У зв'язку з вирішенням питання щодо вступу до Ради Європи в Україні більш активно розпочалося здійснення відповідних заходів щодо запровадження у вітчизняному законодавстві положень основних європейських міжнародних правових актів [103]. Так, 16 січня 1998 року Україна підписала Європейську конвенцію "Про взаємодопомогу у кримінальних справах", укладену європейськими країнами ще 20 квітня 1959 року, що розширило можливості правоохоронних органів по захисту прав і свобод громадян України. Крім того, в Конституції України зазначено, що норми міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи.

Про державний захист прав і свобод громадян чітко говориться у розділі ІІ Конституції України. З метою захисту власних прав і свобод громадянин може користуватися конституційними правами та свободами, встановленими зазначеним розділом [353, 13, 39]. Для вирішення проблеми захисту і розвитку інтересів громадянина і держави потрібні дієві правоохоронні органи, які здатні були б забезпечити національну безпеку України, створювалися, функціонували і розвивалися разом з державою, виконуючи її правоохоронну функцію [3]. Проте в теорії держави і права ще немає єдиного підходу щодо визначення поняття правоохоронної функції держави [37]. Деякі вчені виділяють окрему внутрішню функцію, наприклад Л.А. Морозова - функцію охорони прав і свобод громадян, забезпечення законності правопорядку [303], В.Н. Хропанюк - функцію охорони правопорядку [104]. В.В. Лазарєв виділяє охорону правового порядку та охорону прав власності, інших прав і свобод громадян [95], М.С. Кельман - охорону прав і свобод громадян, забезпечення законності та правопорядку [53], В.М. Корельський - охорону правопорядку та охорону існуючих форм власності [96]. А такі вчені, як О.Ф. Скакун [89] та О.І. Ющик [109], схиляються до існування саме правоохоронної функції держави. Розбіжності у їхніх поглядах базуються на різних підходах щодо визначення поняття функціонування держави у сфері правоохоронної діяльності. М.В. Лошицький у своєму дослідженні констатує, що адміністративне право регулює суспільні відносини у двох сферах соціальної діяльності: управлінській та поліцейській. Тобто адміністративне право регламентує певні галузі державної діяльності та упорядковує відносини, які випливають із цієї діяльності [343, 14].

Правоохоронна система достатньо динамічна, як і інші системи, вона постійно розвивається і вдосконалюється, формує нові структурні елементи та ліквідовує застарілі, які втратили функціональне значення [31, 68]. Відомо також, що правоохоронні органи спеціально створюються для виконання правоохоронної діяльності та наділені відповідними повноваженнями. Вони є незалежними один від одного й утворюють єдину систему, системоутворюючим фактором якої є пріоритетне завдання, що полягає у забезпеченні законності та правопорядку.

Реалізація зазначеного важливого завдання забезпечується на основі здійснення в правоохоронній діяльності ряду соціально-правових та організаційних принципів.

Реалізація цих принципів дозволяє використовувати в практичній діяльності оптимальні варіанти структур і функціонування правоохоронних органів, раціонально розподіляти компетенцію суб'єктів діяльності, здійснювати дієвий контроль за дотриманням законності [43].

Протидія злочинності у сучасних умовах здійснюється шляхом використан-ня превентивного та виховного впливу кримінального законодавства [58]; застосування кримінально-правових засад; спеціального кримінологічного попередження злочинності (профілактичного запобігання реально можливим злочинам і припинення розпочатої діяльності) [65, 5]. Цілком зрозуміло, що чим ефективніший рівень діяльності правоохоронних органів, тим більше можливостей для попередження і припинення злочинів та їх розкриття, тим більше у держави можливостей для захисту прав і свобод громадян, відновлення порушених прав.

Таким чином, боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися, перш за все, в інтересах захисту прав і свобод громадян. Враховуючи зазначене, при опитуванні громадян було поставлене питання: "Як ви оцінюєте діяльність держави по боротьбі із злочинністю?" Позитивно оцінили всього 2,6 % опитаних громадян, задовільно - 21,3 % , незадовільно - 47,5 % та вкрай негативно - 28,6 %. Причому по Україні найнижчий показник вкрай негативної оцінки серед колишніх країн СРСР, а найвищий - у Росії [16, 8].

У законах України та указах Президента України, в інших нормативних актах відсутнє вичерпне визначення поняття "правоохоронні органи". Проте воно досить часто застосовується в офіційних документах як узагальнення для позначення державних органів, на які покладений обов'язок здійснення правоохоронної діяльності.

Правоохоронні органи, зазначені у розділі І статті 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 11 грудня 1998 року № 312-XIV, подаються у такому переліку: "Правоохоронні органи - органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи й установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції". Як бачимо, і в даному Законі законодавець залишив за собою право коментувати та вносити інші органи до статусу "правоохоронних", не обмеживши їх чіткого законодавчого визначення [389].

Поняття "правоохоронні органи" необхідно відрізняти від поняття "правозастосовні органи", яке є більш широким. Застосовувати право - означає діяти на підставі норм закону, без цього неможлива життєдіяльність громадян, держава і сучасне суспільство. Правом також користуються усі юридичні та фізичні особи, але про правозастосовні органи йдеться лише тоді, коли право застосовують державні органи, до яких належать усі органи держави, зокрема правоохоронні. Іншими словами, правоохоронні органи - це тільки частина правозастосовних органів.

Необхідно також відрізняти правоохоронну діяльність від правозастосовної, яка, на думку С.С. Алексєєва, є системою різнорідних дій основного та допоміжного характеру і "полягає у розробці та фактичному здійсненні організаційних заходів, які спрямовані на те, щоб забезпечити перетворення розпорядження правових норм у життя" [4].

У свою чергу, правоохоронні органи, які здійснюють управлінські функції по боротьбі з економічною злочинністю, виконують також профілактично виховні завдання, хоча це й виходить за межі суто правозастосовних операцій, тим більше, що виховна діяльність правоохоронних органів накладає відбиток і на їх роботу з огляду застосування юридичних норм.

Стадія застосування права відносно осіб, які скоїли злочини у сфері економіки, відповідає стадіям будь-якої управлінської діяльності: збір і оцінка інформації; прийняття рішень; забезпечення реалізації норм права.

Як і вся управлінська діяльність, застосування права повинне базуватися на якомога повній і достовірній інформації, яка забезпечить прогнозування наслідків правозастосовної діяльності [58].

Дослідженням встановлено, що правоохоронну діяльність доцільно розглядати як державну правомірну діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цього виду діяльності [119, 13]. Правоохоронні органи республіканського та районного рівнів здійснюють реалізацію владних повноважень через управління правозастосовною діяльністю підпорядкованих підрозділів. Аналіз взаємовідносин вищих і нижчих правоохоронних органів показав, що в їх основі знаходиться принцип поєднання централізації та децентралізації. Вищі органи контролюють діяльність нижчих, надаючи їм широкі права щодо вирішення оперативних і поточних питань.

Наприклад, діяльність правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю, характеризується специфічними завданнями, реалізація яких повинна відповідати певній адміністративній процедурі по забезпеченню всебічності та об'єктивності при прийнятті ними висновків і рішень. При цьому необхідно враховувати, що:

- початок діяльності правоохоронних органів у кожному випадку повинен мати підстави - повідомлення про вчинення злочинів у сфері економіки або іншого правопорушення, необхідність їх попередження чи викриття. В усіх інших випадках правоохоронні органи не мають права втручатися в особисте життя громадян, у діяльність державних, громадських і приватних структур, незалежно від їх форм власності і підпорядкування;

- правоохоронні органи здійснюють свою діяльність по боротьбі з економічною злочинністю тільки на основі закону у встановленій процесуальній формі. Будь-які довільні дії не припустимі, а порушення вимог закону, допущені у процесі правоохоронної діяльності, можуть кваліфікуватись як самостійне правопорушення, що тягне за собою дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність;

- правоохоронну діяльність по боротьбі з економічною злочинністю можуть здійснювати тільки особи, які перебувають на службі в правоохоронних органах, мають спеціальну, переважно юридичну або економічну освіту. Привласнення іншими особами права здійснювати правоохоронну діяльність є не припустимим і за певних умов розцінюється як правопорушення;

- рішення правоохоронних органів в усіх випадках реалізується через заходи юридичного впливу, які базуються на законі і є такими, що відповідають обставинам вчинення дії (або бездіяльності), якими мотивується втручання цих органів. Порушення даної вимоги тягне за собою скасування прийнятого рішення, а іноді і відповідальності особи, яка його прийняла;

- законні й обґрунтовані рішення, які приймаються правоохоронними органами, підлягають виконанню усіма посадовими особами та громадянами, а невиконання їх тягне за собою додаткові санкції;

- усі пов'язані зі злочинами й іншими правопорушеннями рішення правоохоронних органів, які суттєво обмежують права і свободи громадян або зачіпають інтереси держави, державних, громадських або приватних організацій, можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку. Протидія здійсненню даного права є не припустимою і при певних обставинах може бути самостійним правопорушенням [119].

Аналіз способів реалізації завдань показує, що кожній функції відповідають найбільш доцільні, вироблені досвідом і закріплені у законі засоби і процедури реалізації, які вибираються та застосовуються залежно від змісту заходів боротьби з економічною злочинністю тим або іншим правоохоронним органом, або залежно від функції переглядається структура підрозділів. Останнім часом вже проведені окремі організаційні заходи для розукрупнення правоохоронних відомств із питань забезпечення громадського порядку (МВС) і безпеки (СБУ) з метою зосередження їх зусиль на боротьбі зі злочинністю, у тому числі економічною, а місця позбавлення волі й виконання покарань із МВС передані у підпорядкування Міністерства юстиції України, у якому створено Департамент виконання покарань. Функції з виконання судових рішень також покладені на систему Мін'юсту.