритими, за винятком випадків прийняття рішення про проведення закритого засідання.

Пропозиції Погоджувальної ради ухвалюються такою кількістю голосів членів Погоджувальної ради з правом ухвального голосу, яка в сумарному підрахунку голосів членів відповідних депутатських
 

 
фракцій є достатньою для прийняття позитивного рішення при голосуванні питання у залі засідань.

Члени Погоджувальної ради, а також інші особи, які запрошуються на її чергові засідання, не пізніш як за три дні інформуються про питання, які плануються до розгляду на черговому засіданні, та отримують необхідні матеріали.

Погоджувальна рада: