Іншим способом діяльності міліції громадської безпеки щодо забезпечення безпеки громадян і охорони громадського порядку є адміністративний нагляд. Під останнім слід розуміти систематичне спостереження за точним і неухильним додержанням посадовими особами та громадянами правил і застосуванням норм, що охороняють життя, здоров'я, права та свободи громадян, реґулюють громадський порядок і безпеку з метою попередження, припинення порушень цих правил, виявлення порушників і притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності, застосування до них заходів громадського впливу [156]. Безпосередньо адміністративний нагляд здійснюють відповідні служби та підрозділи міліції громадської безпеки. Наприклад, працівники патрульно-постової служби охороняють громадський порядок шляхом безпосереднього спостереження за додержанням громадянами та посадовими особами в громадських місцях, на вулицях, у парках, на пляжах, стадіонах та інших місцях загальнообов'язкових правил поведінки. Дільничні інспектори міліції, крім нагляду шляхом спостереження за виконанням відповідними особами правил, що реґулюють порядок у громадських місцях, також перевіряють сигнали, скарги та заяви громадян про правопорушення, що вчинені на дільниці, перевіряють об'єкти дозвільної системи, виконують інші наглядові функції. Співробітники Державної автомобільної інспекції здійснюють нагляд за додержанням посадовими особами автопідприємств, водіями та іншими громадянами правил дорожнього руху тощо.

У діяльності міліції громадської безпеки комплексним заходом примусу є її нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Його застосування здійснюється насамперед для попередження рецидиву злочинності. Такий вид адміністративного нагляду визначається як система тимчасових примусових профілактичних заходів, спостережень і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених із місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.

Слід зауважити, що сутність цього адміністративного нагляду полягає в застосуванні до піднаглядних осіб частково або в повному обсязі таких обмежень, як:

• заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
• заборона перебування у визначених місцях району (міста);
• заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);
• реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць тощо.

Але ці обмеження не слід розуміти як порушення конституційної свободи особи на пересування, вільний вибір місця проживання, передбачених ст. 33 Конституції України, тому що вони сприяють забезпеченню особистої та громадської безпеки.

Для забезпечення й охорони правопорядку, прав і свобод людини міліції громадської безпеки надано право затримувати, доставляти порушників в міліцію, тримати їх у спеціально відведених для цього приміщеннях.

Доставляння правопорушника в міліцію або громадський пункт охорони правопорядку можуть здійснювати всі працівники міліції громадської безпеки. Воно застосовується, згідно зі ст. 259 КУпАП, для складення протоколу про адміністративні правопорушення в разі неможливості скласти його на місці. На нашу думку, необхідно внести доповнення до вищезгаданої норми. Мається на увазі доставляння в разі вчинення правопорушень, за які передбачено застосування адміністративного затримання. Це ті випадки, коли є можливість скласти протокол про адміністративне правопорушення на місці, але особа підлягає адміністративному затриманню для забезпечення притягнення її до адміністративної відповідальності.

Як на недолік правового реґулювання варто вказати на те, що в Законі України "Про міліцію" взагалі не згадується про право міліції здійснювати доставляння правопорушників, відразу говориться про затримання, хоча останнє частіше за все застосовується до доставляння правопорушників. Також слід відзначити, що час, необхідний для доставляння правопорушників, у законодавстві чітко не визначено. У ч. 5 ст. 259 КУпАП передбачено лише, що воно має бути проведено в можливо короткий строк. У кожному конкретному випадку цей час залежить від протяжності маршруту доставляння і застосування засобів пересування.

На відміну від доставляння, адміністративне затримання може застосовуватися працівниками міліції громадської безпеки не за будь-яке адміністративне правопорушення, а лише за деякі з них, що перелічені в ст. 262 КУпАП (за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, дрібне хуліганство, дрібну спекуляцію, порушення правил дорожнього руху, правил полювання тощо). На нашу думку, міліція громадської безпеки повинна мати право застосовувати адміністративне затримання в усіх випадках, коли вона зобов'язана складати протоколи про адміністративні правопорушення, як передбачено в ст. 255 КУпАП.

Відповідно до чинного законодавства про адміністративні правопорушення не допускається затримання осіб, які незаконно придбали або зберігали наркотичні речовини в невеликих розмірах, хоча не викликає сумніву необхідність його застосування в цьому випадку.

Адміністративне затримання істотно обмежує права громадян, у зв'язку з чим важливо дотримуватися його строків. Згідно з положеннями ст. 263 КУпАП адміністративне затримання, як правило, не може перевищувати трьох годин. Більш тривалі строки адміністративного затримання може бути встановлено законодавчими актами. Так, п. 5 ст. 11 Закону України "Про міліцію" передбачає можливість затримання порушника на строк до трьох діб, якщо необхідно встановити особу порушника або з'ясувати обставини правопорушення. При цьому додаткою ґарантією забезпечення прав громадян є вимога про таке затримання протягом 24 годин повідомити прокурора.

Треба підкреслити, що адміністративне затримання не вважається стягненням, воно не має на меті покарання порушника. Разом із тим, законодавець, виходячи з гуманних міркувань, передбачив, що строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту. Зрозуміло, якщо за правопорушення буде застосовано саме це стягнення. У свою чергу, затриманий, відповідно до ст. 267 КУпАП, може оскаржити застосування адміністративного затримання у вищий орган внутрішніх справ або прокуророві. Рішення ж за скаргою може бути різним залежно від обставин. Потребують законодавчого вреґулювання питання про відшкодування збитків, заподіяних особі, якщо незаконне затримання тривало, наприклад, три доби.

Свобода та недоторканність, які випливають з природного права особи бути вільною, є найбільш важливою соціальною цінністю людини в суспільстві та державі. Як зазначав І. Кант, свобода - це природжена можливість людини, що незалежна від примусового свавілля іншої, оскільки вона збігається зі свободою іншого відповідно до закону і є єдиним правом, притаманним кожній людині [66, с. 26]. Недоторканність людини, на погляд В.С. Нерсесянца, не існує без її свободи, усі люди вільні й недоторканні в міру їх рівності та рівні в міру їх свободи [136, с. 25]. Тому природні можливості мають розглядатися як явища, невід'ємні одне від одного.

Свобода індивіда визначає його певну соціальну автономію, самостійність і рівність та зумовлює особисту незалежність і відповідальність людини в суспільстві. Свобода, як її розумів Ш. Монтеск'є, - це право людини робити все, що дозволено законами [130, с. 288-289]. Тому тільки вільний і недоторканний індивід може бути відповідальним, тобто деліктоздатним щодо своїх вчинків.

Чинне законодавство України в цілому ґарантує суб'єктивне право людини і громадянина на свободу та особисту недоторканність. Водночас існують прогалини щодо підстав і процедур застосування до правопорушників адміністративно-примусових заходів, які буде розглянуто в другому розділі.

Як цивільно-правова категорія в період свого становлення право на особисту недоторканність розглядалося здебільшого в одному аспекті - як право на тілесну недоторканність [226]. А в процесі здійснення міліцією громадської безпеки правоохоронної діяльності, особливо в частині застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, право людини на тілесну недоторканність та межі застосування таких заходів співіснують паралельно, і порушення цієї гармонії між ними, безперечно, призводить до порушення права на тілесну недоторканність, а інколи й до порушення права на свободу. Немає сумніву, що застосування таких спеціальних заходів міліцією можливе лише тоді, коли інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов'язків і це застосування проводиться в межах, передбачених законом.

Якщо навколо права на тілесну недоторканність у юридичній літературі досить часто велися дискусії, то право на психічну недоторканність є ще малодослідженою правовою категорією, і тільки наприкінці ХХ століття у СРСР заговорили про антигуманність впливу на психіку здорової людини, а              А.Д. Сахаров запропоновував навіть конституційно закріпити право на психічну недоторканість [91, с. 5]. У такому разі надалі слід було б передбачити за вчинені правопорушення кримінальну чи адміністративну відповідальність винних. На нашу думку, необхідно законодавчо вреґулювати й психологічну безпеку особи в окремих сферах життєдіяльності (місцях позбавлення волі, мілітаризованих структурах) та в екстремальних ситуаціях.

Обмеженням права на особисту недоторканність на підставах, передбачених Конституцією та законодавством України, є особистий огляд, що здійснюється працівниками міліції громадської безпеки. Огляд як захід адміністративного припинення, зокрема забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, застосовується у зв'язку з адміністративним проступком. Він провадиться в кімнатах для затримання з метою (крім загальної мети всіх заходів забезпечення) виявлення в особи речей і документів, які є знаряддям правопорушення або мають значення речових доказів у справі, а також заборонених до зберігання. При цьому огляд як захід адміністративного припинення необхідно відрізняти від слідчої дії в кримінальному процесі - кримінально-процесуального огляду, а також від обшуку.

Особистий огляд здійснюється працівником міліції однієї статі з порушником і в присутності двох понятих тієї ж статі. Уважаємо, що в законодавстві про адміністративні правопорушення треба чітко визначити правовий статус понятих, оскільки норма ст. 264 КУпАП указує тільки на їх участь у провадженні. Більше того, для забезпечення захисту честі й гідності особи, підданої огляду, було б корисним прямо вказати на те, що не може бути присутньою при цьому особа протилежної статі.

З метою попередження адміністративного правопорушення чи злочину міліція громадської безпеки, поряд із працівниками служби авіаційної безпеки та прикордонного контролю, згідно з положеннями ст. 73 Повітряного кодексу України [150] та ст.ст. 30, 32 Митного кодексу України [129] здійснюють контроль за додержанням відповідних правил, застосовуючи в необхідних випадках особистий огляд.

Конституція України також надає кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Для задоволення своїх потреб громадяни можуть набувати право приватної власності в порядку, визначеному законом, а також користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Разом із тим, у випадках, передбачених законом, до власника може бути застосовано вилучення речей і документів, конфіскацію майна, тобто безоплатне вилучення у власника такого майна за вироком суду або в разі вчинення адміністративного проступку.