Наскільки це обмеження є обґрунтованим і чи не суперечить воно правомірним інтересам особи? Стосовно нових підходів до змісту права, основи якого закладені в Конституції України, протиріччя, на нашу думку, тут немає, оскільки суд і тільки суд поєднує і правоохоронні, і правозахисні функції у державі. Він стає водночас і гарантом, і виконавцем права на недоторканість і свободу особи. Прокуратура ж, статус якої за Конституцією визначений як певна ланка у системі противаг між гілками влади, а при розслідуванні кримінальних справ - як обвинувача, більш тяжіє до так званих силових структур, а отже, залишається виключно правоохоронним органом [424, 793].

Правоохоронна система, до якої входять система правових норм і система державних органів, які забезпечують законність і правопорядок, у тому числі у сфері економічних відносин, є предметом окремого вивчення багатьох юридичних дисциплін, але при узагальнені можна зазначити, що система правоохоронних органів характеризується такими положеннями: наявністю елементів (підсистем); субординаційними і координаційними зв'язками підсистем; цілісністю та якісною своєрідністю; відносною самостійністю тощо. При виконанні своїх функціональних завдань система правоохоронних органів вступає в управлінські й організаційні відносини (як внутрішньосистемні, так і зовнішні) з різними елементами державних структур. Ці відносини можуть бути як вертикальними (влада - підпорядкування), так і горизонтальними (співробітництво - погодження), але обов'язково законодавчо визначені.

Розвиток правоохоронної системи в Україні та інших країнах СНД відбувається у складній ситуації. На ефективність правоохоронної діяльності негативно впливає ряд факторів, серед яких основними є соціальна й економічна нестійкість держави, тінізація економіки; недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази. Крім того, незадовільне фінансування правоохоронних органів з державного бюджету є головним фактором і джерелом конфліктних ситуацій у правоохоронній системі, внаслідок чого серед особового складу спостерігається зростання морального дискомфорту, незадоволеності службовою діяльністю, відтік професійних кадрів у комерційні структури, антисоціальні прояви (корупція, пияцтво, незадовільне ставлення до служби), зростання відчуженості й відчуття безперспективності своєї справи. У той же час, для виконання завдань боротьби зі злочинністю правоохоронна система має бути досить динамічна, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, формувати й удосконалювати нові структурні елементи та ліквідувати застарілі, які втратили функціональні значення. Ось чому системоутворюючий фактор правоохоронних органів повинен мати пріоритетне значення, безпосередньо впливати на ефективність діяльності правоохоронних органів [225].

Реалізація завдань, що стоять перед правоохоронними органами, забезпечується на основі поєднання у правоохоронній діяльності соціально-правових та організаційних принципів з дотриманням моральних і юридичних правил незалежно від структурної приналежності того чи іншого органу чи посадової особи. З урахуванням викладеного можна зробити таке визначення поняття правоохоронних органів: це державні органи, спеціально створені для виконання правоохоронної діяльності й наділені відповідними повноваженнями щодо застосування, у передбачених законом випадках, заходів державного примусу.

Аналіз статистичних даних діяльності правоохоронних органів свідчить, що їх можливості запобігання вчиненню злочинів в економічній сфері, їх викриттю та розслідуванню ще не відповідають вимогам сьогодення. Ідеться, передусім, про недостатню ефективність роботи оперативних і слідчих підрозділів, яка визначається, крім усього, необхідністю значних затрат часу та засобів на розслідування вказаних злочинів у зв'язку з великим обсягом слідчих дій, труднощами у відшукуванні та поверненні коштів, що незаконно знаходяться за кордоном [229].

Можна погодитися з В.П. Бахіним та М.С. Карповим про те, що правоохоронні органи не справляються з "хвилею" сучасної злочинності, яка змінилась якісно та зросла кількісно. Її рівень за останнє десятиліття (якщо вірити офіційній статистиці) збільшився на 50 %. Унаслідок зазначеного виникає необхідність мобілізації внутрішніх ресурсів правоохоронних відомств, а разом з цим виникає намагання з їх боку щодо зменшення навантаження, викривлення показників роботи. У зв'язку із зазначеним особливої актуальності набуло питання щодо відповідності засобів і методів боротьби зі злочинністю, небезпечності її характеру. Враховуючи, що у держави немає реальних можливостей належним чином забезпечити діяльність правоохоронної системи, у деяких вчених виникає питання: "Чи можна та чи доцільно виділяти певні акценти у боротьбі зі злочинністю та, не намагаючись "охопити не охоплювальне", зосередити зусилля на головному, тому що являє собою основну суспільну небезпеку ?" [16, 9].

Міжнародна практика боротьби з економічною злочинністю свідчить, що такий підхід є раціональним, особливо відносно найбільш небезпечних її видів, таких як відмивання брудних коштів тощо. У той же час, розглядаючи стан роботи щодо викриття конкретних злочинів в економічній сфері, слід зазначити, що відсутність довгий час чітких норм, які б передбачали самостійну кримінальну відповідальність саме за "відмивання грошей", призводило до засудження значної частини злочинців за вчинення, так би мовити, суміжних складів злочинів: підробку документів, фіктивне підприємництво, ухилення від сплати податків. Як наслідок, з урахуванням санкції таких статей злочинці уникали будь-якої відповідальності за вчинення особливо небезпечних економічних злочинів. Тому і постало питання щодо вирішення зазначеної проблеми.

При опитуванні працівників правоохоронних органів щодо достатності забезпечення боротьби зі злочинністю негативно відповіли: по лінії законодавства - 84,7% відносно організації взаємодії правоохоронних структур - 85,5 %, щодо науково-методичного забезпечення діяльності - 84,7 % [16, 9].

Враховуючи зазначене, основними чинниками, які знижують ефективність роботи правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю, необхідно визнати:

- протиріччя та прогалини в нормативній базі, яка регулює економічні, фінансові та інші відносини, у тому числі відсутність будь-яких обов'язків щодо боротьби з "відмиванням грошей" у недержавних підприємств, установ та організацій;

- неузгодженість дій правоохоронних і контролюючих органів в економічній сфері (зокрема відсутність чіткого механізму передачі відповідних відомостей правоохоронним органам) та, як наслідок цього, малоефективна діяльність правоохоронних органів щодо виявлення зазначених злочинів;

- транснаціональний характер багатьох злочинів, які вчиняються у сфері економіки, відсутність належної правової бази, що регулює взаємодію України з іншими державами, та ін.

За таких обставин особливого значення набуває невідкладне вжиття заходів, які б надійно перешкоджали економічній злочинності, спробам приховати надприбутки, у тому числі незаконному перерахуванню грошових коштів за межі України, а у перспективі навіть запобігали такому перерахуванню, а це можливе лише за умови прийняття комплексу таких заходів організаційного, правового й економічного характеру, як:

- налагодження в межах Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" ефективної взаємодії між правоохоронними і контролюючими органами (у першу чергу, між підрозділами по боротьбі з організованою та економічною злочинністю МВС України, податковою міліцією, відповідними підрозділами Служби безпеки, Державним департаментом фінансового моніторингу Мінфіну та Національним банком України), що дозволить не тільки оперативно отримувати інформацію про всі підозрілі великомасштабні фінансові операції на кореспондентських рахунках як резидентів, так і нерезидентів України, але і своєчасно запобігати незаконному перерахуванню грошових коштів за межі держави;

- усунення можливостей для безконтрольної реєстрації фіктивних фірм на підставних осіб та їхньої "діяльності" протягом тривалого періоду, що дозволить своєчасно виявляти і знешкоджувати численні фіктивно створені підприємства спеціально для відмивання "брудних" коштів [217];

- встановлення більш жорсткого, ніж існуючий, порядку розрахунків за кореспондентськими рахунками з обов'язковою попередньою перевіркою достовірності документів, які обґрунтовують платежі за ними (договори і контракти на поставку продукції, вантажні митні декларації і товарно-транспортні документи, які підтверджують фактичне перетинання митного кордону України);

- усунення протиріч, наявних у чинних законах України ("Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про банки і банківську діяльність" [383]), а також у Кримінальному кодексі України та підзаконних актах щодо порядку надання інформації про рух грошових коштів, накладення арешту на розрахункові й інші рахунки юридичних осіб (у тому числі іноземних) та ін.;

 - укладення з рядом держав, куди надходять перераховані з України валютні кошти (країни Балтії, Угорщина, США та ін.), відповідних угод про надання правової допомоги у кримінальних справах, зокрема стосовно питань розшуку та повернення брудних грошей.

Зазначені та інші проблеми, що заважають правоохоронним органам ефективно вести боротьбу з відмиванням брудних коштів та іншими видами економічної злочинності, можна вирішити шляхом прийняття відповідних законів України з одночасним внесенням необхідних змін і доповнень до чинного законодавства.

Аналіз стану правоохоронного регулювання управлінських процесів у цілому як складової структури правового регулювання державного управління показує, що кожному з елементів управління, у тому числі й правоохоронним органам, не надано такої правової форми, яка повинна включати наступні елементи:

- законодавче регулювання, у якому визначаються найбільш типові елементи державного управління на загальнодержавному рівні;

- нормативне визначення ряду елементів державного управління через органи районного і міського державного управління та місцевого самоврядування;

- внутрішнє підсистемне нормативне регулювання управлінських процесів, яке здійснюється органами виконавчої влади загальної і спеціальної компетенції;

- самоуправлінське регулювання у межах незначних територій, де населення може безпосередньо висловлювати свою волю;

- правоохоронне регулювання управлінських процесів, що йде по лінії контрольних і правоохоронних органів і покликане гарантувати та захищати права і свободи людей, встановлені у державному управлінні принципи й інститути.

Відомо, що законність і правопорядок забезпечуються правоохоронною діяльністю та рядом заходів інших державних органів і громадських формувань, але у зв'язку із завданнями дослідження ми будемо акцентувати увагу лише на органах міліції, служби безпеки, податкової міліції, податкової та митної служби, органах досудового слідства та прокуратури. Такий вибір пояснюється тим, що діяльність саме цих інститутів яскраво показує забезпечення виконання державою правоохоронних функцій по боротьбі з економічною злочинністю.

Однак, як показує практика, між ними до цього часу не налагоджено ефективної взаємодії. Досить часто заходи, що проводяться оперативними підрозділами органів внутрішніх справ, служби безпеки та податкової міліції, здійснюються без належної координації, що негативно відображається на комплексному використанні сил і засобів у процесі розробки і викриття небезпечних злочинних формувань [234].