1. значною кількістю джерел правового регулювання діяльності в різних галузях (конституційній, адміністративній, кримінальній, кримінально-процесуальній) та сферах (соціальній, фінансово-економічній, бюджетній) тощо;
2. невизначеністю статусу ОММ.

Отже, правове регулювання функціонує нормально, якщо має ознаки системності. В юридичній літературі питання про систему правового регулювання відносин у сфері управління традиційно пов´язують із характеристикою джерел адміністративного права [122, с. 7].

В основі адміністративних правовідносин лежить дія адміністративно-правових норм, серед яких основну роль відіграє закон. Але, спроба обійтися без підзаконних нормативно-правових актів приречена на невдачу Законодавчий орган не в змозі настільки швидко реагувати на зміни. Крім цього це призвело б до надмірного навантаження цієї гілки влади. Підзаконні акти (адміністративно-правового характеру) дозволяють оперативніше реагувати на зміни, що відбуваються з об´єктом правового регулювання, долати прогалини в законі тощо. Специфіка інформації у правоохоронній сфері, її об’єм та характерні особливості зумовлюють необхідність чітко розмежувати ті сфери правового впливу, які не можуть бути врегульовані за допомогою таких підзаконних актів.

Правовий аналіз дає підстави вважати, що юридична наука ще не має чітких критеріїв розмежування суспільних відносин, за допомогою яких слід здійснювати регулювання на законодавчому або підзаконному рівні. О.Ф.Скакун стверджує, що питання, які торкаються прав, свобод і відповідальності, недопустимо регулювати через посередництво підзаконних нормативно-правових актів [123, с. 362-364].

На нашу думку, виключною сферою законодавчого регулювання мають бути питання визначення правового статусу (наприклад органів внутрішніх справ та працівників міліції). За допомогою підзаконних актів слід лише конкретизувати законодавчі приписи та регламентувати порядок їх виконання в межах обсягу правового регулювання. Внаслідок дії підзаконних нормативних актів не повинні створюватись нові та втрачатись передбачені законодавчими актами повноваження. Не слід допускати також розширення чи звуження підстав застосування тих чи інших законодавчих норм.

Звідси можна зробити висновок про необхідність узагальнення правових вимог щодо діяльності місцевої міліції, яке б регламентувало функціонування відповідних суб´єктів. Доцільним, на наш погляд, є прийняття нового Закону України “Про поліцію”, що дозволило б заповнити прогалини у правовому регулюванні, зменшило б кількість підзаконних актів, актів МВС України, надало логічну послідовність і цілеспрямованість процесу формування місцевої поліції в Україні.

Про необхідність такого Закону свідчить і соціологічне опитування, що проводилось в ході дисертаційного дослідження. За його результатами 73,2 % респондентів відзначили необхідність внесення змін в нормативні акти. Більше того, лише 48,4 % опитаних працівників служб міліції громадської безпеки хотіли б працювати в місцевій міліції за умов існуючого нормативно-правового регулювання діяльності місцевої міліції (Додаток А).

Отже, слід зауважити, що для реалізації комплексного підходу до реформування системи ОВС, в частині утворення місцевої міліції, необхідно забезпечити належний механізм адміністративно-правового регулювання їх діяльності, складовими елементами якого є:

1. Норми адміністративного права, як основа механізму правового регулювання. Саме через них здійснюється правовий вплив на правовідносини в галузі внутрішніх справ. Залежно від того наскільки чітко ці норми враховують характер суспільних відносин, рівень правової культури населення та органів влади, настільки якісним буде процес правового регулювання. Ці норми є результатом правотворчої діяльності держави, яка відповідає за прийняття, зміну чи відміну певних правових норм.
2. Адміністративні правовідносини, як форма вираження правових норм у поведінці суб’єктів.
3. Акти реалізації прав і обов´язків, як дії суб´єктів по реалізації своїх прав та обов’язків в межах адміністративно-правових норм.

Процес адміністративно-правового регулювання діяльності місцевої міліції повинен, як і будь-який інший процес, мати певні стадії. На нашу думку такими стадіями повинні бути:

1. Розробка адміністративно-правових норм.
2. Прийняття адміністративно-правових норм.
3. Використання адміністративно-правових норм.

Причому використання адміністративно-правових норм, може розглядатись як правозастосування. Роль місцевої міліції у правозастосовчому процесі пояснюється тим, що вони знаходяться в безпосередньому контакті з населенням, що обумовлено формами і методами їх діяльності. При цьому правозастосування передбачає обмеження прав і свобод громадян, що в свою чергу обумовлює суворе дотримання законності [124, с. 3].

Важливим аспектом адміністративно-правового регулювання є встановлення цілей, що ставляться при виданні тих чи інших юридичних норм. Тобто, на етапі реформування системи ОВС такі цілі повинні бути узгодженими. Досягнення цілей через реальні результати або показники визначає ефективність юридичних норм. Зокрема, видання галузевих нормативних актів щодо регулювання діяльності служб міліції громадської безпеки повинно передбачати можливість, в подальшому, утворення органів місцевої міліції. Проте, цьому може заважати ряд чинників, наприклад, недосконалість законодавства (Закон України “Про міліцію”), невідповідність вимог правових норм рівню соціального-економічного розвитку (низький рівень фінансово-економічних можливостей ОМС), низький рівень правової культури суспільства тощо.

Підсумовуючи дослідження загальнотеоретичної характеристики адміністративно-правового регулювання діяльності органів місцевої міліції, в процесі реформування системи МВС України, можна констатувати:

1. Діяльність ОММ вимагає відповідного адміністративно-правового механізму реалізації.
2. Механізм адміністративно-правового регулювання діяльності ОММ становить цілісну систему дій.
3. Структура механізму адміністративно-правового регулювання діяльності ОММ складається із компонентів, що відрізняються цілями і завданнями, функціями і змістом:

•  правотворчість (встановлення, зміна або скасування правових норм, що регулюють суспільні відносини);
•  правозастосування (видання на основі норм права індивідуальних правових розпоряджень, що упорядковують конкретні відносини);
•  правоохоронна діяльність (попередження і припинення правопорушень в адміністративно-правовому, кримінальному, матеріальному, дисциплінарному значенні).

Отже, механізм адміністративно-правового регулювання діяльності органів місцевої міліції – це комплекс спеціальних заходів, засобів і способів адміністративно-правового регулювання відносин у сфері їх діяльності, що має юридичний зміст і націлений на реалізацію повноважень суб’єктів, згідно їх правового статусу.

Адміністративно-правове регулювання діяльності ОММ у цілому обумовлене рівнем розвитку і станом права і правопорядку у країні, правовою зрілістю держави і суспільства, ступенем розвитку правової свідомості, відповідністю норм права міжнародним стандартам. Тому, для реалізації адміністративної реформи в Україні, в частині реорганізації правоохоронної системи, слід належним чином забезпечити механізм адміністративно-правового регулювання діяльності органів місцевої міліції.