Формування нових суспільних відносин в Україні є надзвичайно багатогранним явищем. Витоки цього процесу сягають періоду розпаду радянської тоталітарної держави з характерною тенденцією демократизації та поетапного правового регулювання. Упродовж його розвитку визначалися нові завдання та функції держави, видозмінювалась система органів публічної влади та набували нового правового статусу окремі її складові.

Логічним кроком у державотворчому процесі стало закріплення у ст. 3 Конституції України положення про те, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” [1].

Нові концептуальні підходи до визначення місця і ролі ОВС місцевого рівня у системі правоохоронних органів та суспільстві вплинули на формування нових теоретичних уявлень про принципи, форми та методи, прийоми та засоби управління діяльністю та персоналом ОВС, з метою забезпечення захисту життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян, охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю на відповідній території [2].

Міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань [3]. Міліція, як орган держави, забезпечує виконання її приписів шляхом примусу.

Тенденції сучасного розвитку конституційно-правових та адміністративно-правових відносин вказують на значну демократизацію виконавчо-розпорядчої діяльності міліції. Зокрема, про це свідчать Концепція адміністративної реформи [4], Концепція програми “Народ і міліція – партнери” [5], Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України [6], Програма формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр. [7], Концепція реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, яка базується на таких основних принципах, як:

• забезпечення пріоритету прав і свобод людини та громадянина, поваги до гідності людини і виявлення до неї гуманного ставлення;
• додержання Конституції та законів України;
• захист у межах визначеної законодавством компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;
• дотримання принципів і норм міжнародного права, чинних міжнародних договорів України, а також орієнтування на європейські демократичні стандарти, які імплементуються у правоохоронну систему України;
• взаємодії Міністерства внутрішніх справ України з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
• проведення кадрової політики в органах внутрішніх справ на засадах професіоналізму, патріотизму, компетентності та відданості справі, чесності, справедливості, моральності;
• наукової обґрунтованості здійснюваних інституційних перетворень;
• поєднання колегіальності під час вироблення й прийняття рішень з реформування і функціонування органів та єдиноначальності у їх реалізації, прозорості та гласності з необхідною конфіденційністю в організації роботи;
• взаємодії з правоохоронними органами іноземних держав на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод;
• заборони діяльності в системі МВС України партій, рухів та інших громадянських об’єднань, що мають політичні цілі, недопущення їхнього впливу на процес реформування органів внутрішніх справ;
• громадського контролю;
• системності, наступності всіх перетворень [8].

Сучасний розвиток суспільних відносин в Україні свідчить про зростання ролі адміністративно-правового регулювання діяльності ОВС. Така тенденція об’єктивно обумовлюється назрілою потребою розвивати Україну як правову демократичну державу. На практиці ж, вдосконалення адміністративно-правового регулювання здійснюється шляхом розроблення та втілення в життя нових механізмів по реалізації політико-правових принципів, заснованих на визнанні загальнолюдських цінностей, на гідному ставленні до особи, визнанні її пріоритету у взаємовідносинах з державою [9, с. 255].

У сучасній науці проблемам розвитку місцевого самоврядування в Україні, реалізації прав громадян в сфері організації охорони правопорядку, реформуванню підрозділів міліції громадської безпеки приділялось достатньо уваги.

При дослідженні адміністративно-правових аспектів функціонування ОВС науковцями тенденційно зверталась увага на проблемні аспекти управління – свідому та вольову дію на систему ОВС та їх структурні підрозділи, з метою підвищення ефективності їх функціонування для вирішення завдань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

Адміністративно-правове регулювання діяльності ОВС тісно пов’язане з досягненнями в галузі управління правоохоронною сферою. Наукові дослідження, зокрема О.М.Бандурки [10], В.Л. Ортинського [11], В.М. Плішкіна [12], показують, що недостатня ефективність роботи міліції має в своїй основі проблеми, які дістались у спадок від колишньої системи управління органами внутрішніх справ. В ході проведеного нами опитування працівників служби ДІМ 47,7 % респондентів ще й сьогодні вважають умовний рівень ефективності діяльності ОВС середнім, а 46,7 % низьким (Додаток Б).

Еволюція поглядів на управління зумовила розвиток менеджменту в ОВС. Сьогодні функціонування органів внутрішніх справ, у ракурсі ефективності, підвищення якості їх діяльності, набуває нового змісту, а тому організаційно-правові основи менеджменту в органах внутрішніх справ потребують предметного наукового дослідження, пізнання його сутності й соціально-юридичного характеру [13, с. 80].

В роботі аналізувались дослідження провідних спеціалістів галузі менеджменту в ОВС, зокрема, С.В.Пєткова [14], на думку якого: “не можна вважати, що ефективні технології менеджменту в керівництві та досягненні високих показників у діяльності організації прийнятні для ринкових відносин, а в органах внутрішніх справ вони мають використовуватися з великою пересторогою” [15, с. 60].

При дослідженні кадрового забезпечення діяльності ОММ проаналізовано праці, що розкривають напрями та тенденції вдосконалення процесу управління персоналом, зокрема М.П. Матюхіної [16], О.М. Бандурки [17], М.І. Ануфрієва, який вважає, що: “…розумні нововведення – основа процвітання будь-якої організації” [18, c. 60].

Крім цього, слід зазначити ряд праць, які окреслили основні етапи розвитку наукової думки за проблемами нашого дослідження. Зокрема, проблемам взаємодії територіальних органів внутрішніх справ із місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у профілактиці адміністративних правопорушень присвячено дослідження Ю.С. Назара [19]. О.М. Солоненко [20] досліджував організаційно-правові питання реалізації функції забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян у системі місцевого самоврядування.

Вказані вище автори дослідили питання ролі органів місцевого самоврядування України в організації охорони громадського порядку, проте лише частково торкнулись проблем формування та адміністративно-правового регулювання діяльності місцевої міліції.

Реформуванню сфери охорони громадського порядку та діяльності підрозділів міліції громадської безпеки були присвячені праці А.П. Головіна [21], О.С. Доценка [22] та В.І. Фелика [23]. Ці дослідження теж лише частково стосувались проблем утворення місцевої міліції в Україні, проте служать розвитку наукової думки та є підґрунтям для процесу реформування ОВС в напрямі напрацювання нормативно-правової бази, що регулює діяльність ОММ.

Більш ґрунтовно, у напрямі нашого дослідження, окремі аспекти організаційно-правового регулювання діяльності органів місцевої міліції досліджено у наукових дослідженнях Ю.В. Кідрука [24], К.В. Сесемка [25] та А.В. Сергєєва [26]. Проте, ці праці не відрізняються сучасною постановкою проблеми, спрямованої на створення механізму реалізації наявної нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність ОММ.

Крім цього, в контексті наукового дослідження, враховуючи практичне його спрямування нами проаналізовано ряд нормативно-правових актів, в тому числі акти управління органів місцевого самоврядування та нормативні акти, що регламентують функціонування місцевого самоврядування в нашій державі, міжнародні правові акти, які регламентують діяльність ОВС.

Серед нормативно-правових актів, які визначають статус ОММ є низка загальних для всіх органів внутрішніх справ галузевих наказів, інструкцій, настанов МВС України, які проаналізовані нами в ході дослідження і будуть потребувати змін. Зокрема, це накази МВС України, що регламентують діяльність підрозділів, які входитимуть до структури місцевої міліції [27-31], накази, що регулюють питання функціонування чергових частин ОВС, слідчо-оперативних груп та питання оперативного інформування в ОВС [32; 33], галузеві нормативні акти, які врегульовують питання організації охорони громадського порядку [34-36], питання обліково-реєстраційної дисципліни [37], прийому громадян [38], оформлення адміністративно-процесуальних документів [39] тощо.

Отже, правовій науці потрібне комплексне дослідження проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності органів місцевої міліції зі сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку та шляхів вдосконалення системи ОВС на місцевому рівні та забезпечення ефективного функціонування органів місцевої міліції в процесі їх діяльності.

Поєднання новітніх технологій управління, використання вітчизняного та закордонного історичного досвіду, специфіки функціонування ОВС та дослідження можливості децентралізації правоохоронної функції в Україні, повинно бути спрямовано на створення гарантій забезпечення конституційних прав місцевих громад. Таке дослідження доцільно здійснювати з точки зору соціального підходу, який, насамперед, побудований на положеннях про соціально-історичне походження.

Розвиток теорії та практики адміністративно-правового регулювання діяльності ОММ є нерозривно пов’язаний з еволюцією органів МВС України.

Нажаль, в нашій державі немає значного досвіду функціонування децентралізованих підрозділів міліції. Проте, загальний розвиток міліцейської системи на території України вказує на часткову присутність елементів існування місцевих структур охорони правопорядку, причому як на заході України, так і в її східних регіонах. Про це свідчать наукові праці таких авторів, як О.М. Бандурка [10], В.С. Кульчицький, М.І. Настюк, Б.Й. Тищик, М.І. Глубіш [40] та інших.

Процес розвитку органів правопорядку (міліції) на території України нами проаналізовано в роботі на підставі праць таких авторів як В.І. Полубинський [41], Ю.Ф. Кравченко [42], П.П. Михайленко [43] тощо.