Відповідно до ст. 43 Конституції України кожна особа має пра­во на належні, безпечні та здорові умови праці, яке реалізується через систему заходів з охорони праці на всіх підприємствах, установах, орга­нізаціях незалежно від форми власності та виду господарської діяль­ності. Саме такий зміст вкладений у легальне визначення охорони пра­ці у Законі України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., ст. 1 якого визначає, що охорона праці — це система правових, соціально- економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних за­ходів і засобів, спрямованих на збереження здоров´я і працездатності людини в процесі праці.

Метою охорони праці в сільському господарстві є створення для працівників сприятливих умов праці, зниження рівня виробничого травматизму, запобігання виникненню професійних захворювань то­що під час виконання ними своїх трудових обов´язків. Реалізовується поставлена мета на базі нормативно-правових норм, які в сукупності складають комплексний правовий інститут охорони праці в сільському господарстві.

Названий правовий інститут включає у себе загальні та спеціальні норми. До першої групи можна віднести ті, що регламентують поря­док організації охорони праці на сільськогосподарському підприємстві (створення служби охорони праці, проходження медичних оглядів, проведення навчання з питань охорони праці, фінансування охорони праці, розслідування та облік нещасних випадків, професійних захво­рювань і аварій тощо), стимулювання охорони праці, державне управ­ління, державний нагляд та громадський контроль за дотриманням за­конодавства про охорону праці, а також норми, що передбачають від­
 

 
повідальність за порушення цього законодавства. Другу групу норм можна диференціювати за сферою поширення на норми з охорони пра­ці, гцо поширюються на:

а) певні категорії працюючих (охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів);

б) певні галузі сільського господарства (охорона праці в рослин­ництві, тваринництві, переробній галузі тощо).

Правові норми інституту охорони праці в сільському господарстві містяться в різних за своєю юридичною силою нормативно-правових актах, що є джерелами охорони праці в сільському господарстві. Кон­ституція України має найвищу юридичну силу, закони і підзаконні нор­мативні акти приймаються на її основі. Для охорони праці в сільсько­му господарстві особливе значення має ст. 43 Конституції, що надає кожній особі право на належні, безпечні та здорові умови праці.

Відповідно до Конституції України прийнято цілий ряд законів, що конкретизують положення Основного Закону щодо охорони праці: Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 p., закони України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 p., «Про фермерське господарство» від 20 грудня 1991 p., «Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство» від 14 лютого 1992 p., «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 березня 1997 p., «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 p., «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 p., «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р. та ін.

Поряд із законами, джерелами охорони праці в сільському госпо­дарстві є постанови та розпорядження Кабінету міністрів України, нор­мативні акти міністерств та відомств. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Закону України «Про охорону праці» від 27 січня 1993 р. № 64, наказ Мінагрополітики Украї­ни «Про затвердження Правил пожежної безпеки в агропромисловому комплексі України» від 4 грудня 2006 р. № 730/770, наказ Держнагляд- праці «Про затвердження Типового положення про порядок проведен­ня навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку ро­біт з підвищеною небезпекою» від 26 січня 2005 р. № 15 тощо.

Є джерелом охорони праці в сільському господарстві і норми між­народного права, зокрема Конвенція Міжнародної організації праці № 184 2001 р. «Про безпеку та гігієну праці в сільському господар­стві», ратифікована Законом України від 1 квітня 2009 р. Основний масив джерел правового регулювання охорони праці в сільському гос­подарстві складають правила, норми, стандарти, інструкції, об´єднані в Державний реєстр нормативно-правових актів з охорони праці. Ці нор­мативні акти можна об´єднати у три групи:

34"

1.  інструкції, положення, правила, що належать до міжгалузевих нормативних актів, дія яких поширюється на декілька видів економічної діяльності, наприклад Типове положення про порядок проведення на­вчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), Положення про розробку інструкцій з охорони праці (НПАОП 0.00- 4.15-98) тощо. Вони розробляються, затверджуються та переглядають­ся Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони пра­ці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);
2.  примірні інструкції, положення тощо, які розробляються і за­тверджуються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, науковими об´єднаннями, котрим надане таке право, погоджуються з Держгірпромнаглядом, наприклад «Примірна інструкція для тракто- риста-машиніста сільськогосподарського виробництва», розроблена Українським науково-виробничим інженерним центром по охороні праці у сільському господарстві відповідно до Положення про розроб­ку інструкцій з охорони праці;
3.  нормативні акти з охорони праці, що діють на конкретних під­приємствах. Вони розробляються на основі примірних інструкцій керів­никами структурних підрозділів і служб. Як правило, такі інструкції розробляються за видами робіт чи за професіями.