В. Ситуативний тип утворюють керівники низової ланки, які діють під виливом зовнішніх обставин. У них, зазвичай, відсутні стійкі моральні якості. Це злодії-одинаки, які майже не маскують своїх протиправних дій. Під час слідства вони розкаюються у вчиненому, стверджуючи що діяли під впливом тимчасових матеріальних труднощів або скориставшись обстановкою безгосподарності.

Г. Імпульсивний тип, доволі близький до ситуативного, але на суб'єктів розкрадання цього типу дещо більше впливають такі психологічні схильності, як конформність, навіюваність. Інколи такі особи вчиняють злочини "за компанію". Найчастіше це - звичайні робітники, обліковці, які на слідстві визнають свою вину у розкраданнях.

На сучасному етані, як уже зазначалося, значного поширення набули групові розкрадання. Усі групи розкрадачів можна класифікувати на:

-    випадкові;

-    ситуативні з попередньою змовою; -- організовані;

-    блоки розкрадачів (складаються з декількох груп).

Найбільш суспільно небезпечні - два останні види груп, оскільки саме їх учасниками спричиняються максимально можливі матеріальні збитки.

Специфічні ознаки цих злочинних груп:

-    латентність учипюваних ними розкрадань;

-    досконала конспірація;

-    сталі та міцні зв'язки між розкрадачами;

-    кожен учасник виконує чітко визначені злочинні функції;

-    наявна ієрархічна структура;

• організатори злочинних груп обізнані про діяльність усіх їхніх членів (зокрема і не про злочинні дії в межах групи);
• другорядні учасники групи обізнані лише про дії свого найближчого оточення і зовсім не володіють інформацією щодо діяльності всієї групи, особливо ролі своїх керівників.

Усіх членів злочинної групи розкрадачів можна умовно поділяти на організаторів, активних і другорядних учасників. Організатори групи - цс особи, що керують злочинною діяльністю всіх її членів, які частіш за все виступають також ініціаторами створення злочинного об'єднання розкрадачів. Вони, зазвичай, здійснюють комплекс дій щодо управління угрупованням. Активні учасники - члени групи, що постійно беруть участь у злочинній діяльності. Вони вирізняються ініціативністю і за вказівкою організаторів часто виконують певні функції з управління групою. У більшості випадків вони стають співучасниками групових розкрадань з власної ініціативи. Другорядні учасники - це розкрадачі, які не проявляють власної ініціативи. Вони беруть участь в окремих епізодах розкрадань, діючи за вказівкою організаторів або активних учасників груп.

Для такого виду господарських утворень, як товариства з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні товариства закритого типу, є характерними розкрадання майна власне цих організацій, і вчиняються вони безпосередньо їхніми керівниками та спеціалістами середньої ланки; комерційними директорами, бухгалтерами, менеджерами, товарознавцями.

Для привласнення керівниками підприємств та їх засновниками коштів, залучених через розповсюдження цінних паперів, найбільш зручними ВАТ (акціонерні товариства відкритого типу), які функціонують як чекові, інвестиційні, благодійні фонди, фінансові компанії чи інші комерційні структури, оскільки статус ВАТ передбачає розвиток його фінансово-господарської діяльності за рахунок зовнішнього інвестування.

Узагальнені типові дані про потерпілих від розкрадань. Потерпілими у справах про розкрадання зазвичай виступають фізичні особи - громадяни (а юридичні особи - цивільними позивачами), які ввірили своє майно, гроші, цінні папери іншій особі або організації. Така цивільно-правова угода може бути оформлена договором підряду, оренди, комісії, прокату, зберігання (схову), купівлі (наприклад, цінних паперів АТ), трудовим договором, контрактом, угодою про повну матеріальну відповідальність тощо. (Суб'єктами можуть бути будь-які дієздатні громадяни, юридичні особи).