Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

3. Загальні положення тактики допиту

Сторінки матеріалу:

Тактика допиту - система тактичних прийомів, скерованих на одержання повних і правдивих показань, що містять достовірну інформацію про розслідувану подію.

Тактичний прийом допиту - спосіб здійснення допиту, спрямований па досягнення його конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, який є найбільш раціональним та ефективним за певних ситуацій.

Тактичні прийоми допиту не повинні:

а)  суперечити нормам закону, моралі, етики, процесуально- 
му порядку провадження розслідування;

б)  чинити на допитуваного такий вплив, який може призвес- 
ти до самообмови чи обмови;

в)  базуватися па обмані, нсвиконуваних обіцянках з боку 
слідчого або оперативних працівників, допускати можливість 
будь-якого механічного або фізичного діяння, що може завдава- 
ти шкоди допитуваній особі;

г)  дискредитувати правоохоронні органи та їхню діяльність. 
Криміналістикою з використанням суміжних галузей знань

напрацьовано велику кількість тактичних прийомів, які можна об'єднувати в системи за різними критеріями. Так:

I.     Залежно від характеру тарозповсюдженості застосу- 
вання:

а)  загальні (найрозповсюдженіші) тактичні прийоми, прита- 
манні більшості видам допитів;

б) спеціальні (окремі), що застосовуються залежно від особ- 
ливостей окремих видів допитів.

II. Залежно від мети застосування:

а)  такі, що спонукають допитуваного до давання правдивих 
показань;

б) допомагають установленню психологічного контакту з до- 
питуваним;

в)  сприяють уточненню свідчень і усуненню в них супереч- 
ностей;

г)  чинять допустимий психологічний вплив на допитуваного 
з тим, щоби викрити неправду;

д) актуалізують забуте в пам'яті допитуваного;

е)  усувають перекручення за добросовісної помилки допиту- 
ваного.

III.  Залежно від наявності ситуації допиту:

а)  ті, що застосовуються в безконфліктних ситуаціях;

б)  ті, що застосовуються в конфліктних ситуаціях.

IV. Залежно від особливостей особи допитуваного (віко- 
вих, психологічних, процесуальних тощо):

а)  які застосовуються під час допиту свідків, потерпілих;

б)  які застосовуються під час допиту підозрюваних, обвину- 
вачених, підсудних;

в)  які застосовуються в ході допиту малолітніх осіб, похило- 
го віку тощо.

V. Залежно від стадії допиту:

а)  які застосовуються па вступній стадії (етапі) допиту;

б)  які застосовуються па етапі вільної розповіді;

в)  які застосовуються на етапі запитань - відповідей. 
До загальних тактичних прийомів допиту належать:

1)   постановка запитань;

2)   пред'явлення доказів (речових, ідеальних);

3)   допит на місці події;

4)   роз'яснення суті наслідків учиненого злочину;

  1. переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.

Проаналізуймо постановку запитань.

Як уже зазначалося, загальноприйнятим є поділ допиту па чотири частини (етани чи стадії):

1)   вступна частина;

2)   етап вільної розповіді;

3)   етап запитань - відповідей;

4)   завершальний етап - фіксації показань.

Тактичний прийом постановки запитань полягає в тому, що слідчий після закінчення вільної розповіді ставить допитуваному запитання з метою уточнення обстановки та заповнення прогалин у показаннях.

У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному.

За спрямованістю:

а) основні (що формулюють сутність обставин, що становлять інтерес для слідства, тобто ці запитання спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі);

6)  доповнюючі (спрямовані на встановлення обставин (фак- 
тів), що з тих чи інших причин не були висвітлені допитуваним 
під час вільної розповіді).

Відповідно до цільового призначення:

а) уточнюючі - спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування питання, що мають значення для справи. (Наприклад: "Ви показали, що ніж лежав біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа був ніж?")

Іншими словами, уточнюючі запитання сприяють отриманню чіткіших показань про окремі факти, деталі, усуненню суперечностей, неточних виразів, вживання невдалих, грубих термінів тощо);

б) нагадувальні - переслідують мету актуалізувати пам'ять 
допитуваного чи викликати певні асоціації. (Наприклад: "Що 
Ви робили після відвідування ресторану? Де після цього прово- 
дили час?" тощо);

в) контрольні - спрямовані па перевірку даних, що повідом- 
ляються допитуваним, з'ясування джерел одержання фактів, па 
перевірку правдивості та об'єктивності показань допитуваного, 
їх відповідність усім уже відомим фактам. (Наприклад: "На 
підставі чого Ви стверджуєте, що бачили громадянина К. саме

0  18-й годині?" тощо);

г)  викривальні у неправді - мають на меті викрити неправду, 
очевидну для слідства. їх постановка пов'язана зазвичай із 
пред'явленням допитуваному достовірних доказів, що спросто- 
вують його показання. Таке запитання, звичайно, складається з 
двох частин. У першій фіксується пред'явлення допитуваному 
того чи іншого доказу, друга містить пропозицію пояснити цей 
доказ або пов'язану з ним обставину. (Наприклад: "Вам пред'яв- 
ляється висновок експерта, який проводив дактилоскопічне 
дослідження. Згідно з висновком, на склі, що лежало на столі у 
квартирі потерпілої, виявлено відбитки пальців Вашої правої 
руки. Поясніть, як ці відбитки могли там залишитись, якщо Ви 
стверджуєте, що ніколи не були в помешканні?").

Згідно з вимогами ч. б ст. 143, ч. 4 ст. 167 та ч. 2 ст. 171 КПК, під час проведення допиту забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Навідні запитання неприпустимі через те, що вони можуть призводити до навіювання та спотворення показань.

Вимоги, що ставляться до запитань під час їх формулювання:

-  запитання повинні бути якомога конкретнішими за змістом

1             зрозумілими за ({юрмою з урахуванням віку, освіти, національності, культурного рівня тощо допитуваної особи;

-     як уже зазначалося, неприпустимо ставити навідні запитання типу "Підозрюваний був одягнений у куртку коричневого кольору?" Слід у цьому разі запитання формулювати так: "Як був одягнутий підозрюваний? Якого кольору був одяг?");

  • запитання повинні бути поставлені зрозуміло, чітко, щоби виключити відповіді, неоднозначні за змістом під час їх тлумачення, тобто щоб не отримати відповідь припускного характеру;
  • питання можна ставити у відповідній логічній послідовності, коли зі з'ясування однієї обставини виникає потреба у висвітленні подальших (хоч інколи, з метою перевірки правдивості показань, викриття особи, яка дає неправдиві показання, буває доцільно порушити послідовність запитань);

У ході допиту як загальний тактичний засіб застосовують пред'явлення доказів, що полягає у повідомленні слідчим допитуваному або демонстрації йому в певній послідовності доказів із метою актуалізації в допитуваного пам'яті чи спростування його показань, акцентуючи на їх суперечливості, невідповідності наявним матеріалам справи, помилках із тим, щоб уточнити, доповнити або видозмінити допитуваним свої свідчення.

В. Ю. Шепітько на базі досліджень В. С. Комаркова (Комар-ков В. С. Тактика допроса.- X., 1975.) пропонує таку класифікацію способів пред'явлення доказів (хоча дещо схожу систему напрацьовано і юридичною психологією, звичайно з акцентом на психологічних моментах прийому):

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

а)  пред'явлення доказів на одному допиті;

б)  пред'явлення доказів у ході низки допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:

а)  розподільне пред'явлення одиничних доказів;

б) пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;

в)  пред'явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

а)  згадування про наявні докази на допиті;

б)  перелічення доказів, що мають місце, із зазначенням дже- 
рел їх походження;

в)  показ доказів не повністю, мимохідь;

г)  надання допитуваному можливості розглядати, вивчати 
докази;

д)  підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється.

4.     За характером послідовності пред'явлення доказів:

а)  пред'явлення доказів у послідовності "зростання сили";

б) пред'явлення доказів у послідовності "зменшення сили".

5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на 
допитуваного доказів, що пред'являються:

а) несподіване пред'явлення доказів;

б)  пред'явлення доказів після попереднього з'ясування 
обставин, які пов'язані з ними;

в)  пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримі- 
нальній справі;

г)  використання науково-технічних засобів для роз'яснення 
допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;

д)  супроводження пред'явлення доказів описом передбачу- 
ваного ходу розслідуваної події та її обставин.

А зараз зупинімося на тактичних прийомах, що використовуються слідчим для встановлення психологічного контакту.

Варто зазначити, що використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації відповідно до наявної на конкретний момент ситуації допиту.

Психологічний контакт - найбільш сприятлива психологічна атмосфера допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками; певний настрій на спілкування. Усе це досягається:

-   встановленням сприятливих відносин із допитуваним;

-   збудженням інтересу та підвищенням активності до спілкування;

-         зняттям конфліктного настрою у допитуваного тощо. Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів:

1)   коли опитуваний бажає давати показання;

2)   коли його примушують до цього.

Психологічний контакт може йти з наростанням, а може гаснути, може раптово виникнути і також раптово зникнути. Тому встановлення психологічного контакту - не одноразовий акт (дія), а комплекспо-триваюча діяльність протягом усієї слідчої дії.

Психологічний контакт завжди має двосторонній характер; його встановлення та підтримання залежить, з одного боку, від слідчого, з іншого - від допитуваного. Але ініціатива повинна належати слідчому, а допитуваний має відчувати, що він становить для слідчого певний інтерес.

Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого, як уже наголошувалося, знань психології допиту, тобто:

  • врахування індивідуально-психологічних особливостей допитуваного;
  • врахування його психологічного стану на момент проведення слідчої дії;