Адміністративно-правового регулювання вимагають усі сфери державного управління. Управління соціально-політичною сферою держави передбачає управління галуззю внутрішніх справ. Поняття “внутрішніх справ” та управління в цій галузі в нашій країні має свої особливості, які були сформовані в період існування СРСР. Терміном “внутрішні справи” визначається одна із сфер діяльності держави. Найменування цієї галузі має традиційний характер і відображає її зміст, що склався історично. Вона включає в себе ряд складних груп суспільних відносин, які пов’язані із захистом прав, свобод та інтересів особи, суспільства і держави від злочинних та інших посягань; попередженням і припиненням злочинів та інших правопорушень; здійсненням оперативно-розшукової діяльності, дізнання і слідства; забезпечення безпеки дорожнього руху; здійснення ліцензійно-дозвільної діяльності; забезпечення правил реєстрації і зняття громадян з реєстраційного обліку; забезпечення дотримання правил перебування в країні іноземних громадян та осіб без громадянства; охорону власності на договірній основі тощо [125, с. 11].

Поняття галузі внутрішніх справ, принаймні в Україні, часто визначається з огляду на організаційну структуру системи державних органів. Так, наприклад, лише кілька років тому до управління в галузі внутрішніх справ відносилось забезпечення пожежної безпеки [126, с. 20].

Світовий досвід свідчить про відмінності у визначенні поняття галузі внутрішніх справ, організаційної побудови Міністерства внутрішніх справ України та інших держав. Так, у Фінляндії структура МВС включає у себе ряд департаментів: адміністративний, з муніципальних питань, регіонального розвитку, з надзвичайних ситуацій, у справах імміграції, прикордонної охорони і поліцейський департамент. Поліція, в свою чергу, ділиться за територіальною ознакою на загальнонаціональну, провінційну, місцеву. У Республіці Польщі структура МВС включає у себе пожежну службу, бюро охорони уряду, службу державної охорони, військові формування МВС, поліцію та прикордонну службу. Таке ж, більш широке трактування галузі внутрішніх справ існує в Туреччині, Алжирі, Аргентині тощо [127, c. 9].

Отже, на нашу думку, галузь внутрішніх справ в Україні повинна трактуватись ширше ніж сфера функціонування міліції та внутрішніх військ. Це - забезпечення охорони державного кордону, боротьба з правопорушеннями в сфері податкового законодавства тощо. З іншого боку близько 25 % функцій, виконуваних міністерством, не властиві правоохоронній діяльності [128, с. 17]. Крім цього й сама міліція виконує невластиві їй функції, зокрема: досудового слідства, функції у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб, забезпечення дозвільної системи та ліцензування, ряд функцій ДАІ тощо.

Тому, з метою застосування комплексного підходу в процесі створення ОММ, необхідно звернутись до закордонного досвіду організаційної побудови галузі внутрішніх справ та функціонування децентралізованих органів поліції, міжнародних стандартів у сфері забезпечення правопорядку. В результаті такого підходу необхідно визначити ті організаційні та правові форми і методи адміністративної діяльності поліцейських органів за кордоном, які можуть бути використані в процесі адміністративно-правового регулювання діяльності місцевої міліції в Україні.

Серед опитаних в ході анкетування, 61,3 % респондентів вважають, що держава повинна враховувати закордонний досвід щодо діяльності поліції з охорони громадського порядку (Додаток А).

Входження України до Ради Європи, реальні перспективи інтеграції до Європейського співтовариства ставлять на порядок денний проблему адаптації територіальної системи організації влади, що склалася за період становлення незалежності держави, до європейських стандартів та принципів. Нормативно-правові акти Ради Європи та ЄС, у тому числі ратифікована Україною Європейська хартія місцевого самоврядування, до найважливіших з них відносять децентралізацію і субсидіарність, згідно з якими завдання та повноваження публічної влади, зокрема поліції, мають бути передані на такий найнижчий територіальний рівень управління, на якому може бути забезпечена їх максимально ефективна (з точки зору надання адміністративних та громадських послуг населенню) реалізація [129, c. 464].

Сьогодні муніципальні поліцейські формування досить численні. В США, наприклад, їх особовий склад налічує майже 1200 тисяч осіб (федеральні поліцейські агентства – 100 тисяч співробітників), у ФРН 99 % всіх поліцейських, у Бельгії, Голландії, Італії, Франції – більше половини [130, c. 127].

Отже, процес децентралізації міліції в Україні зумовлений необхідністю використання міжнародних стандартів муніципалізації правоохоронних органів.

Вивчаючи передумови створення підрозділів місцевої міліції в Україні, ми досліджуємо проблему об’єктивності та актуальності їх існування в нашій державі. З цією метою слід провести історико-правовий аналіз та вивчення сучасного правового положення децентралізованих підрозділів поліції ряду країн Європи та світу, проаналізувати останні міжнародні нормативно-правові акти, які створюють нормативну базу для функціонування місцевої міліції в Україні.

Основною метою такого дослідження є встановлення прямої залежності між рівнем розвитку демократії в суспільстві та децентралізацією публічних органів влади держави.

Децентралізація функцій по охороні публічного порядку в тій чи іншій мірі притаманна майже всім західноєвропейським державам за винятком небагатьох. Ще А.Торквіль і П.Ж.Прудон, бачили в розширенні повноважень місцевих представницьких органів “не лише цінну противагу тенденції до уніформації суспільства”, “заслон на шляху до всевладдя держави”, але й “засіб захисту інтересів індивідів” [131, с. 27].

Багато сучасних західних юристів висловлюють думку про те, що надмірна централізація негативно відбивається на діяльності органів влади. Так, відомий французький правознавець І. Люшер справедливо вважає, що “в рішенні, яке приймається на загальнонаціональному рівні не враховуються багато місцевих факторів, і тому воно не відповідає реальності та інтересам громадян, які надають перевагу мати справу з обраними особами, аніж з безликими державними установами” [131, с. 27].

Виходячи з подібних посилань, боротьба з правопорушеннями, а відповідно й управління поліцейськими силами, справедливо розглядаються в Західній Європі як обов’язок не лише державної, але й регіональної адміністрації. Крім цього, існуюче положення обумовлено і економічним фактором. Розподіл витрат на поліцію між урядом і місцевою владою, безумовно, сприяє економії і раціоналізації використання бюджетів тієї чи іншої сторони [131, с. 27].

Аналізуючи процес еволюції поліцейських організацій в Західній Європі, в цілому, на наш погляд, він проходив в умовах боротьби тенденцій централізації та децентралізації в сфері державного управління на фоні розповсюдження ліберальних поглядів на роль поліції в забезпеченні правопорядку. Різноманітні варіанти цієї еволюції, як і думки з приводу ролі і завдань влади в галузі охорони правопорядку, були обумовлені національними особливостями природи державності у Великобританії і континентальних західноєвропейських країнах.

На думку Б.С. Крилова, історичний процес формування поліції Великобританії започаткований в результаті прийняття актів, які, по-суті, заклали основу системи управління поліцейськими силами Великобританії, що діє і на сьогоднішній день. В 1835 році британський парламент видав Акт про муніципальні корпорації, згідно з яким рада кожного міста, яке має поліцейський загін, повинна була створювати на виборній основі сторожовий комітет, який наділявся правом видавати інструкції для членів поліції, і визначати їх обов’язки. На розвиток вказаного акту в 1856 році було прийнято закони про регіональну поліцію Англії та Уельса, а у 1957 році – поліції Шотландії. Вони передбачали створення на місцях інспекторів МВС, які контролюють роботу місцевих поліцейських формувань [132, с. 9-10].

Підрозділи поліції Великобританії є децентралізованими. Систему підрозділів поліції в Англії та Уельсі утворюють незалежні формування провінційних сил поліції, столична поліція (складовою частиною якого є Новий Скотленд-Ярд), самостійна поліція лондонського Сіті. У Шотландії - об’єднання поліцейських загонів та окремі підрозділи поліції міст. Також цю систему доповнюють незалежні спеціальні поліцейські організації [132, с. 19-25].

Високий рівень децентралізації поліції у Великобританії підтверджується характеристикою головних функцій МВС Великобританії, серед яких є лише: підтримка закону і порядку, забезпечення ефективності поліцейської служби, прийняття заходів по відношенню до правопорушників, контроль і управління службами тюрем, забезпечення ефективності системи нагляду за умовно засудженими і за тими, що відбули покарання, розробка нового законодавства з питань компетенції МВС, нагляд за пожежною службою і цивільною обороною. До функцій МВС відноситься також контроль за іноземцями і їх натуралізація. Крім цього, МВС контролює зберігання і використання вибухових та легкозаймистих речовин, розповсюдження отруйних речовин, видає дозвіл на торгівлю алкоголем [132, c. 13].

Проте, система повноважень МВС Великобританії має також і окремі елементи централізації. Міністр внутрішніх справ і підпорядковані йому особи мають певні повноваження, що розповсюджуються на територіальні поліцейські формування (за винятком території Шотландії, де у складі відомства державного секретаря по Шотландії справами поліції займається департамент внутрішніх справ і охорони здоров’я, що повторює, але в меншій мірі, структуру МВС Великобританії і його департаменту поліції). Закон надав міністру внутрішніх справ Великобританії право визначати загальну чисельність поліцейських сил і їх розподіл по поліцейським формуванням. Важливим повноваженням міністра є право затвердження рішень місцевих органів влади про добровільне об’єднання поліцейських формувань. Йому також надано право схвалювати чи відхиляти призначення начальників поліцейських формувань (головних констеблів) і їх помічників. Міністр має право вимагати від головних констеблів надання доповідей про роботу поліції на тій чи іншій території. Міністерство щорічно інспектує всі територіальні формування, причому звіти з аналізом всіх аспектів поліцейської діяльності представляються в парламент і публікуються [133, с. 15-16].

Дещо іншим є досвід континентальних європейських країн, перш за все Франції та Німеччини, приклад яких в галузі організації діяльності поліції часто був взірцем для багатьох інших держав.

У Французькій Республіці поліція вже до початку XX століття складалась із державної та муніципальної. На даний час поліція Франції має досить розгалужену систему муніципальної поліції. Ця поліція повністю утримується за рахунок коштів органів місцевого самоврядування. Основною задачею є забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки. Діяльність цих підрозділів проходить в тісній взаємодії з органами Національної поліції Франції. Адміністративна діяльність поліції та жандармерії Франції має певні відмінності у порівнянні з подібною діяльністю міліції України. Як поліція, так і жандармерія поділяється на судову та адміністративну. Тому правовими основами діяльності як адміністративної поліції так і жандармерії, є одні нормативні акти, а судової – інші [134, c. 8].