Розкрадання, що вчиняються привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України) - це активні дії особи, якій чуже майно, гроші, цінні папери тощо ввірені на зберігання для визначеного законом чи угодою розпорядження, управління, експлуатації, яка, однак, відособлює і викрадає їх з метою розпорядитись як своїм власним (привласнення) або, не відособлюючи, розходує, продає, споживає (розтрата).

У більшості випадків розкрадання через привласнення чи розтрату вчиняються службовими особами. Внаслідок того, що названі злочинні дії вони вчиняють, використовуючи своє службове становище, такі розкрадання - кваліфіковані злочини. Розкрадання можуть вчинятись і неслужбовими особами, тобто громадянами, яким майно, гроші ввірені для певних управлінських чи господарських операцій.

Закон (ст. 191 КК України) не називає власника предмета посягання, як це мало місце у старому законодавстві, коли переслідувалися привласнення або розтрати лише державного і громадського (тобто соціалістичного) майна. Іншими словами, мова йшла про майно, яке не могло бути власністю окремих громадян чи об'єднань громадян. За чинним законом привласнення і розтрата можуть бути скеровані на будь-яку чужу власність незалежно від її форми. Важливо лише, щоби цю власність було ввірено винній особі на будь-якій законній підставі, і ця особа мала можливість нею розпорядитися. Використовуючи цю обставину, злочинець звертає майно на свою користь або передає його з корисливою метою третім особам. За цією ознакою таке посягання відрізняється від інших злочинів проти власності, за яких особа або взагалі не має жодного стосунку до привласненого після викрадення майна, або їй лише доручено його зберігати чи спостерігати за його використанням без права розпоряджатися ним.

Складність розслідування таких викрадень обумовлено тим, що вони зазвичай вчиняються законспірованими, організованими групами злодіїв. Члени групи працюють на різних ділянках господарської діяльності: на промислових підприємствах, у постачально-збутових організаціях, контрольно-ревізійних і правоохоронних органах. Часто ці розкрадання пов'язані з іншими небезпечними злочинами - корупцією, хабарництвом, обманом покупців і замовників, випуском недоброякісної (сфальсифікованої) продукції тощо. Особливо складно розслідувати замасковані розкрадання, коли злочинці вміло вуалюють свої дії - фальсифікують різноманітні документи, залякують можливих свідків, використовують підкуп і погрози на адресу другорядних співучасників та ін. Як наслідок цього, злочинці тривалий час залишаються невикритими, розкрадаючи матеріальні цінності та гроші у великих та особливо великих розмірах.

Криміналістична характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем охоплює такі елементи:

• Обстановка розкрадання.
• Способи вчинення розкрадань.
• Узагальнені дані про предмет посягання.
• Слідова картина.
• Дані про особливості особи злочинця (злочинців).
• Дані про особистість потерпілих. Обстановка розкрадання:

а)  місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, вироб- 
нича дільниця, структурний підрозділ організації, підприєм- 
ства та ін.);

б)  умови, що визначаються:

-    технологічним процесом або операцією;

-    системою обліку та звітності;

-    зберіганням і рухом коштів, матеріальних цінностей;

-   документообігом (оформлення і рух управлінських, проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних та інших документів);

-   видом продукції, що використовується;

в)  час (астрономічний) і сезонність робіт;

г)  канали збуту і реалізації здобутого злочинним способом.

Обстановка, в якій готуються і вчиняються розкрадання, характеризується порушенням правил: обліку коштів; приймання, зберігання, відпуску товарів; проведення інвентаризації. Сприяє розкраданням неналежний контроль за додержанням цих правил, підкупи контрольних осіб, корупція у правоохоронних органах, органах місцевої державної влади і самоврядування та ін. Розкрадання супроводжується хабарництвом, зловживанням владою або службовим становищем, службовим підробленням, службовою недбалістю, ухиленнями від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Спосіб учинення розкрадання. Усю злочинну діяльність щодо розкрадання привласненням, розтратою, заволодінням чужого майна, котре вчиняється за участю чи безпосередньо службовими особами, або такими, яким це майно ввірено в управління можна умовно поділити на декілька етапів:

• перший етап: дії розкрадачів у період, що передує безпосередньому розкраданню;
• другий етап: дії, котрі вчиняються безпосередньо у ході розкрадання;
• третій етап: дії, після розкрадання (у тому числі заплановані), вчинювані для патентування (приховування) злочину.

Виходячи з цього, спосіб учинення розкрадання - це комплекс умисних дій щодо підготовки, вчинення та приховування (латсптування) злочину, які вчиняються розкрадачами залежно від ряду об'єктивних і суб'єктивних чинників специфічними прийомами у певній послідовності та для досягнення злочинної мети.

Із наведеного вище випливає, що цей елемент криміналістичної характеристики утворено з ряду складових:

• способу приготування до розкрадання - це прийоми для створення неврахованих лишків сировини, готової продукції, коштів та ін.;
• способу вчинення розкрадання - прийоми заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації;

• способу патентування (приховування) злочинів, маскування злочинних дій та їхніх наслідків;
• обставини (чинники), що обумовили вибір розкрадачами певних способів (загальних для різних галузей, характерних для конкретної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.);
• прийоми, що використовуються злочинцями - комплекси різноманітних дій, що власне утворюють своєю сукупністю спосіб (способи) розкрадання. Тобто, прийоми є складовими частинами способу.

Підготування до розкрадання може полягати у:

• реєстрації суб'єкта господарювання тільки для здійснення однієї чи кількох операцій щодо привласнення грошей;
• виготовленні фальшивих статутних (для заснування) документів підприємства;
• передбаченні у статуті підприємства видів діяльності, що вимагають значних капіталовкладень;
• одержанні банківських кредитів під виглядом потреби розвитку виробництва, засвоєння новітніх технологій;
• передбаченні умов обов'язкової попередньої оплати у договорах підряду, поставки, купівлі-продажу тощо.

На вибір способів розкрадання впливають певні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

Зокрема, до чинників першого виду відносять:

-   посадове становище розкрадача (розкрадачів), тобто характер зв'язку винної особи з предметом злочинного посягання, характер наявності у злочинця можливості для вчинення привласнення чи розтрати. Вантажник, наприклад, не може вчинити розкрадання таким способом, як завідувач складу, а комірник, своєю чергою,- способом, властивим бухгалтерові;

-   наявність співучасників та їх посадове становище;

• особливості виготовлюваних, оброблюваних, обслуговуваних тощо матеріальних цінностей, сировини, напівфабрикатів;
• вид виробпичо-господарської операції, у ході виконання якої вчиняється злочин;
• обстановка на виробничо-господарському об'єкті: характер підприємства, установи, організації; особливості його діяльності (обліку, звітності, технологічного процесу, організації охорони);

-   правового захисту новітніх напрямів підприємництва;

-   наявності необхідних сил і засобів у правоохоронних органів щодо забезпечення режиму законності.

До суб'єктивних чинників, що впливають на спосіб розкрадання, належать:

• наявність у суб'єкта злочину певних навичок у застосуванні конкретного способу вчинення розкрадання;
• знання розкрадачами особливостей умов виробництва і обстановки на підприємстві;

-    ступінь злочинної кваліфікації;

-    наявність спеціальної (фахової) освіти;

-    мета і мотиви вчинення розкрадання;

-   поведінка інших осіб (керівника підприємства, установи, організації, ревізора, контролюючого працівника, які допускають службову недбалість, беруть хабарі тощо).

У криміналістичній літературі найпоширеною є класифікація способів розкрадання за такими критеріями:

а)  залежно від характеру документального оформлення дже- 
рела розкрадання;

б) залежно від виду господарської операції;

в)  залежно від форм розкрадання;

г)  залежно від ступеня спільності способів;

д) залежно від характеру предмета злочинного посягання;

е)  залежно від загального механізму злочинної операції під 
час фіктивних дій, махінацій із предметом розкрадання тощо.

Залежно від характеру документального оформлення (обліку) джерела розкрадання способи поділяються на:

•  Способи розкрадань врахованих (облікованих) цінностей.

•  Способи розкрадань неврахованих (не облікованих) цінностей.

>  До способів розкрадань врахованих (облікованих) цінностей належать:

• очевидне привласнення або розтрата матеріально відповідальною особою ввіреного їй майна (розтрата авансових засобів, одержаних як попередня оплата за договором купівлі-продажу);
• розкрадання через заниження в документах якісних показників продукції, фіктивного списання наявних на балансі цінностей (списання грошей на невиконувані рекламні, транспортні, ремонтні та інші роботи із подальшим їх привласненням);
• розкрадання, що маскуються підробленням первинних документів чи облікових записів;
• розкрадання грошових засобів, що вчиняються через обма-н покупців або замовників із подальшим вилученням зайво одержаних грошей та іп.

>  До способів розкрадань неврахованих (необлікованих) цінностей належать:

•  виготовлення неврахованої продукції з сировини й матеріалів, нелегально зекономлених (надлишкових) під час виробничого процесу, і збут цієї продукції через працівників оптової та роздрібної торгівлі або на ринках.

На складах такі надлишки можуть створюватися за рахунок:

• недодавання майна її замовникам (у магазин, кіоск, їдальню тощо);
• списання майна як такого, що зіпсувалось або становило понаднормові втрати, коли таких фактів реально не було;

-    списання майна як натуральні (природні) втрати (убутки за максимально допустимими (граничними) нормами), тоді як фактичні втрати були значно меншими.

На підприємствах у процесі перероблення сировини надлишки можуть утворюватись:

• через використання нелегально придбаної ("лівої") сировини та напівфабрикатів;
• через необлікове накопичення на підприємстві надлишків, які закономірно обумовлені виробничим процесом;
• списанням майна як відходів, коли воно перероблялось у кількості, що перевищувала фактично потрібну.

На підприємствах роздрібної та оптової торгівлі:

• несанкціонованим з боку власника завищенням цін на товари, коли такі ціни регламентовано;

-    обмірами;

-    обвішуванням;

-    обрахуваннями;