Формування громадянського суспільства і правової держави висуває ряд завдань і проблем, які необхідно вирішувати при здійсненні судово-правової реформи. Все наполегливіше провадиться думка про те, що основне завдання цієї реформи полягає в тому, щоб піднести соціальний престиж суду, зробити його надійним гарантом особи, забезпечити справедливе розв'язання конфліктних ситуацій, поставити суд у таке становище, при якому він був би недосяжним для сторонніх втручань, незалежним і підкорявся одному лише закону.

Разом з тим це далеко не єдине і основне завдання судово-правової реформи, тому що її основним завданням є створення судової влади, а це не є ідентичним реформуванню суду, як органу правосуддя, та у цьому аспекті і судової системи в цілому. Шлях до незалежного суду пролягає через формування судової влади, яка має ряд відгалужень, проте складає єдине ціле як одна із трьох гілок влади.

Загальне поняття влади, як відомо, категорія багатоаспектна і багатолика. Влада батьківська, влада почуттів, влада натовпу або вулиці, місцева влада, влада тьми і т.д. - настільки широкий діапазон ужитку слова "влада". Тому загальне визначення влади теж є дуже широким.

У ньому нерідко вбачають насамперед здатність і можливість робити визначальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою якихось засобів: авторитету, вольового впливу, правових велінь, примуси і т.п.

Наприклад, В. Даль писав, що влада - це "право, сила, воля над чимось, свобода дії і розпорядження, керування..." [46][25].

         На відміну від узагальненого поняття, на нашу думку більш вузьким є поняття державної влади. Відмінність полягає у персоніфікації. У ньому вже є присутнім визначений суб'єкт - народ і (або) держава, його апарат і органи місцевого самоврядування, яким народ делегує свою владу. Відповідно, такого роду владою прийнято вважати можливість і спроможність народу і (або) держави в особі її відповідних органів впливати на поведінку людей і в цілому на процеси, що відбуваються в суспільстві, за допомогою переконання або примусу.

Погляди на владу, що існували в радянській науці, ґрунтувалися лише на вчені класиків марксизму-ленінізму, які трактували її однобічно, як "організоване насильство одного класу для придушення іншого" [121][26].

Класове розуміння влади механічно переносилося і на суди. "Нам потрібна держава, нам потрібний примус. Органом пролетарської держави, яка здійснює такий примус, повинні бути радянські суди", - писав В.І. Ленін [109][27].

Цитуючи і коментуючи основоположників наукового комунізму, апологети радянської правової доктрини не тільки не змогли вийти із таких спотворених уявлень і понять про публічну владу, а й ігнорували концептуальне положення про те, що влада не зводиться до здійснення примусу.

Хоча багато років вони оперували такими термінами і виразами, як суд, органи правосуддя, судові органи, органи юстиції, судова система і т.п. Але з правового лексикону зникло словосполучення "судова влада". Лише в середині 80-х років з'явилася можливість звернутися до початкових питань формування "третьої" влади.

Сучасні українські дослідники‚ автори підручника "Конституційне право України" за редакцією В.Ф. Погорілка‚ стверджують‚ що "…влада взагалі і держава зокрема за своєю родовою сутністю є воля‚ вольова сила‚ а за видовою ознакою - правова сила (воля)" [163][28].

Інші науковці - К.Ф. Гуценко і М.А. Ковальов - у загальне визначення поняття влади включали "здатність і можливість робити визначальний вплив на діяльність‚ поведінку людей за допомогою таких засобів‚ як авторитет‚ вольовий вплав‚ правові веління‚ примус і т.н." [45][29]

Що ж до поняття судової влади то слід зауважити, що це одна з гілок державної влади. Головним суб'єктом, що її здійснює є суд з властивими тільки йому можливостями і правовими засобами впливу на поведінку людей, а через це - і на процеси, що відбуваються в суспільстві.

З врахуванням цього судову владу можна було б визначити як реалізовані займаючими особливе становище в державному апараті органами (судами) властиві їм засоби впливу на поведінку людей і соціальні процеси.

З цього визначення випливає, що поняття судової влади включає принаймні два компоненти:

по-перше, така влада може реалізуватися тільки спеціально створюваними державними установами - судами;

по-друге, у цих органів повинні бути свої, властиві тільки їм правові засоби і можливості впливу на поведінку осіб і соціальні процеси в суспільстві.

Ми вважаємо, що буде помилкою отожнення судової влади лише з судом як державним органом. Ще більшою помилкою є отожнення судової влади посадовими особами, що працюють у судах, зокрема суддями. Владою слід вважати не орган або посадову особу, а те, що вони можуть і в змозі зробити. По суті, це повноваження, функція, але не її виконавець.

Більшість конституцій країн світу містять розділи (глави) про судову владу, так гл. 7 Конституції Російської Федерації так і називається : "Судебная власть" [201][30].

У Конституції України про це йдеться‚ зокрема‚ у статті 6‚ яка проголошує здійснення державної влади на засадах поділу. Визнання цієї гілки влади самостійним предметом конституційного регулювання пояснюється тим‚ що судова влада є складовою частиною державної‚ однією з її різновидів‚ який покликаний здійснювати правосуддя.

Першим хто розмежував "три частини" влади будь-якої держави: законодавчу, виконавчу і судову був Аристотель. Він займаючись обґрунтуванням державного механізму для більш зручного вивчення існуючих державних інститутів і держави в цілому виділяє три частини державних органів [8][31].

Разом з тим, Аристотель говорить лише про поділ державних органів і розмежування в його працях проведено досить умовно, при цьому взаємозв'язок цих трьох державних органів не визначається.

Активним прихильником аналізованої концепції, що внесли помітний внесок у її розробку і популяризацію, цілком заслужено вважають відомого французького просвітителя, правознавця і філософа Ш. Монтеск'є. У своєму знаменитому творі "Про дух законів" (1748 р.) він писав: "Коли тій самій особі або тому самому складу посадових осіб надані разом законодавча і виконавча влади, тоді немає свободи, тому що можна побоюватися, що монарх або сенат будуть створювати тиранічні закони, щоб тиранічно виконувати їх. Немає також свободи, якщо судова влада не відділена від законодавчої і виконавчої. Якби вона була сполучена з виконавчою владою, суддя володів би достатньою силою, щоб зробитися

гнобителем. Усе було б загублено, якби та сама людина, або корпорація

високопоставлених осіб, або стан дворян, або, нарешті, весь народ здійснювали всі три види влади: "владу створювати закони, владу призводити їх у виконання і владу судити злочини і позову приватних осіб" [132][32].

Характерно, що прибічники концепції поділу влади часто посилаються на конституційний досвід США. Відомий конституціоналіст професор Ч. Райз у віснику "Програми сприяння парламентові України" пише: "Поділ влади є не зовсім точним терміном для опису американської конституційної моделі. Автори американської конституції насправді створили форму державного правління не з "поділом влади", а радше з відокремленими один від одного владними інститутами - президентом, законодавчим органом і судом." [175][33].

Носієм окремої гілки влади державної (судової) влади є лише суд. Під здійсненням судової влади розуміється діяльність кількох різних ланок‚ щаблів загальних і спеціальних судів‚ тобто судових установ першої інстанції‚ апеляційної та касаційної.

Тому не можна погодитися з думкою Г. Омельяненка‚ "судова влада є органом здійснення судового контролю‚ арбітром у розв'язанні правових конфліктів між громадянином і державою‚ між громадянами‚ юридичними особами шляхом судочинства у конституційних‚ цивільних‚ кримінальних‚ господарських та адміністративних справах" [139][34].

Ті ж К.Ф. Гуценко і М.А. Ковальов вважають‚ що "буде помилково зводити владу до суду як установи‚ державного органу… Владою треба вважати не орган чи посадову особу‚ а те‚ що вони можуть і спроможні зробити. По суті‚ це повноваження‚ функція‚ але не її виконавець" [45][35].

Інші науковці‚ зокрема Є.Б. Абросімова та Л.Д. Володимирова‚ стверджують‚ що судова влада "має конкретний (як правило‚ інцидентний) характер‚ реалізується через особливу процесуальну форму і належить не будь-якій окремій судовій установі (і в цьому відношенню термін "суд" є узагальненням)‚ а здійснюється суддями - чинними носіями судової влади" [1][36].

Таке розуміння узгоджується і з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року: "Судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні‚ які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади" [69][37].

В наведеному положенні Закону "Про статус суддів" йдеться про суддів і представників народу як носіїв судової влади та про здійснення правосуддя - важливого‚ але не єдиного її прояву.

Проте, на нашу думку наведене визначення далеке від досконалості. Воно є прикладом досить поширеної помилки - зведення судової влади до якогось одного з видів судової діяльності. Нерідко про судову владу говорять і пишуть як про синонім правосуддя і навпаки. Такого помилка досить поширена і особливо серед юристів практиків.

Відтак іншим яскравим прикладом невірного тлумачення терміну "судова влада" є твердження наведене в навчальному посібнику "Судове право України", авторами якого є Бойко В.Ф., Євдокимов В.О., Юлдашев О.Х. - "Під судовою владою, - говориться у Концепції судово-правової реформи в Україні, слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя." [19][38].

Звичайно, як було вже доведено судову систему ототожнювати із судовою владою неможна.

Навіть в Конституції України, розділ який фактично складає правову основу судової влади, названо: "Правосуддя", а не "Судова влада", хоча "правосуддя" є лише однією із функцій судової влади.

Підтвердженням нашої думки є наведений вище приклад, що аналогічнй розділ, зокрема Глава 7 в Конституції Російської Федерації має саме назву: "Судебная власть".

Згадані у вищенаведеному нами визначенні поняття судової влади "можливості і правові засоби" - це багатогранні повноваження, якими наділяються суди. Їхня реалізація в цілому і є реалізація судової влади.