Громадські роботи - це порівняно новий вид кримінального покарання, введений в КК України 2001 р. Історичним прототипом його можна вважати громадські роботи на публічні цілі, які містилися у Судових статутах про покарання і присуджувалися мировими суддями замість арешту чи грошового стягнення, або як додаткове до тілесних покарань з середини ХІХ ст. У ХХ столітті перевагу громадських робіт над іншими видами кримінальних покарань визнала більшість країн Європи - і з точки зору ресоціалізації правопорушника через примусову безоплатну працю та виконання суспільно- корисної роботи на благо громади, і як попередження злочинності.

За статтею 56 КК України сутність громадських робіт полягає в тому, що засуджений у вільний від роботи або навчання час безоплатно працює на суспільно-корисних роботах.

Громадські роботи передбачені у 14 статтях Особливої частини КК України, а також за цим кодексом у випадках: 1) заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53); 2) призначення більш м'якого покарання, ніж те, що передбачене у санкції відповідної статті КК України (ч. 1 ст. 69); 3) заміни невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК України); 4) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення 74 чи обмеження волі більш м'яким покаранням, якщо законом забороняється застосовувати обмеження волі чи виправні роботи (статті 57, 61);

1. заміни більш м'яким покаранням обмеження чи позбавлення волі стосовно звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті, якщо неможливо застосувати виправні роботи (ч. 4 ст. 83); 6) заміни покарання у виді виправних робіт або його невідбутої частини на підставі амністії чи акта про помилування, а у випадках неможливості застосування обмеження волі чи виправних робіт - і заміни покарання у виді позбавлення волі чи його невідбутої частини (ст. 85 КК України).

Оскільки до громадських робіт можуть бути залучені лише працездатні особи, вони не можуть призначатися інвалідам 1-ї або 2-ї групи, вагітним жінкам, особам пенсійного віку, неповнолітнім до 16 років. Не можуть вони також застосовуватися до військовослужбовців строкової служби.

Виконуються громадські роботи у вільний від роботи або навчання час за місцем проживання засудженого, яке може бути як постійним, так і тимчасовим, але головною умовою при цьому є можливість і необхідність відбувати покарання на призначений термін. Об'єкт, на якому буде працювати засуджений, має бути в межах населеного пункту, де зареєстрована особа або з якого особа може щоденно повертатися до місця свого постійного проживання.

Вид робіт визначають органи місцевого самоврядування залежно від потреб регіону. Вказівка закону на те, що роботи повинні бути суспільно корисними, означає, що вони виконуються на користь певної громади, суспільства. На практиці в переважній більшості такі роботи некваліфіковані, і засуджених до громадських робіт, як правило, залучають туди, де щоденно не вистачає робочих рук або необхідно виконувати роботи, на які через невеликий рівень оплати відсутні бажаючі влаштуватися. Це може бути догляд за хворими в лікарнях, прибирання вулиць, скверів, парків, майданів, висаджування дерев і квітів, ремонтування і фарбування будівель, спортивних і дитячих майданчиків, благоустрій населених пунктів, інші дрібні будівельні роботи, тобто виконання необхідних для міста, селища, району повсякденних справ, за умови, що вони не пов'язані зі шкідливими умовами праці та ризиком для життя і здоров'я. Безоплатність громадських робіт означає, що за їх виконання засуджений не одержує винагороди, компенсуючи своєю працею заподіяну державі шкоду.

Необхідно зазначити ще одну рису громадських робіт - вони повинні бути продуктивними, як і будь-яка інша праця, тобто мати цілком визначені об'єктивні показники (нормативи), за якими можна судити про якісну сторону такої праці з боку засудженої особи.

Отже, суспільна корисність такого виду покарання, як громадські роботи, порівняно з позбавленням волі є очевидною.

Заслуговує на увагу пропозиція науковців щодо необхідності засудженій особі перед відбуванням громадських робіт проходити медичний огляд для з'ясування, чи немає в неї будь-якої хвороби, небезпечної для інших працівників, для оточуючих, чи придатна вона взагалі до роботи, яка їй запропонована (такий досвід є в деяких європейських країнах). Відповідно до Кодексу законів про працю України забороняється залучати жінок та осіб молодше 18 років до перенесення вантажів, які перевищують встановлені для них граничні норми, а також до виконання роботи у нічний час.

Окрім того, залишається відкритим питання щодо соціального захисту засуджених до громадських робіт у разі виробничого травматизму (витрати на лікування, сплату страховок, компенсацій тощо). Ця проблема може бути вирішена або на законодавчому рівні, або шляхом її врегулювання на договірних підставах з роботодавцем чи органами місцевого самоврядування.

Виконання покарання у виді громадських робіт регулюється КВК України (статті 36-40), а також Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань (далі - Інструкція), затвердженою наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань і Міністерства внутрішніх справ України № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Виконують цей вид покарання підрозділи кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засудженого, їх конкретні повноваження реалізуються: а) на початковому етапі виконання покарання, б) безпосередньо під час виконання покарання; в) на етапі зняття з обліку засуджених осіб.

Проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого з метою виправлення та недопущення вчинення нового злочину покладається на органи внутрішніх справ (ч. 3 ст. 36 КВК України). Конкретні функції органів внутрішніх справ з проведення такої роботи передбачені підрозділом 3 розділу ІІ Інструкції.

Окрім визначених у ч. 5 ст. 36 КВК України функцій щодо виконання вироку суду відносно засуджених до громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція згідно з Інструкцією (розділ ІІ) має досить широке коло повноважень, які в науковій літературі пропонується диференціювати на певні групи залежно від напрямів діяльності, що здійснюється інспекцією, а саме: а) організаційні, б) контролюючі, в) розшукові, г) інші.

До організаційних повноважень слід віднести: а) проведення реєстрації та обліку засуджених осіб; роз'яснення порядку та умов відбування покарання; б) погодження з органами місцевого самоврядування переліку об'єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та видів робіт, що можуть ними виконуватись, переведення на інше місце роботи, контроль за появою на роботі в стані сп'яніння; підтримання постійних контактів з власником підприємства для своєчасного отримання інформації про ухилення засуджених осіб від відбування покарання; в) встановлення періодичності та днів проведення реєстрації; г) контроль за порушенням громадського порядку; ґ) направлення до органів внутрішніх справ подання про привід до інспекції засуджених осіб, які без поважних причин не з'явилися за викликом до інспекції; д) постійне підтримання контактів з органами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах дітей та службою у справах дітей при міських та районних держадміністраціях, а також з громадськими формуваннями; е) у разі систематичного, несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог КВК України направлення матеріалів прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом (ст. 382 КК України); у разі ухилення засуджених осіб від відбування покарання у виді громадських робіт направлення прокуророві матеріалів для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України; ж) направлення до суду подання про звільнення від відбування покарання осіб, які: під час відбування покарання захворіли на психічну чи іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання; після постановлення вироку суду визнані інвалідами 1-ї чи 2-ї групи або досягли пенсійного віку; жінок, які стали вагітними під час відбування покарання (ст. 84 КК); з) виконання певних функцій, пов'язаних із зняттям з обліку осіб, засуджених до громадських робіт.
 

 
Групу повноважень контролюючого характеру становить: а) застосування застереження щодо засудженого про недопущення порушення порядку та умов відбування покарання; контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства за місцем відбування засудженими громадських робіт; б) проведення сумарного обліку відпрацьованого засудженими особами часу; здійснення у разі потреби контрольних перевірок за місцем роботи засуджених осіб, але не менше одного разу протягом строку відбування ними покарання; за результатами перевірки складання акта у двох примірниках, один з яких залишається на підприємстві, а другий з відміткою про ознайомлення власника підприємства зберігається в особовій справі засудженої особи та використовується для контролю за усуненням виявлених недоліків; в) надання в разі потреби засудженим дозволу на виїзд за межі України.

Сутність повноважень розшукового характеру полягає у здійсненні початкових розшукових заходів щодо осіб, місцезнаходження яких невідоме; надісланні зібраних матеріалів до відповідних органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.

Щодо інших повноважень кримінально-виконавчих інспекцій слід зазначити, що під час виконання покарання у виді громадських робіт законодавство безпосередньо не передбачає з її боку будь-яких повноважень виховного характеру, наприклад, проведення індивідуальних бесід, застосування заходів заохочення і стягнення стосовно засуджених (на відміну від подібних при виконанні покарання у виді виправних робіт). Можна пояснити це нетривалістю виконання громадських робіт. Проте проведення із засудженими такої роботи може охоплюватися вказівкою на "інші заходи, передбачені законом" (п. 1. 3. розд. ІІ Інструкції).