Міністр внутрішніх справ і генеральний директор національної поліції є, по суті, начальниками кожного і будь-якого поліцейського у Франції. В їх оперативному підпорядкуванні знаходяться також жандармерія, що входить до складу Міністерства оборони, і муніципальна поліція, підпорядкована мерам [133, с. 13].

• Німеччина – федеративна держава. В склад МВС Німеччини входять Федеральна кримінальна поліція, Федеральна прикордонна поліція, Федеральна національна поліція, Федеральне відомство по охороні Конституції [135, с. 5].

Поряд з органами загальнофедеральної поліції кожна земля має власну поліцейську систему. За обсягом повноважень поліція федеральних земель поділяється на: державну (земельну) окружну, повітову і міську (муніципальну). Поліція земель також підпорядкована Міністерству внутрішніх справ, за винятком міської (муніципальної) поліції, що перебуває у віданні органів міського самоврядування і утримується за рахунок міського бюджету [135, с. 17].

Структурно земельна поліція включає в себе:

• патрульну службу, або поліцію громадської безпеки, до обов’язків якої входить розслідування дрібних і середньої важкості злочинів, порушень громадського порядку, правове переслідування порушників дорожнього руху;
• дорожню поліцію, яка забезпечує безпеку дорожнього руху;
• спецпідрозділи, або поліцію оперативного втручання, що надає допомогу патрульній службі та кримінальній поліції під час проведення масових заходів;
• кримінальну поліцію землі, до обов’язків якої входить розслідування значних злочинів, підвищення кваліфікації і спеціальне тренування особового складу, координація дій у випадку розслідування міждержавних злочинів;
• поліцію оперативного реагування (національна поліція);
• поліцейську школу;
• поліцейський коледж з підготовки управлінських кадрів;
• інститут підвищення кваліфікації поліцейських [135, с. 18].

Отже, досвід організації поліції Франції та Німеччини свідчить про чіткий розподіл повноважень та функцій підрозділів поліції державного (федеративного) та місцевого (земельного, муніципального) рівнів.

Поліцейська система США виникла під впливом демократичних ідей Декларації незалежності 1776 року і принципів Конституції 1787 року. Разом з тим вона зберегла і деякі поліцейські утворення, пов’язані з англосаксонськими інститутами. В США склалось три рівня державної влади: федеральна, штатів, і місцева, причому влада штатів і місцева влада відразу користувалась значною самостійністю.

Разом з тим слід відзначити, що на відміну від конституцій більшості західних і східноєвропейських країн Конституція Сполучених Штатів гарантує суверенітет уряду штату, але не згадує про місцеве самоврядування. Усе пояснюється федеральним характером американської системи, де народ наділяє владою не тільки центральний уряд влади, але й органи управління штатів. Внаслідок чого всі 50 штатів країни мають право створювати відповідні структурні підрозділи для забезпечення життєдіяльності населених пунктів, але тільки за умови дотримання останніми норм Конституції. До речі, повноваження органів місцевого самоврядування можуть бути різними у різних штатах і навіть в межах одного штату, де діють кілька різних статутів органів місцевого самоврядування, але місцева автономія залишається основою американської демократії [136, c. 118-119].

У відповідності до даної системи органів влади організовувались і поліцейські сили:

1. Поліцейські організації федеративного уряду, в тому числі ті, що входять в департамент юстиції, казначейство, департамент почти, міністерство оборони і т.д. особливе місце серед них займає поліція округу Колумбія, що виконує функції, аналогічні функціям органів поліції в інших великих містах).
2. Поліцейські формування штатів.
3. Шерифи і заступники шерифів в графствах, а також поліцейські агентства, очолювані шерифами.
4. Поліцейські організації в містах і селищах міського типу.
5. Поліція промислових корпорацій і підприємств, що розглядається як спеціальні поліцейські формування [137, с. 7].

Поліція США характеризується досить глибокою децентралізацією. Федеральна поліція теоретично взагалі не має права втручатись в компетенцію місцевих поліцейських сил, і якщо таке втручання здійснюється, то лише в обмежених масштабах. Базуючись на повноваженнях, які закріплені за штатами, їх поліцейські формування діють автономно одне від одного і від поліції федерації. У відповідності з таким розподілом повноважень кожна поліцейська організація функціонує на конкретній території [138, с. 26].

Поліцейські сили країни організовані у відповідності до системи органів управління, що склалася. Тому, поліція характеризується наявністю ознак доволі широкої децентралізації (що випливає зі змісту конституції) і швидким процесом концентрації повноважень в руках федеральних органів, що є результатом розвитку практики. Також автономні (в межах традиційної автономії місцевих органів влади) поліцейські формування місцевих органів управління, що складають основу поліцейської системи США. Базуючись на повноваженнях, закріплених за штатами і їх органами управління, поліцейські організації кожного штату автономні одна від одної і від поліцейських організацій федерації. Найбільш важливу роль в централізації управління поліцією відіграє департамент (міністерство) юстиції США. Не маючи формальних повноважень, департамент юстиції США впливає на діяльність всіх поліцейських формувань через свої підрозділи – федеральне бюро розслідувань (ФБР) і управління допомоги органам примусового виконання закону [133, с. 20].

Цікавою особливістю функціонування поліції США є діяльність шерифів. Історично склалось так, що в США посада шерифа є виборною. Населення графства (крім Род-Айленда) обирає шерифа на строк від 2 до 4 років. Юрисдикція шерифа поширюється тільки на сільську територію. Він виконує переважно адміністративні й поліцейські функції, підтримує правопорядок, стежить за дотриманням законодавства штату [139, с. 48].

На нашу думку, система поділу повноважень урядових підрозділів (ФБР) та підрозділів місцевої поліції в США базується на чіткому розподілі функцій щодо причин, аналізу і планування на федеральному рівні і функцій безпосереднього виконання на місцевому.

Створення місцевої поліції в США регламентується місцевим законодавством. Вона відповідає за всі напрямки діяльності: забезпечення правопорядку, забезпечення безпеки громадян, захист їх життя, власності від протиправних посягань, припинення кримінальної діяльності, боротьба з правопорушеннями, розкриття злочинів та розшук осіб, які їх вчинили. Діяльність місцевих підрозділів поліції знаходиться під жорстким контролем спеціальних агентств, суду, прокуратури та адвокатури для забезпечення законності і гласності в їх діяльності [137, с. 62-70].

Канада теж має підрозділи муніципальної поліції, крім того існують підрозділи провінційної поліції та Федеральна поліція Канади. Провінції мають право на формування своїх сил поліції, але в силу різних обставин не кожна провінція має таку поліцію. Там де її не має, між урядом Канади та провінцією укладається контракт, на підставі якого охорона правопорядку здійснюється Федеральною поліцією за кошти національного бюджету. Найчисельнішими є підрозділи муніципальної поліції, які розслідують найбільшу кількість злочинів. Але, повноваження тут також можуть здійснювати, за відсутності муніципальної поліції, на контрактній основі, провінційна поліція, а де й вона відсутня – Федеральна поліція. Всі поліцейські підрозділи є підконтрольними цивільній владі. Представницькими органами влади на місцях є поліцейські ради (комісари), а в провінції – генеральний прокурор [140, c. 10].

Отже, досвід діяльності місцевої поліції, яка є незалежною у виконанні своїх обов’язків від центральних органів влади, існує в ряді країн світу, але не може бути повністю адекватним нашим умовам. Як зазначено вище, у Сполучених Штатах Америки кожен штат і Федеральний округ Колумбія мають свої підрозділи поліції, на території яких діяльність, структура та законодавство мають суттєві відмінності. Крім цього, між США та Україною існує значна різниця в кількості населення і розмірах територій. Подібна ситуація є і у співвідношенні України з прикордонною США Канадою.

Цікавим для України є також земельний принцип поділу німецької поліції. Території та кількість населення наших держав є подібними. На нашу думку, складність втілення досвіду Німеччини по створенню місцевих підрозділів внутрішніх справ в Україні полягає в тому, що в Україні адміністративно-територіальні одиниці є занадто малими по площі та чисельності населення і їх кількість є занадто великою. А пропозиція проведення адміністративно-територіальної реформи України в напрямку зменшення кількості областей до 4-6 (за історичними, економічними та етнічними ознаками), для сприяння створенню ефективної і динамічної міліції на цих територіальних одиницях, переходить швидше в політичну площину.

Історичний досвід показує, що муніципальна поліція виникла внаслідок феодальної роздробленості; нездатності центральної влади ефективно забезпечити захист правопорядку, а також побоюванням, що зосередження в її руках усіх важелів управління поліцейськими силами може призвести до деспотії. Щодо впливу загальнонаціональної і регіональної влади на процес забезпечення правопорядку, то у зв’язку з цим постають два запитання. По-перше, чи здатне центральне поліцейське керівництво належною мірою враховувати інтереси різних соціальних груп, політичних сил і конкретних регіонів при виробленні стратегії поліції? І, по-друге, чи можуть бути оптимально передбачені загальнонаціональні інтереси у сфері встановлення контролю над злочинністю цими групами, силами і місцевою владою? На обидва ці запитання, мабуть, не можна відповісти позитивно. Усю сукупність проблем, що виникають у цій сфері, можна враховувати лише на обох рівнях – національному і місцевому. Але було б наївним уважати, що в суспільстві існує єдиний погляд на загальні питання забезпечення законності як у центрі, так і на місцях. Оскільки економічні, політичні та інші інтереси його різних компонентів часто не тільки не збігаються, але і вступають у взаємні суперечності навіть у масштабах окремих регіонів. Тому, в цьому випадку, метою центральних державних органів, які керують поліцією, а також парламентів і регіональних інстанцій є нейтралізація останніх і забезпечення збалансованості інтересів при організації функціонування поліцейських сил. Ця мета досягається далеко не завжди. Однак, як свідчить досвід розвинених демократичних країн, у цілому вдається приймати рішення, прийнятні для всього суспільства, за рахунок єдино можливого в таких умовах компромісного варіанту [141, c. 23].

По напрямку реформування поліцейських підрозділів пішло багато країн Центральної та Східної Європи (в минулому, це країни соціалістичного табору) та країни на пострадянському просторі.

Зокрема, в країнах колишньої Югославії децентралізація є різною. Наприклад, в Хорватії вона є частковою, з високим ступенем централізованого управління в оперативних питаннях, в Боснії та Герцеговині висока, але відображає регіональність підрозділів, в Македонії, з 2001 року ступінь децентралізації дуже високий, а в Чорногорії низький рівень децентралізації. Децентралізація поліції у Сербії носить обмежений характер, а в Словенії є частковою.

Часткова децентралізація присутня в організації поліції таких країн як Болгарія, Чехія, Румунія. Низький рівень децентралізації присутній в організаційних структурах поліцейських систем Угорщини та Польщі [142, с. 280,284].