Ми вважаємо, що вагомим недоліком порядку першого призначення на посаду судді строком на 5 років є відсутність конкурсу на цю посаду, так при здачі кваліфікаційного екзамену декількома кандидатами, такий відбір у формі подання документів у Вищу раду юстиції покладено на судову адміністрацію, яка в кінцевому результаті і вирішує на якого кандидата направляти документи.

На нашу думку є необхідність в створенні конкурсної комісії по відбору кандидатів для призначення на посаду судді місцевого суду і розробці Положення про конкурсні комісії суддів.

Немало виникає проблем і при обранні на посаду судді безстроково Верховною Радою України після п'ятирічного стажу роботи на цій посаді.

Так зокрема ні Конституцією України, ні чинним законодавством не передбачено проведення кваліфікаційної бесіди з суддями у відповідних Комітетах Верховної Ради України, це функція також кваліфікаціних комісій і вона закріплена в ст.92 Закону України "Про судоустрій України".

Разом з тим 8 квітня 2004 року Президент України підписав прийнятий 18 березня 2004 року Верховною Радою України Закон України "Про порядок обрання на посаду і звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" [224][71].

Важливо відмітити, що у відповідності до норм цього Закону першим етапом для обрання судді на посаду безстроково є звернення кандидата до Державної судової адміністрації про рекомендацію його для обрання безстроково [224][72].

Питання притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів

місцевих загальних судів заслуговує особливої уваги, так як воно напряму повязане із здійсненням незалежного, об'єктивного і неупередженого правосуддя в низових судових ланках. Так підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді місцевого загального суду у відповідності до ст. 31Закону України "Про статус суддів" прийнятого 15 грудня 1992 року є порушення суддею законодавства під час розгляду справ; порушення суддею вимог про недопустимості участі в політичних партіях та профспілках; порушення заборони працювати на іншій оплачуваній роботі, крім викладацької та наукової, а також порушення обов'язків судді передбачених ст. 6 вищевказаного Закону.

Разом з тим, п. 2 ст. 31 Закону України "Про статус суддів" вказано: "Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумісності, що потягло за собою істотні наслідки." [203][73].

Особливий порядок притягнення суддів місцевих загальних судів до дисциплінарної відповідальності полягає в першу чергу особливістю ініціювання дисциплінарного провадження стосовно судді. У відповідності до ст. 97 Закону України "Про судоустрій України" право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: народним депутатам України; Голові Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду - щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком ініціювання звільнення судді); Міністру юстиції України; голові відповідної ради суддів; членам Ради суддів України.

Як бачимо з числа посадових осіб які мають право ініціювати дисциплінарне провадження виключені голови місцевих та апеляційних судів, які безпосередньо покладено контроль за організацією роботи в місцевому суді.

Прикриваючись гарантіями про незалежність такий порядок ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів не витримує правової критики. На жаль в практичній роботі місцевих судів мають місце випадки

нерадивого виконання суддями трудового розпорядку дня, грубі порушення таємниці нарадчої кімнати, а то і просто невиконання своїх службових обов'язків суддями.

Практично це виглядає так - голова суду виявивши порушення інформує посадову особу, яка наділена правом ініціювати дисциплінарне провадження стосовно судді. В результаті бумерангом така інформація повертається голові суду із завданням детально провести перевірку фактів і лише після цього вона вирішує чи ініціювати таке провадження перед кваліфікаційною комісією суддів.

Нам незрозуміло також, чому вивівши суди із підпорядкування Міністерства юстиції законодавець залишив право Міністру юстиції ставити питання про дисциплінарну відповідальність судді?

Не відповідає конституційному призначенню органів суддівського самоврядування ініціювання дисциплінарного провадження головами рад суддів та членами Ради суддів України так як основним завданням є захист законних прав та інтересів суддів, а не притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Однією із конституційних гарантій незалежності суддів місцевих загальних судів є особливий порядок присвоєння їм кваліфікаційних класів. Однак цей інститут також потребує вдосконалення. Так у відповідності до ст.ст. 88-89 Закону України "Про судоустрій України" передбачено шість кваліфікаційних класів судді: вищий та з першого по п'ятий включно.

Однак судді місцевого суду кваліфікаційні класи можуть присвоюватися лише з п'ятого по другий клас.

Якщо врахувати, що час перебування в п'ятому та четвертому класі буде складати по три роки тобто шість, а в третьому п'ять років, то після 16 років роботи суддею місцевого суду в судді не буде перспективи отримати вищий клас і відповідно це буде відбиватися на його бажанні працювати.

На практиці це буде виглядати так - якщо суддя місцевого суду призначений навіть у віці 29 років, то через 16 років у віці 45 він досягне вершини кваліфікаційної атестації і якщо врахувати, що чинним законодавством передбачено максимальний вік на посаді судді до 65 років, то двадцять років ми лишаємо його перспективи підвищення у кваліфікаційному класі.

І це у випадку коли не будуть судді присвоюватися достроково кваліфікаційні класи.

Тому мабуть доцільно передбачити присвоєння першого кваліфікаційного класу суддям місцевих судів, якщо вони у другому класі перебувають два строки передбачені чинним законодавством, тобто в другому кваліфікаційному класі - десять років.

Притягнення суддів місцевих судів до дисциплінарної відповідальності, як і присвоєння їм кваліфікаційних класів покладено на кваліфікаційні комісії суддів.

Слід відмітити, що функціонування кваліфікаційних комісій передбачено Конституцію України, так зокрема в ст. 127 вказано, що на посаду судді може рекомендувати тільки кваліфікаційна комісія суддів.

Як вже акцентувалося вище - однією із складових суддівської незалежності є особливий порядок призначення суддів на посади, їх звільнення і притягнення до дисциплінарної відповідальності. Забезпечити такий особливий порядок покликанні саме кваліфікаційні комісії суддів.

Завданнями кваліфікаційних комісій є забезпечення формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно і неупереджено здійснювати правосуддя, шляхом відбору і рекомендування осіб для зайняття посади професійного судді та визначення рівня фахової підготовленості професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади.

Основною гарантією заборони втручання в здійснення правосуддя являється ст. 376 Кримінального Кодексу України , яка так і називається -"Втручання в діяльність судових органів."

Стаття складається із двох частин і санкція частини першої вказує, що таке втручання "карається штрафом до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців" [101][74].

Не акцентуючи уваги на м'якості даної санкції, порівняємо її із санкцією ст. 397ч.1 КК України, тобто "Втручання в діяльність захисника чи представника особи", що "карається штрафом від ста до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років" [101][75].

Незрозуміла річ, кримінальна відповідальність за втручання в справи захисника чи представника особи, набагато суворіша від втручання в діяльність судових органів.

Тим самим законодавець захисника, в ракурсі значимості і ролі його в суспільстві, поставив вище суду, що є недопустимим в демократичній країні.

Ми вважаємо, що дані правові норми не витримують правової критики.

Разом з тим відомо, що правова експертиза проекту КК України проводилася найвищими світилами правової науки держави і тому дивує така їх позиція, яка явно не зміцнює авторитет суду в державі.

Незрозумілою певною мірі являється диспозиція ч. 2 ст. 376 КК України: "Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила…" [101][76].

Ясно, що "запобігання злочину чи затриманню особи", явно не входить в компетенцію суду, тому така перешкода на практиці неможлива.

Відповідальність за неповагу до суду, недоторканність суддів місцевих загальних судів відіграє важливу роль в забезпеченні конституційних гарантій незалежності суддів місцевих загальних судів. Більш, як двохрічна практика застосування нового КК України показала, що великою помилкою законодавця є скасування кримінальної відповідальності за образу судді та наклеп на нього.

Необхідно враховувати, що робота судді, як правило проходить в постійних стресах і невдоволена рішенням чи вироком сторона, знаючи про свою безкарність не скупиться на образи. Однак, такі дії важко кваліфікувати навіть, як хуліганство, адже мотиви інші - невдоволеність рішенням суду. Таку думку підтримують як науковці так і практики юристи.

"…науково необґрунтована декриміналізація злочинів проти честі та гідності суддів і працівників правоохоронних органів, що забезпечують виконання завдань правосуддя, додала нових проблем правозастосовчій діяльності." [135][77].

Не так вже й рідко сьогодні трапляються вигадки і наклепи на того чи іншого суддю.

Однак притягнути винних до кримінальної відповідальності за такі дії неможливо із-за відсутності відповідних правових норм.

Однією із гарантій незалежності суддів є відповідальність за неповагу до суду, яка поки, що підкріплюється лише ст.185/3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Диспозиція даної статті ми вважаємо явно застаріла і просто не відповідає реальності життя і стану правосуддя, тому потребує негайної законодавчої кореляції.

Зокрема в статті сказано: "Неповага до суду, що виразилася у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкорені зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушені порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил" [87][78].

Якщо уважно вчитатися в зміст даної статті ми бачимо, що притягнути до відповідальності особу можна лише за неповагу до суду, а не судді.

Тобто, якщо до судді проявляють неповагу поза судовим засіданням однак причини такої неповаги пов'язанні із суддівською діяльністю, особа залишається практично безкарною.

Тому, що кваліфікувати такі дії, як неповага до суду, неможливо, тим більше, при відсутності кримінальної відповідальності за образу судді пов'язану з його суддівською діяльністю.