Найбільш багаточисельною ланкою судової системи України являються місцеві суди, які практично складають основу судоустрою в державі і являються первинною ланкою правосуддя.

Функціонування місцевих судів загальної юрисдикції передбачено ст.125 Конституції України.[93][50].

 "Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують нині 90% цивільних та кримінальних справ." [185][51] - зазначає Руденко М.

У відповідності до Указу Президента України від 20 серпня 2001 року "Про мережу та кількісний склад суддів місцевих судів" в Україні діяло 744 місцевих загальних судів в яких працювало 4550 суддів. Разом з тим у відповідності до Указу Президента України "Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів" від 15 березня 2004 року [215][52] в структурі місцевих загальних судів нарівні з районними, міськими, районними в містах, створено ланку міськрайонних судів шляхом об'єднання районних і міських судів у великих містах і відповідно кількість місцевих судів було зменшено на 73 одиниць і на час написання роботи вона становить 671 суд в яких працює 4550 суддів.

Основними завданнями місцевих судів є розгляд по суті, як першою інстанцією кримінальних, цивільних, адміністративних справ. Місцеві суди є тільки суди першої інстанції і розглядають по суті справи, віднесені до їх підсудності.

Справи в місцевому суді розглядаються як правило одноособово суддею, який діє від імені суду. Разом з тим кримінальні справи про злочини, що караються у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються колегіально судом у складі трьох суддів, якщо підсудній заявить клопотання про такий розгляд.

Правовий статус судді місцевого суду є важливою гарантією незалежності, як судів так і місцевих загальних судів і потребує детального вивчення і аналізу.

Поняття "статус для всіх суб'єктів тотожна і виражає те, що властиво цілому ряду чи роду явищ, а саме міру свободи, певну можливість поведінки конкретного суб'єкта або соціальної групи [134][53].

А правовий статус судді… характеризує весь спектр, як юридичних можливостей, так і соціально-психологічних якостей людини, на яку покладена функція здійснення судової влади.[134][54]

Таке визначення правового статусу судді дане Москвич Л.М. є надзвичайно конкретне і вдале, в повній мірі відповідає статусу судді місцевого суду.

Складовими елементами правового статусу суддів є службові права та службові обов'язки, його повноваження та правосуб'єктність.

Основними повноваженнями суддів місцевого суду є здійснення правосуддя в порядку встановленому, процесуальним законом; вони також виконують процесуальні дії та організаційні заходи з метою розгляду справи; ведуть контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень постановлених під їх головуванням. Вказані повноваження закріплені в ст. 23 Закону України "Про судоустрій України".

Структура місцевих загальних судів в основному відповідає територіально-адміністративному поділу України, це як правило районні, міські, міськрайонні і районні в містах суди.

Однак новий Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року до місцевих суддів відніс також і інші суди. Перелік місцевих судів наведено в ст.21 цього Закону:

"1. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайоні суди, а також військові суди гарнізонів.

2. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України." [71][55].

Тобто вперше до системи місцевих судів віднесені господарські суди, так як утворенні міжобласні апеляційні господарські суди і первинною ланкою цих судів стали господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Законодавець місцеві суди загальної юрисдикції фактично поділяє на місцеві загальні суди та місцеві спеціалізовані суди, зокрема такий поділ вбачається із ст.19 Закону України "Про судоустрій України".

Об'єктом даного наукового дослідження є загальні місцеві суди загальної юрисдикції.

Вже в такій назві ми вбачаємо певну тавтологію і на нашу думку при назві судів слід виходити з того, що спеціалізованими судами є суди, які розглядають справи про правові спори, що регулюються однією конкретною галуззю права, так зокрема господарські суди, адміністративні суди і т.п.

Суди, які досліджуються в роботі, зокрема місцеві загальні суди загальної юрисдикції є судами міжгалузевими, тобто вони розглядають фактично всі інші види судових справ крім тих, які розглядаються Конституційним Судом України та спеціалізованими судами.

Правові спори по судових справах які розглядають місцеві загальні суди загальної юрисдикції регулюються різноманітними галузями права і їх доцільно називати "міжгалузевими" судами.

Разом з тим народними депутатами Кармазіним Ю.А. та Потебенько М.О. 19 грудня 2003 року внесено на розгляд Верховної Ради України проект нового Закону України "Про судоустрій України" і в даному

проекті, зокрема, місцеві та апеляційні загальні суди названо чомусь спеціалізованими, тоді коли цим же передбачено проектом розгляд ними цивільних, кримінальних та адміністративних справ.

Медведчук В.В. та Костицький В.В. зауважують: "питання у тому, які суди визнавати спеціалізованими. Якщо виходити із Конституції України, то такими повинні визнаватися усі суди загальної юрисдикції… оскільки кожний суд загальної юрисдикції спеціалізується на розгляді певних категорій справ (кримінальних, адміністративних, цивільних, господарських тощо), то він і є спеціалізованим." [98][56].

Не є вдалою і назва цієї первинної судової ланки "місцеві суди".

Ми підтримуємо думку Коваля В. який зауважує, що "…важко сказати чим керувався законодавець, обравши назву "місцевий суд". Чи не відомим ленінським висловлюванням: "Суди у нас місцеві?" [88][57].

Але разом з тим, Коваль В. висловлюється про те, що йому є незрозумілі причини відмови від таких звичних для широкої публіки назв, як "міський суд" , "районний суд" [88][58]. Чи не є це пропозицією залишити такі назви в силі?

Ми вважаємо ці назви також є застарілими і в певній мірі підкреслюють залежність суду і "провокують" намагання його підпорядкувати органам виконавчої влади або місцевого самоврядування у відповідності до територіального поділу, тобто на місцях.

За свою практичну роботу авторові неодноразово приходилося чути від юридично необізнаних керівників цих структур, що всі органи які розташовані на території району \або міста \ підпорядковані відповідній державній адміністрації, або відповідній раді. Тому вже сама назва суду повинна підкреслювати його незалежність від інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Якщо порівняти назву первинних судових ланок судів загальної юрисдикції в Україні з аналогічними судами інших країн, то слід відмітити що в Росії дана судова ланка розділена на дві - це мирові суди і районні міські суди. Зокрема мирові суди розглядають кримінальні справи про злочини покарання за які може бути призначене не більше двох років позбавлення волі, справи про розірвання шлюбу, трудові спори і т.д. [86][59].

Другою ланкою як вказувалося вище є районні (міські) суди, які розглядають справи як по першій інстанції так і являються другою інстанцією для рішень винесених мировими суддями.

В Молдові первинними судовими ланками судів загальної юрисдикції є муніципальні суди [86][60]. В Азербайджані аналогічна первинна судова ланка зберегла назву районний (міський) суд, аналогічно як в Україні місцевими судами названі суди в Республіці Казахстан [86][61], Киргизькій Республіці [86][62].

Судами першої інстанції в європейських країнах, зокрема в Данії є муніципальні суди [227][63].

З метою недопущення таких намагань підпорядкувати діяльність місцевих міжгалузевих судів доцільно передбачити їх функціонування не у відповідності до адміністративно-територіального поділу, а по судових округах, які включали б в себе частини різних адміністративних районів.

Однак такі окружні суди не слід ототожнювати з окружними судами які вже функціонували в нашій судовій системі у відповідності до попереднього Закону "Про судоустрій". Це були штучно створені суди, точніше "симбіоз" декількох районних судів, які були приречені на самоліквідацію, що в результаті з ними і сталося. Проблема не просто надумана автором, а під нею є практичне підгрунття і це досить важлива проблема в організації діяльності місцевих загальних судів яка тривалий час не вирішується і являється актуальною на даний час.

Слід відмітити, що загальні місцеві суди загальної юрисдикції включають районні, міські, районні в містах та військові гарнізоні суди. Однак чи слід їх відносити до загальних судів загальної юрисдикції?

На думку автора - військові суди поєднують, як принцип спеціалізації так і міжгалузевий принцип, тому що з однієї сторони вони розглядають судові справи які також регулюються різними галузями права, однак спеціалізація їх полягає в тому, що вони розглядають судові справи стосовно військовослужбовців.

Ми вважаємо, що військові суди в судовій системі являються окремою ланкою між спеціалізованими та міжгалузевими судами і поєднують в собі ознаки цих судових ланок.

Особливе значення під час реформування судової влади має гарантування незалежності місцевих загальних судів та суддів цих судових ланок.

У відповідності до Концепції судово-правової реформи в Україні та законів, що регламентують хід цієї реформи сформовано нормативно-правову базу для забезпечення гарантій незалежності місцевих загальних судів та самостійності суддів.

Такі гарантії можна поділити на економічні, політичні, організаційні та звичайно юридичні.

Добре відомо, що матеріальне і фінансове становище судової влади є набагато гірше, ніж виконавчої або законодавчої. Це свідчить на жаль про низьку політичну і правову культуру в державі, брак поваги до Конституції та законів.

Юридичні гарантії закріпленні в Конституції, законах України.

Однак задекларовані гарантії незалежності судів та суддів на практиці діють досить слабо. Досить часто стосовно правосуддя застосовуються насильство, погрози, мають місце напади на судові приміщення, крадіжки судових справ.

З'явилися і нові форми тиску та втручання в судову діяльність - так зване мітингове право та депутатське право. Часто є спроби використати вплив засобів масової інформації при розгляді конкретних судових справ.

"Незалежність суддів - це цілий комплекс чинників: матеріально-технічних, кадрових, організаційних і багатьох інших. Для того, щоб бути незалежним, суддя повинен мати відповідні вольові якості, глибокі знання законів, вміти дистанціюватися від усіляких спокус. Ось у чому проблема. Як можна бути незалежним, коли суддя, наприклад, погано знає закон? Адже хоч-не-хоч, а треба у когось запитати про правильність свого рішення. Наприклад, у суддів вищих судів [120][64]" - цілком слушно зауважує голова ВСУ В. Маляренко