Народні депутати можуть добровільно об'єднуватися на партійній основі у депутатські фракції та на позапартійній основі у депутатські групи (у Верховній Раді України не створюються у зв'язку з переходом на пропорційну виборчу систему). Депутатські групи, сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Депутатські групи, сформовані на позапартійній основі, об'єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Відповідно до Регламенту Верховної Ради зареєстровані депутатські групи (фракції) користуються правами:

•  на пропорційне (виходячи з кількості їх членів) представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях;
•  на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на парламентських засіданнях;
•  депутатська група (фракція), з ініціативи якої розглядається питання, має право на виступ свого представника після припинення обговорення на засіданнях Верховної Ради та її органів.

У формуванні депутатських груп (фракцій) мають бути дотримані певні загальні вимоги, а саме:

а) чисельність групи (фракції) не може бути меншою від 15 депутатів;

б) депутатські групи не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів;

в) депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої депутатської групи (фракції). Голова Верховної Ради України і його заступники не входять до складу жодної депутатської групи (фракції);

г) назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної партії. У разі, коли депутатська фракція об'єднує депутатів з кількох партій, її назва повинна містити назви всіх цих партій.

Депутатські групи (фракції) реєструються в Апараті Верховної Ради.

Формування депутатських фракцій має свої особливості. Депутатські фракції формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради та створення парламентських органів. Якщо цього не відбулося, головуючий на пленарному засіданні оголошує перерву для їх формування.

Депутатські фракції формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. При цьому одна політична партія (виборчий блок політичних партій) має право сформувати у Верховній Раді лише одну депутатську фракцію.

Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15 народних депутатів.

Народний депутат може входити до складу лише депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком якої його обрано. У разі невходження народного депутата, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата зі складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Народний депутат має право бути членом лише однієї зареєстрованої депутатської фракції (групи). Народний депутат має право вільно вийти зі складу депутатської фракції (групи). Народний депутат може не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції чи депутатської групи.

Народний депутат як член депутатської фракції (групи) має право:

¦       обирати та бути обраним до керівних органів депутатської фракції (групи);

¦       брати участь у затвердженні Положення про депутатську фракцію (групу);

¦       пропонувати питання для розгляду депутатською фракцією (групою);

•  вносити пропозиції до питань, які розглядаються на засіданні депутатської фракції (групи), виступати з обгрунтуванням своїх пропозицій;
•  брати участь в обговоренні будь-якого питання, яке розглядається на засіданні депутатської фракції (групи).

Народний депутат, якого виключено зі складу депутатської фракції, є позафракційним.

Кожна депутатська фракція реєструється в апараті Верховної Ради. Умовою реєстрації є надходження до апарату парламенту підписаного особисто кожним народним депутатом, який увійшов до складу депутатської фракції, письмового повідомлення про сформування депутатської фракції, у якому зазначаються назва депутатської фракції, її персональний склад та партійна належність членів депутатської фракції, а також прізвища голови депутатської фракції та його заступників з розрахунку не більше одного на 15 членів депутатської фракції. Повна та скорочена назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій).

Після відповідного оформлення матеріалів про утворення депутатської фракції головуючий на пленарному засіданні інформує народних депутатів про реєстрацію такої депутатської фракції, її кількісний склад, голову депутатської фракції та його заступників. Інформаційні матеріали про депутатську фракцію після її реєстрації надаються народним депутатам. У такому ж порядку повідомляється про зміни в складі депутатських фракцій.

Про вступ або вихід зі складу зареєстрованої депутатської фракції народний депутат повідомляє письмово головуючого на пленарному засіданні. Письмове повідомлення народного депутата про входження до тієї чи іншої депутатської фракції погоджується з головою цієї фракції. Повідомлення про виключення зі складу депутатської фракції робить головуючий на пленарному засіданні за поданням голови фракції.

Депутатська фракція, склад якої стає меншим від необхідної мінімальної кількості народних депутатів, встановленої законом, через 15 днів після дня настання такого факту оголошується Головою Верховної Ради України розпущеною.

Кілька депутатських фракцій можуть утворювати коаліцію. Термін "коаліція" походить від латинського слова со-аіеге, що означає "спільне годування". В науковій літературі цей термін іноді використовується для позначення права депутатів на створення депутатського об'єднання або ж їх співпраці у такому об'єднанні. Зокрема Федеральний Конституційний Суд Німеччини вважає утворення фракцій формою реалізації депутатом свого мандата задля досягнення постійної коаліції та співпраці з іншими членами парламенту. Проте такий зміст цього поняття не є поширеним.

У нашій країні терміну "парламентська коаліція" надається значення, що є поширеним і в науковій літературі, і в пресі. Під коаліцією розуміється стійке організоване і організаційно оформлене об'єднання двох або більше депутатських фракцій чи груп з метою вироблення і реалізації ними узгоджених рішень щодо спільної позиції з питань, які розглядаються парламентом або належать до його безпосередньої компетенції і здійснюються в процесі його поточної діяльності. Таким чином, коаліцію слід розглядати як надфракційне утворення, метою якого є здійснення фракціями (групами) депутатів спільної діяльності, а в ідеалі - вироблення спільної чи принаймні узгодженої політичної лінії та послідовне втілення її у життя.

Політична доцільність утворення коаліцій у разі знаходження їх учасниками спільної мови між собою очевидна. Адже існування коаліції надає кожному з її партнерів більшої політичної ваги, веде до зростання їх впливу на парламентські, та й взагалі на будь-які державні рішення і, більше того, на функціонування усіх державних інституцій. Тому немає сумніву в тому, що наявність міжфракційних об'єднань є однією з неодмінних і невід'ємних політичних реалій сьогодення.

Очевидно, що у разі утворення парламентської коаліції депутатські групи та фракції, які входять до її складу, будуть змушені не лише заявити про своє бажання приймати узгоджені рішення, а й створити реальні механізми такого узгодження (координації), якими передусім можуть стати різноманітні коаліційні органи. Так само очевидно, що для зменшення можливих суперечок і конфліктів під час майбутньої спільної діяльності партнери по коаліції можуть у процесі її створення укласти коаліційну угоду з визначенням у ній найзагаль- ніших політичних та організаційних засад, на яких будуватиметься діяльність коаліції. Проте усі ці аспекти створення та діяльності коаліції можуть бути лише результатом абсолютно вільної політичної домовленості партнерів, а тому навряд чи містять у собі елементи відносин, які потребують регулювання засобами права. Адже роль права в даному випадку може полягати тільки у встановленні якихось додаткових формальних вимог для створення коаліції, проте встановлення таких вимог лише ускладнює кооперацію між депутатськими об'єднаннями.

Так само не потребують особливої правової регламентації спільне використання партнерами по парламентській коаліції належних їм прав депутатських об'єднань, наприклад часу, відведеного регламентом для виступів їх представників на парламентських засіданнях, або, скажімо, маневрування за взаємною згодою квотами на представництво у парламентських комітетах чи комісіях тощо. Всі ці та інші подібні питання у парламентському праві слід вирішувати однаково як для випадків, коли відповідні дії вчиняють учасники коаліції, так і для тих випадків, коли ції дії здійснюються за простою домовленістю між кількома групами і фракціями, що коаліцію не утворюють.

Таким чином, діяльність парламентської коаліції як простого об'єднання кількох депутатських фракцій і груп може успішно провадитися без будь-яких додаткових правових приписів з цього приводу. Тут цілком достатньо належним чином деталізованих законодавчих положень щодо діяльності окремих груп і фракцій. Проте характер проблеми одразу змінюється, якщо утворена коаліція включає до свого складу більшість від загального складу парламенту, що, за загальним правилом, дає коаліції право і можливість здійснювати контроль за його роботою. Така коаліція, як правило, називається парламентською більшістю. У сучасній політиці, в тому числі і в українській, парламентські коаліції якраз і утворюються як "більшість" для здобуття і спільного здійснення політичної влади. У державах парламентського типу це дає коаліції владу над усім державним механізмом, надаючи їй право формувати уряд і контролювати його діяльність.

Зарубіжній парламентській практиці відомі випадки, коли більшість депутатських мандатів у парламенті мають представники однієї партії. У цих випадках формування коаліції позбавлене будь-якого сенсу, бо така партія і виконує роль парламентської більшості. В Україні з її широким партійним плюралізмом подібна ситуація поки що є маловірогідною, проте теоретично її не можна виключати і чинна Конституція допускає таку можливість у своїх нормах. Тож парламентська більшість як депутатське об'єднання може бути як одно- фракційною (однопартійною), так і коаліційною. Це вже залежить від розстановки політичних сил в країні в той чи інший період.