1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 218.

2      Юридический знциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев; Редкол.: М. М. Богуславский и др. — 2-е изд., доп. — М.: Сов. знциклопе-дия, 1987. — С. 17.

3 Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — Т. 1: А—Г. — С. 47.

В юридичній літературі адміністративне судочинство ото­тожнюють з адміністративною юстицією1. Однак в юридичних словниках та енциклопедіях адміністративна юстиція визна­чається як система спеціальних органів із контролю за дотри­манням законності в сфері державного управління2 як особли­вий порядок вирішення адміністративно-правових спорів суда­ми та іншими уповноваженими на те державними органами3. У наукових працях адміністративна юстиція розглядалася як су­довий контроль за функціонуванням адміністрації1. У сучасних умовах І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда, Ю. С. Педько адміністра­тивну юстицію розглядають як форму судового захисту прав і свобод громадян2, а адміністративне судочинство — як проце­суальну складову адміністративної юстиції3.

Отже, із визначень в юридичних словниках та енциклопе­діях, а також у науковій літературі можна припустити, що по­няття адміністративної юстиції ширше, ніж поняття адміністра­тивного судочинства, що адміністративна юстиція — це розгляд і вирішення публічно-правових спорів не тільки адміністратив­ними судами і в порядку адміністративного судочинства, а й іншими спеціально створеними державними органами. З точки зору справедливості, захисту інтересів держави, суспільства, гро­мадян, суспільного ладу розгляд справ про адміністративні пра­вопорушення, скарг громадян теж є юстицією. Якщо термін «юстиція» означає всю сукупність судових закладів, їх діяльність щодо здійснення правосуддя4, то має бути кримінальна юстиція, цивільна юстиція, господарська юстиція — терміни, які в літе­ратурі не вживаються. Однак ці міркування знаходяться скоріше у площині дискусійній, ніж практичній і суттєвого значення для характеристики адміністративного судочинства не мають.

1 Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, пер­спективи. — М.: НОРМА, 2001. — С. 11; Старилов Ю. Н. От администра-тивной юстиции к административному судопроизводству. — Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2003. — С. 15—16; Педько Ю. С. Адміністра­тивна юстиція як форма судового захисту прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер´янова. — К.: Факт, 2003. —

С. 223—229.

2 Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для Ук­раїни / Авт.-упоряд.: І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — С. 10—11; Педько Ю. С. Адміністративна юстиція як форма судового захисту прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер´янова.

— К.: Факт, 2003. — С. 230.

3 Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-

рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 11.

4 Юридический знциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев; Редкол.: М. М. Богуславский и др. — 2-е изд., доп. — М.: Сов. знциклопе-

дия, 1987. — С. 527.

Водночас головною особливістю адміністративної юстиції є те, що вона здійснюється у вищій формі адміністративно-юрис­дикційної діяльності — у вигляді адміністративного судочин­ства, характерними ознаками якого є:

1. обов´язок суб´єкта владних повноважень доказувати пра­вомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (ч. 2 ст. 71 КАСУ);
2. відносно невисокий розмір судового збору за звернення до суду та можливість зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх сплати (ст. 88 КАСУ);
3. звільнення особи від сплати судових витрат на користь суб´єкта владних повноважень у справах за позовом суб´єкта владних повноважень (ч. 4 ст. 94 КАСУ);

4)  ініціативність суду в з´ясуванні обставин у справі (ч. 5 ст. 71

КАСУ);

5)  наявність особливих критеріїв для оцінки рішень, дій чи 
бездіяльності суб´єкта владних повноважень (ст. 74, ч. 4 ст. 128

КАСУ);

1. спеціальні заходи забезпечення адміністративного позо­ву (ст. 117 КАСУ);
2. особливі повноваження адміністративного суду при вирі­шенні справи (ст. 162 КАСУ);
3. особливі умови провадження в окремих категоріях ад­міністративних справ (гл. 6 КАСУ).

Не вдаючись у подробиці адміністративних позовів С. Піс-куна (2005 р.) та Є. Жовтяка (2006 р.), нагадаємо лише, що глава держави обстоює свою позицію теж через суд, що вже є показовим і свідчить про демократичність розгляду справи. Цей факт став можливим лише завдяки запровадженню ад­міністративного судочинства, завдання і предмет якого обумо­влюють цивілізований шлях вирішення спорів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб´єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАСУ).

Аналіз цієї норми дозволяє вважати, що на адміністративне судочинство покладено:

1. визнання відповідно до законодавства прав, свобод та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб;
2. встановлення відповідно до законодавства кола обов´язків та їх меж учасників (сторін) адміністративного процесу;
3. поновлення порушеного права, свобод та законних інте­ресів фізичних чи юридичних осіб;
4. визнання на підставі чинного законодавства рішень, дій чи бездіяльності органів владних повноважень, їх посадових осіб такими, що порушують законні права, свободи та інтереси фізичних чи юридичних осіб.

Безпосереднім завданням адміністративного судочинства є вирішення адміністративно-правових спорів, що виникають у зв´язку із захистом прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів владних повноважень. Водночас існують певні склад­нощі захисту в сфері таких відносин. По-перше, публічні від­носини виникають усупереч бажанню іншої сторони, в деяких випадках пов´язані з підпорядкованістю або підлеглістю осіб у цих відносинах і, як наслідок, особі, що потребує захисту, про­тистоїть потужний управлінський апарат. По-друге, об´єктивно на виконання законів суб´єкти владних повноважень жорстко зв´язані правовими рамками, тому, не виключено, вони можуть вчиняти дії, приймати нормативні акти, які суперечать правам і інтересам особи, обґрунтовуючи це державними інтересами. В цьому зв´язку в сторін заздалегідь складаються нерівні можли­вості як у визначенні поведінки, так і в захисті власних прав та інтересів. Усунути ці нерівності саме й призначене адміністра­тивне судочинство з його особливими критеріями оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб´єкта владних повноважень, спеціальними заходами забезпечення адміністративного позо­ву, особливими повноваженнями адміністративного суду тощо. Діяльність адміністративних судів із часом змусить суб´єктів владних повноважень не тільки керуватися законом, а й нав­чить їх тлумачити закон, а не вишукувати букву закону, яка їм вигідна в даній ситуації1.

1 Коліушко I., Куйбіда Р. Господарські суди У8. адміністративні // Юридичний вісник України. — 2006. — № 47. — 25 листопада—1 грудня.

— С. 6.

Сферою судового захисту є суспільні відносини, що вини­кають з метою розгляду адміністративних справ за позовом за­цікавленої особи. Тобто сфера судового захисту обмежується позовними вимогами з метою поновлення порушеного права або усунення причин і перешкод, що заважають реалізації пра­ва та інтересів.

Об´єктом судового захисту в сфері здійснення адміністра­тивного судочинства виступають правовідносини, що склада­ються у зв´язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист.

Предметна сфера адміністративного судового процесу ха­рактеризується розглядом в адміністративних справах рішень (актів управління), дії чи бездіяльності суб´єктів владних пов­новажень. Тобто обов´язковою стороною у таких спорах має бути представник публічної адміністрації.

Зазначені особливості і специфіка відокремлюють адміні­стративне судочинство від інших форм правосуддя і водночас зумовлюють необхідність розмежування компетенції судів Ук­раїни. Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 2 та ч. 2 ст. 17 КАС України слід зазначити, що компетенція адміністративних судів не по­ширюється на публічно-правові справи: 1) що віднесені до юрис­дикції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішу­вати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об´єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

1 Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Н. В. Александ-

рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 46.

2 Там само. — С. 47.

Водночас питання розмежування предмета адміністратив­ної і конституційної, адміністративної і кримінальної, ад­міністративної і цивільної чи господарської юрисдикцій зали­шаються складними. Адже, як зазначають автори навчального посібника «Основи адміністративного судочинства в Україні», предмет перегляду і еталон для їх оцінки в адміністративній та конституційній юрисдикціях можуть частково збігатися1, особ­ливо щодо визнання підзаконних нормативних актів такими, що не відповідають Конституції України. Предмет адміністра­тивної і кримінальної юрисдикцій щодо розгляду скарги на рі­шення, дії чи бездіяльність органів дізнання, досудового слід­ства та прокуратури теж збігається, однак вирішується судом кримінальної юрисдикції2. При відмежуванні адміністративної юрисдикції від цивільної чи господарської, проблемним, з тео­ретичної точки зору, є визначення компетентного суду в спра­вах щодо відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, за­подіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суб´єктів владних повноважень1. Законодавець установлює, що вимоги про від­шкодування такої шкоди розглядаються адміністративним су­дом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою ви­рішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкоду­вання шкоди вирішуються в порядку цивільного або господарського судочинства (ч. 2 ст. 21 КАСУ).

З метою забезпечення повного, всебічного і об´єктивного розгляду адміністративного спору адміністративні суди переві­ряють, чи прийняті (вчинені) рішення або дії суб´єктом влад­них повноважень: