3. Охорона праці окремих категорій працюючих у сільському господарстві

Усі громадяни України є рівними у своїх трудових правах (у тому числі йу праві на охорону праці). Проте законодавець виокрем­лює жінок та неповнолітніх в окрему категорію працюючих, оскільки виходячи з особливостей фізіологічних особливостей організму, інте­ресів матері та дитини, економічних, культурних та інших міркувань випливає необхідність особливого правового регулювання охорони пра­ці цих осіб.

При цьому варто наголосити, що відповідно до ст. З КЗпП України гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок та молоді нада­ються в порядку, передбаченому законодавством про працю (зокрема гл. XII, XIII КЗпП України, статтях 10,11 Закону України «Про охоро­ну праці»).

У сільському господарстві жінки складають до 40% працюючих, причому серед тих, хто виконує важку і некваліфіковану роботу, 70% також становлять жінки. Особливості охорони праці жінок у сільсько­му господарстві виявляються, насамперед, у забороні застосування пра­ці жінок на наступних роботах:

  •  знімання шкір з трупів великої рогатої худоби, коней та розру­бування туш;
  •  навантаження і розвантаження трупів тварин, конфіскатів і па­тологічних матеріалів;
  •  роботи у колодязях, гноївкозбірниках і цистернах, силососхови­щах і сінажних баштах;
  •  транспортування, навантаження, розвантаження, складання, при­готування робочих форм пестицидів, а також технічне обслуговування і ремонт технічних засобів, які використовуються при застосуванні пес­тицидів;
  •  укладання дренажних трубок, обладнаних опилювачами, оприс- кувачами при роботі з пестицидами.

Закріплені на законодавчому рівні і граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками (наказ Мінохорони здоров´я Украї­ни «Про затвердження Граничних норм підіймання і переміщення важ­ких речей жінками» від 10 грудня 1993 р. № 241).

Особливості праці вагітних жінок і жінок, що мають дітей до трьох років, регулюються статтями 178, 179, 180, 181, 183, 184 КЗпП Украї­ни. Приділяється увага охороні праці жінок у сільському господарстві і в нормах міжнародного права (див. Рекомендацію Міжнародної орга­нізації праці щодо праці жінок у нічний час у сільському господарстві № 13).

Дедалі більшого поширення набуває і застосування в сільському господарстві праці неповнолітніх. Сільське господарство є найбільш поширеною сферою застосування дитячої праці в Україні — в ньому працюють 46% усіх зайнятих дітей, у сільській місцевості — 75%. Уста­новлено, що працювати в полі та на присадибних ділянках діти почи­нають рано: у 10 років — кожна п´ята дитина, у віці 12—14 років — 38%, а у віці 15—17 років — до 62%. Доглядом за худобою займаються до 25% дітей у віці від 10—14 років, у старших вікових групах - кожний третій-четвертий підліток. Виникає нова форма дитячої праці — дитя­ча наймана праця за оплату. Важливими чинниками залучення працю­ючих дітей у цю сферу фахівці визначають низькі вимоги до якості ро­бочої сили, значні масштаби використання ручної праці, майже повну відсутність контролю за використанням робочої сили, толерантне став­лення громадськості до дитячої праці в сільському господарстві тощо. Як правило, трудові відносини в сільському господарстві за участю дітей та підлітків офіційно не оформлюються і в результаті діти зали­шаються соціально незахищеними в тому числі і в питаннях охорони праці.

Мінімальний вік прийняття на роботу встановлений ст. 188 КЗпП України у 16 років. Як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п´ят­надцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допуска­ється прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно- технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров´ю і не порушує процесу на­вчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцяти­річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Ці положення трудового законодавства не узгоджуються з Законом Украї­ни «Про фермерське господарство», ст. З якого відносить до членів фер­мерського господарства дітей, які досягли 14 років, а ст. 27 вказує на те, що трудові відносини фермерського господарства базуються на праці його членів. Очевидно, що з метою охорони прав неповнолітніх, забез­печення отримання ними обов´язкової освіти, підвищення рівня охоро­ни праці таких працівників, зайнятих на сільськогосподарських робо­тах, це питання має бути обов´язково вирішене.

На сьогодні особливості охорони праці неповнолітніх у сільському господарстві врегульовуються, насамперед ДНАОП 0.03-8.07-94 «Пе­релік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами пра­ці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх», затвер-

дженим наказом Мінохорони здоров´я України від 31 березня 1994 р. № 46, розділ 31 якого забороняє використання праці неповнолітніх в якості:

  •  консервувальників пантів;
  •  конярів, зайнятих обслуговуванням жеребців-плідників;
  •  причіплювачів на причіпних сільськогосподарських машинах;
  •  тваринників, зайнятих обслуговуванням бугаїв-плідників;
  •  робітників, зайнятих на грензаводах;
  •  робітників, зайнятих на плантаціях опійного маку;
  •  робітники, зайнятих на роботах в колодязях, гноєзбірниках, цис­тернах та інших ємкостях;
  •  робітників, зайнятих роботою всередині теплиць;
  •  робітників, зайнятих поливанням бавовни ручним способом;
  •  робітників, зайнятих прибиранням, транспортуванням та пер­винною обробкою тютюну;
  •  санітарів ветеринарних.

Допускається застосування праці осіб не молодше 17 років (юна­ків) на самохідних сільськогосподарських машинах за наявності у них посвідчення на право керування цими машинами, виданого у встанов­леному порядку. Випускники середніх загальноосвітніх навчально-ви­ховних закладів (юнаки), які закінчили курс трудового навчання з про­фесії механізатора і одержали у встановленому порядку відповідне по­свідчення на право керування самохідними сільськогосподарськими машинами, можуть допускатися до роботи на вказаних машинах до до­сягнення 17-річного віку під керівництвом досвідчених механізаторів- наставників за умови суворого дотримання чинних санітарних норм і правил та гігієнічних нормативів.

Наказом Мінохорони здоров´я України від 22 березня 1996 р. № 59 затверджені Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми, які діють на всій території України і поширюються на всі підприємства, установи, організації, навчальні заклади, а також на юридичних та фізичних осіб, які використовують працю підлітків від 14 до 18 років. Забороняється призначати підлітків на роботи, які по­в´язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важ­ких речей. До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи з підіймання та переміщення важких речей підлітки до 15 років не до­пускаються.

Роботодавець повинен забезпечити обов´язкове проходження пра­цюючими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних

медичних оглядів (щорічно, до досягнення особою 21-річного віку). Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 год на тиждень для підлітків 14—15 років та 36 год — для підлітків 16—17 років. Обов´язковим повинен бути рівномірний розподіл тиж­невого робочого часу за днями п´яти- або шестиденного робочого тиж­ня. Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 ро­бочого часу.

Батькам, усиновителям і піклувальникам неповнолітнього, а та­кож державним органам та службовим особам, на яких покладено на­гляд і контроль за додержанням законодавства про працю, надається право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоро­в´ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.