• затримання з викраденими цінностями (тобто виявлено крадене па місці злочину чи за місцем затримання);
• правильно встановлено недостачу або надлишки матеріальних цінностей і грошей у значних розмірах (виникнення яких службові особи пояснити не можуть або пояснюють необгрунтовано тощо);
• виявлення у складському, виробничому чи в інших приміщеннях матеріальних цінностей, які пе відображені в документації;
• виплата за роботу працівників готівкою із власних коштів службових осіб;
• виплата грошей підприємства за виготовлення продукції, яку не враховано (не відображено обліком);
• факти нелегальної реалізації або придбання майна, готових виробів, будівельних матеріалів тощо;
• безпідставне нарахування і виплата зарплати особам, які фактично не працюють на підприємстві, в організації, або працівникам, які реально не виконували жодної роботи, не надавали врахованих оплатою послуг та ін.;
• неодноразова виплата грошей одному і тому ж працівникові за одну і ту саму роботу, надані послуги;
• одержання (побори) службовою особою з працівників організації, підприємства, закладу грошей - частини безпідставно нарахованих і виплачених під виглядом оплати за фактично не виконану роботу, надані послуги;
• неправильне визначення кількісних та якісних характеристик отриманого чи видаваного (відпущеного) майна у поєднанні з утворенням необлікованого резерву, через використання певних вимірювальних пристроїв, які штучно спотворюють ці кількісні та якісні показники;
• приймання чи видача службовими особами майна, товарів без оформлення документів: закупка без закупівельних квитанцій, видача готових виробів зі складу без накладних, відвантаження товарів із торговельної бази, гуртівні без рахунку -накладної тощо;
• перевезення матеріальних цінностей у кількості, яка (значно) перевищує документальні дані або навіть без таких;
• наявність значної кількості рекламацій до підприємства, що свідчить про систематичне недовкладення сировини у виготовлювачу продукцію або заміну більш вартісної сировини менш вартісною;
• нелегальне придбання службовою особою промислового підприємства сировини з оплатою її готівкою із власних коштів;
• продаж (торгівля) товарів із підсобних (допоміжних) приміщень, обминаючи касу;
• нелегальна торгівля (не передбачена статутом як вид діяльності, без належного дозволу тощо) продукцією підприєм-ства-виробника, здійснювана не його працівниками, а спеціально найнятими приватними особами;
• виявлення фальсифікованих продукції чи товарів, об'єм (вагу) яких збільшено за рахунок підвищення вологості (цукру, муки, круп та ін.), зниження міцності спиртних напоїв тощо;
• систематичне використання позаоблікових бланків документів, які відтворюють рух майна, замість передбачених для таких цілей бланків суворого обліку;
• пред'явлення фіктивних (підроблених) документів на списання матеріальних цінностей;
• фіксування в документах завищених даних про обсяг і вартість виконаних робіт: на транспорті - документування завищених відомостей про кількість перевезених вантажів або про фактично не викопані перевезення; у будівництві - завищення обсягів і вартості виконаних робіт; на виробництві - завищення відомостей про кількість виготовлених деталей тощо, неправильна та більш вартісна їх розцінка та ін.;

-    ознаки підроблювань в облікових документах;

• приховування від обліку частини продукції, виробів і зазначення в документах занижених даних про них;
• завищене списання майна відносно фактично використаного: на виробництві - сировини; на будівництві - будівельних матеріалів;
• списання в розхід (як використаних) засобів на немовби закуплене і фіктивно оплачене обліковане майно, яке фактично не надходило на баланс: сільгосппродукція під час заготівлі; будівельні матеріали, інші товари - немовби закуплені у торгових підприємствах та ін.;
• завищене списання в розхід майна під виглядом різноманітних втрат: псування, відходів під час доробляння напівфабрикатів тощо;
• реалізація в торговельних організаціях необлікованої продукції, товарів тощо;
• систематичні порушення вимог щодо регулярного вимірювання, встановлення й документального фіксування показників майна (наприклад, продуктів харчування та ін.);
• вилучення з контрольно-пропускних пунктів і завчасне знищення карток-пропусків на майно, що вивозилось, і т. ін.

Сліди - ознаки приховування розкрадань - наслідки діянь розкрадачів щодо знищення документів, залишків сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів.

Сліди - ознаки використання результатів розкрадання -придбання цінних речей, коштовностей, нерухомості, великі вклади в банки тощо.

Значення слідів розкрадання (ознак розкрадання) полягає в чому, що за їхньою допомогою можна не тільки гіпотетично припустити факт розкрадання окремих видів цінностей, а й дізнатися про використані злочинцями способи, конкретні факти злочинної діяльності, учасників групи розкрадачів. Зробити це можна вже на початковій стадії організованого розкрадання і таким способом своєчасно запобігти вчиненню злочину.

Дії злочинців щодо реалізації умислу на розкрадання можуть виражатися також у підтриманні контактів, зв'язків між учасниками групи розкрадачів для узгодження окремих операцій, часу їх проведення, співвиконавців тощо.

"Географія" проявів ознак (слідів) розкрадання є доволі різноманітною:

1)   на виробничих об'єктах;

2)   на об'єктах збуту і торгівлі;

1. па транспортних підприємствах, що виконують вантажоперевезення;
2. у вищестоящих стосовно конкретних закладів структурах - акціонерних товариствах, банках, кооперативах та ін.;
3. у матеріалах кримінальних справ у судах, прокуратурі, міліції (УБЕЗ, УБОЗ тощо);
4. у матеріалах господарських судів, податкових організацій, митних служб та ін.;
5. у помешканнях крадіїв, місцях їх перебування, відпочинку тощо.

Ідеальні сліди - показання свідків у справах про розкрадання, часто доволі тенденційні, упереджені, необ'єктивні, неправдиві, оскільки багато із цих осіб прямо чи опосередковано, так чи інакше, пов'язані з розкрадачами трудовими, побутовими та іншими неофіційними відносинами.

Для вирішення питання про порушення кримінальної справи суттєве значення має оцінювання названих вище слідів - ознак розкрадання. Перший напрям вирішення цього питання обумовлений дослідженням наявних ознак розкрадання в їх сукупності. Часто ці ознаки подібні до нейтральних фактів, які не мають зв'язку з уявною подією злочину. Наприклад, факт недостачі матеріальних цінностей може свідчити не тільки про вчинене розкрадання, а й про кримінально каране недбальство, а інколи й про злочинну поведінку матеріально відповідальних осіб.

У подальшому необхідно встановити, які пояснення досліджуваних фактів можливі під час їх аналізу і з якими іншими ознаками збігається досліджувана ознака. А потім методом вилучення вивчаються відомі факти, щоб установити їх достатність для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

Іншим напрямом слугує виявлення та дослідження інших ознак розкрадання. Це тому важливо, що одна ознака (наприклад, надлишки товарно-матеріальних цінностей) вказує лише на один бік імовірного розкрадання. Якщо під час попередньої перевірки (прокурорської, дослідчої чи оперативної) буде встановлено, що такі факти мали систематичний характер, а матеріально відповідальна особа, її рідні та колеги по роботі живуть неадекватно наявним доходам, цим пояснюють інший бік можливого розкрадання - корисливе спрямування утворених надлишків тощо. Це дає можливість зробити висновок, що підставою для порушення кримінальної справи щодо групового розкрадання в більшості випадків слугує не одна ознака, а їх сукупність. Окрім цього, аналізовані слідчим матеріали будуть більш переконливими, якщо комплекс охопить сліди - ознаки, які різнобічно характеризують можливе розкрадання.

Подальшим елементом криміналістичної характеристики розкрадань є узагальнені дані про особливості суб'єктів розкрадання (це - категорії службових, матеріально відповідальних осіб, технічний персонал та інші особи, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що вплинули на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками та ін.).

У справах про розкрадання завжди важливе значення має встановлення факту: чи мав суб'єкт злочину безпосередній доступ до цінностей і ким конкретно вчинено розкрадання -службовою особою, матеріально відповідальною чи за участі сторонніх осіб?

Службові особи - ті, що:

• постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади;
• обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністра-тивио-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

До службових осіб у сфері виробничої та фінансово-господарської діяльності належать:

1. керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їхні заступники і начальники підрозділів, які згідно з їхнім службовим становищем виконують господарсько-розпорядчі функції;
2. особи, які здійснюють облік матеріальних цінностей і контроль за їх використанням (бухгалтери, обліковці, контролери тощо);
3. матеріально відповідальні особи, в обов'язки яких входить забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, відпуск (видача) їх відповідно до встановлених норм і правил з обов'язковим відображенням прибутків і видатків у відповідних первинних документах (прибуткові і видаткові накладні, ордери, товарно-матеріальні накладні тощо. Сюди зараховують і тих, кому ввірено майно під звіт за разовим документом, чи які внаслідок закону несуть повну матеріальну відповідальність).

Особистість розкрадачів загалом характеризується, крім іншого, психологічною установкою корисливого типу, для якої основним напрямом діяльності є особиста нажива за рахунок чужого майна. Розкрадачі - енергійні люди, що мають середню або вищу освіту, здатні швидко оцінити обстановку з точки зору можливості незаконно, безоплатно вилучити частину чужого майна і звернути на свою користь. Відносини між розкрадачами характеризуються круговою порукою, злочинною взаємодопомогою, що передбачає взаємоиослуги та жорстоку розплату за невиконання обов'язків. Вони вміють бути прислужливими для начальства, потрібних працівників правоохоронних та інших органів влади, котрі завдячують їм тим, що не зважають на факти розкрадань, або навіть самі стають учасниками цих злочинних груп.

Для того, щоб докладніше охарактеризувати особистість розкрадачів, доцільно це робити, умовно поділивши їх на такі групи.

А. Послідовно-корисливий тип, який, здебільшого, охоплює керівників і лідерів злочинної організації. Ці суб'єкти або повністю заперечують свою причетність до розкрадання, або вичікують, визнаючи виною лише те, що доведено. Часто вони заперечують очевидне, погрожують свідкам, схиляють їх до дання неправдивих показань, користуються своїми зв'язками з представниками влади різних рівнів. Можливі з їхнього боку шантаж і підкуп, знищення компрометуючих документів, компрометування працівників вищестоящих організацій, ревізорів, підлеглих та інших осіб.

Б. Суперечливо-корисливий тип є характерним для керівників середньої та нижчої ланок. Початково вони вчиняють незначні порушення, мотивуючи їх потребою вирішення ними важливих ділових питань, а вже потім остаточно стають на злочинний шлях. Вони не вважають себе розкрадачами, заперечують корисливу направленість своїх дій, визнають лише факти порушення фінансової дисципліни.