Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

1. Поняття, види і завдання допиту

Сторінки матеріалу:

 

Допит - це слідча дія, спрямована на збирання та перевірку інформації щодо питань, які мають значення для встановлення істини у справі, способом особистого та безпосереднього спілкування слідчого (суду) з допитуваною особою з використанням напрацьованих криміналістикою тактичних засобів.

Отже, завданням допиту є одержання якомога повних, достовірних і об'єктивних відомостей (інформації) стосовно обставин злочину, що розслідується, або перевірка вже наявної інформації.

Особливість одержання інформації про обставини вчиненого злочину полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов'язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних положень проведення допиту (статті 107, 143, 145, 146, 166-173, 201, 300, 303, 307, 308, 311 та іи. статті КПК України).

Допит є найбільш поширеною слідчою дією, за допомоги якої отримується і перевіряється доказова інформація. Встановлено, що на проведення допитів слідчі витрачають не менше 25% усього обсягу свого робочого часу.

Важливість допиту визначається не тільки його розповсю-джеиістю й тим, що є способом отримання і перевірки доказів, а й тим, що є способом захисту обвинуваченого (підозрюваного) від обвинувачення.

А це означає, що допит таких суб'єктів відбувається за умов конфлікту інтересів, подеколи гострого протистояння. Все цс слідчому необхідно врахувати, з одного боку, щоб дотримати процесуальну форму, передбачену КПК України, а з іншого, вміючи і знаючи про 'тактичні напрацювання,- спонукати допитуваного до співпраці, до повідомлення ним правдивих показань, тобто досягнути слідчою дією певного результату.

Допит є однією з найбільш складних і трудомістких слідчих дій, оскільки допитувана особа внаслідок різних причин може нспсжно або неправильно сприймати певну полію і відповідно неправильно викладати її слідчому під час допиту. Крім того, підозрюваний, обвинувачений та їхня рідня зазвичай не заінтересовані у повному та всебічному розкритті злочину, що також впливає на правдивість їхніх свідчень. Для успішного проведення допиту та отримання очікуваних результатів особі, яка проводить допит, необхідні знання законів мислення, логічних методів та прийомів, психології й тактики прийомів допиту, розроблених криміналістикою.

Щодо даних психології, які повинен використовувати слідчий під час правильної організації та виконання допиту, окрім іншого, варто першочергово визнати за необхідне знання і врахування ним психологічних собливостей формування показань свідків.

Тобто, слідчий має володіти знаннями про психологічні особливості щодо сприйняття, запам'ятовування й відтворення людиною інформації.

Однак, про ці особливості вам уже відомо з юридичної психології, тому зараз ми не будемо спеціально зупинятися на них.

Психологічні основи допиту, як способу вилучення інформації про суб'єктивний уявний образ (слід пам'яті) у допитуваного, полягають, окрім іншого, в тому, що формування показань допитуваної особи - це складний психологічний процес, який складається з трьох основних стадій або етапів: сприйняття, запам'ятовування та відтворення.

Сприйняття людиною будь-якої події, факту здійснюється через органи почуттів, які є за змістом суб'єктивним джерелом, і тому сприйняття певним чином залежить від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини. На правильність сприйняття впливають об'єктивні та суб'єктивні чинники:

об'єктивні - не реально існуючі явища, обстановка, наявні події, що (об'єктивно) не залежать від волі та свідомості людини, тобто, цс умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість (скороплишіість) події, за якою особа спостерігає;

суб'єктивні - це фактори, які залежать від волі та свідомості людини, її психофізіологічних властивостей, душевного стану, на момент сприйняття, її освіти, професії, навичок, або, іншими словами, це стан організму та органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильно сприйняти певний факт або подію, спрямованість уваги і темперамент особи.

В. О. Образцов до переліку основних чинників, що впливають па процес сприйняття, відносить: а) заінтересованість особи у події, яка сприймається (спрямованість сприйняття);

б)  наявність певного життєвого або професійного досвіду;

в)  тривалість сприйняття; г) стан здоров'я; д) наявність фізич- 
них вад органів чуття в особи, яка сприймає подію; е) відстань 
до об'єкта сприйняття; є) метеорологічні умови спостереження; 
ж) обсяг інформації, яку особа сприймає одночасно тощо.

Розглядаючи об'єктивні чинники, що впливають на правильність сприйняття, не можна відокремити їх від суб'єктивних особливостей особи, яка, за влучною оцінкою В. Ю. Шепітька, "забарвлює" сприйняття завдяки саме спрямованості сприйняття та його емоційності. Спрямованість сприйняття залежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, тому є повнішим і пов'язане із професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов'язаних з її професією, часто є точнішим і містить найменший відсоток помилок.

Другим станом формувань показань є запам'ятовування, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Внаслідок сприйняття у нервовій тканині мозку людини утворюються нервові зв'язки. Уявні образи минулого зберігаються в клітинах мозку у вигляді асоціативних зв'язків. Як і сприйняття, запам'ятовування має вибірковий характер, тому людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання або має для неї істотне значення. На повноту запам'ятовування інформації та тривалість її зберігання впливають:

-   умови сприйняття;

-  вид пам'яті (зорова, слухова, емоційна, рухова, словесно-логічна);

-    наявність установки па зберігання сприйнятого у пам'яті;

-    час, що минув од моменту сприйняття;

-    стан здоров'я; вік, характер людини і тип темпераменту.

Експерименти з перевірки пам'яті свідчать про те, що людина з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли особа допитується через найкоротший від події проміжок часу.

У слідчій практиці переважно трапляються показання осіб, які не ставили собі метою обов'язково запам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначається складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.

Гак, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які найсильніше впливають на його психіку. Наприклад, свідок - очевидець наїзду автомашини на велосипедиста - показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки, як з неї па велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, ударив велосипедиста залізним кутом, повертаючись, ударив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині виявились найповнішими. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому запам'ятовуванню окремих обставин.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від умов сприйняття, властивостей пам'яті та перебігу процесу забування, психологічного стану допитуваного, його темпераменту, схильності до навіювання та до уявлення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною та залежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. Тут значну роль відіграють вислови, що їх слідчий використовує у допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

У психології відомі два види відтворення:

•  вільне відтворення значеннєвого змісту з відхиленням від форми - ремінесцеи тне; відтворення того, що початково було

забуто;

•  відтворення змісту зі збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою правильного їх оцінювання і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту зі збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без вирізнепня її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті подіг.

Знання процесу формування показань і чинників, що впливають на їхні повноту та об'єктивність, загалом дозволяють слідчому правильно побудувати допит, щоб отримати повну та об'єктивну інформацію про минулу подію.

Об'єктивність інформації, що одержується під час допиту, передовсім залежить від психологічної позиції обвинуваченого - бажає він чи ні давати правдиві показання або збирається приховувати ггравду. Навіть якщо допитуваний дає правдиві показання (па думку слідчого, і в ньому випадку слідчий обирає такі тактичні прийоми спілкування, що спрямовані на допомогу допитуваному згадати минуле, відділити реально сприйняте від фантазії або уяви.

Л зараз ознайомимось із тим, як у криміналістиці класифікують допит.

Залежно від підстав класифікації можна вирізнити такі види допиту:

У За суб'єктом проведення допиту: допит проведено

  • працівником органу дізнання; слідчим;
  • прокурором;
  • суддею (судом).

У Залежно від процесуального становища допитуваного: допит

  • свідка;
  • потерпілого;
  • підозрюваного;
  • обвинувачено го;
  • підсудного;
  • експерта.

У Залежно від вікових особливостей допитуваної особи: допит

-   малолітнього;

  • неповнолітнього; - дорослої особи;
  • особи похилого віку.

У Залежно від певних девіаптпих (особливих, виняткових, первинних) властивостей особи допитуваного: допит

  • звичайних (без девіаптпих властивостей) людей;
  • рецидивістів;
  • осіб із психічними вадами, алкоголіків, наркоманів тощо;
  • засуджених, що утримуються в місцях відбуття покарання;

-   іноземців чи осіб із особливим регламентпо-свідоцьким статусом.

У Від структури учасників допиту, тобто від суб'єктного складу:

-   допит, що проводиться самостійно слідчим, прокурором, дізпавачем;

  • допит за участі третіх осіб - прокурора, керівника слідчого підрозділу;

-    захисника;

-    представників (законних, адвоката);

-    педагога, родичів, психолога, спеціаліста тощо.

>   За послідовністю (черговістю) проведення:

-    первинний;

  • повторний (з'ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час первинного, з'явилась інформація, що ці свідчення умисно неповні, або виникли сумніви щодо їхньої достовірності, або первинний допит проведено неналежними способами і засобами, тобто з порушенням процесуальної форми).

>   За обсягом з'ясовуваних питань:

-    основний;

  • додатковий (отримання показань щодо окремих обставин, про які з об'єктивних причин не йшлося під час попередніх допитів).

>   Залежно від місця проведення допиту: допит

-    па місці події;

  • в кабінеті особи, у провадженні якої перебуває кримінальна справа в залі судового засідання, за місцем проведення виїзного засідання суду;
  • за місцем перебування допитуваного: вдома, у медичній установі, за місцем навчання, роботи або за місцем реалізації застосованого засобу процесуального примусу тощо.

>   Залежно від позиції, яку займе допитувана особа: