Вилучення речей і документів полягає в примусовому припиненні володіння (а як наслідок - користування і розпорядження) особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, певною річчю або документом. Вилученню підлягають речі, які є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення, можуть бути речовими доказами в справі, а також якщо їх може бути використано на шкоду затриманим особам. Про вилучення речей і документів складається окремий протокол або робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення, адміністративне затримання чи огляд речей. Зберігаються вилучені речі в камерах схову речових доказів, а там, де їх немає, - в інших приміщеннях органів внутрішніх справ до розгляду справи. Після цього, залежно від результатів розгляду, їх може бути конфісковано, реалізовано, знищено або повернено власникові.

Працівникам Державтоінспекції, у разі порушення водіями правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, надано право вилучення посвідчення на право керування транспортними засобами. Слід зауважити, що правові підстави такого вилучення містяться в нормах КУпАП та Закону України "Про дорожній рух" [166], які останнім часом хоча й переглянуто законодавцем, але, на нашу думку, вони є дещо суперечливими.

Неправомірне вилучення речей і документів, так само як і адміністративне затримання й огляд речей, може бути оскаржено заінтересованою особою до вищого за рівнем органу міліції або прокуратури.

Працівники міліції громадської безпеки, виконуючи обов'язки з охорони громадського порядку, забезпечення особистої та громадської безпеки, у разі необхідності та в межах своїх повноважень, мають право давати обов'язкові до виконання розпорядження громадянам і посадовим особам. Реалізація таких повноважень може бути зумовлена тільки одним - забезпеченням охорони життя і здоров'я людей. Водночас кожен зобов'язаний, згідно з положеннями ст. 68 Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, бути непримиренним до антигромадських проявів, усебічно сприяти охороні громадського порядку.

Слід підкреслити, що закріплені й ґарантовані у всьому розділі II Основного Закону права, свободи та обов'язки людини і громадянина - реальний шлях до побудови правової держави, усвідомлення її абсолютної цінності, піднесення особистості й забезпечення дійсно правового характеру взаємовідносин громадянина і держави, спілкування громадян та інших осіб між собою.

Демократичний режим конституційної законності й сталого правопорядку не може будуватися лише на правосвідомості громадян та інших осіб, упевненості в тому, що вони знають закони України. Держава доводить до відома громадян закони, забезпечує їх виконання, а людина, зі свого боку, повинна прагнути знати ці закони.

Дослідження з даного питання приводить до висновку, що забезпечення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина здійснюється всіма державними органами, місцевим самоврядуванням. На наш погляд, чільне місце в цьому напрямку займає діяльність підрозділів і служб міліції громадської безпеки. Тому їх слід визначити головними суб'єктами забезпечення прав, свобод і обов'язків громадян.

В умовах розбудови правової держави центром уваги всіх соціальних інститутів повинна стати людина з усією сукупністю її прав і свобод. Треба прагнути до того, щоб ця теза не залишалася простою декларацією, особливо коли мова йде про правоохоронну практику місцевого рівня.

На нашу думку, важливими є результати соціологічного дослідження, які свідчать про зниження рівня почуття особистої безпеки в певних груп громадян. Разом із тим, найбільший рівень особистої безпеки відчувають інженерно-технічні працівники (36%), підприємці (37%), мешканці приватного сектору (37%), особи з достатнім матеріальним становищем (38%), студенти (40%) [128, с. 10]. При цьому слід зазначити, що соціологічні опитування населення здійснювалися протягом 1996-2002 рр. (щороку в опитуванні брали участь від 600 до 800 респондентів), а середня оцінка практично залишалася на одному рівні, що підтверджує її об'єктивність.

Юридична та інша відповідальність перед виборцями й платниками податків у конкретних територіальних утвореннях за стан справ у сфері захисту прав і свобод особи, боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки покладається також і на органи місцевого самоврядування. Але реально вони можуть впливати на ці процеси за умови використання різноманітних правових, економічних, організаційних, культурних та інших важелів. Одним з ефективних засобів впливу органів місцевого самоврядування на стан охорони громадського порядку, забезпечення особистої громадської безпеки, як видається, мають стати підрозділи місцевої (муніципальної) міліції. Далі мова піде про порівняльний аналіз зарубіжного досвіду організації діяльності підрозділів такої міліції.