Не викликає суттєвих зауважень найбільш узагальнений розподіл заохочувальних приписів на норми: а)Загальної та б) Особливої частин КК.

Класифікація, яку запропонував В. О. Єлеонський, зрозуміла, проста і має безліч інших позитивних якостей. "Норми Загальної частини кримінального законодавства, - підкреслює він, - які регламентують кримінально-правове заохочення, набувають значення загальних принципів та зумовлюють схвалення тієї чи іншої за своєю соціальною спрямованістю поведінки в усіх без винятку випадках, коли вона проявляється.. , що стосується заохочувальних норм Особливої частини кримінального законодавства, то вони, на відміну від загальних норм-заохочень, жорстко пов'язані з конкретними видами злочинів і поза цим зв'язком розглядатися не можуть" [51, с. 20-21].

До нашого часу точаться "жорстокі баталії" в питанні, які саме норми Загальної частини КК визнавати заохочувальними. Майже не викликають зауважень, за винятком деяких дослідників, віднесення до заохочувальних норм добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17 КК) і добровільної відмови співучасників (ст. 31 КК), звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), обставини, які пом'якшують покарання, а саме: з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; вчинення злочину щодо перевищенням меж крайньої необхідності; виконання спеціального завдання з запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК (пп. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 66 КК); призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом у випадку сукупності вищезазначених пом'якшувальних обставин (ст. 69 КК); звільнення від покарання та його відбування (ч. 4 ст. 74 КК); звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК); звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85- 87 КК); зняття судимості (ст. 91 КК); звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх (ч. 1 ст. 97 КК); звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх (ст. 104 КК); звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх (ст. 105 КК); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо неповнолітніх (ст. 107 КК).

Ствердження або заперечення заохочувальної природи обставин, що виключають злочинність діяння, ґрунтується на різних позиціях дослідників щодо змісту заохочення в кримінальному законодавстві. Так, X. Д. Алікперов, I. E. Звечаровський, I. А. Тарханов та інші визначають зміст заохочення як усунення або пом'якшення кримінально-правового обтяження щодо особи, яка вчинює або вчинила злочин, застосоване уповноваженим державою спеціальним органом. При цьому акцент робиться на специфічній спрямованості заохочувальних норм у стимулюванні, перевихованні і виправленні засуджених осіб [24, с. 45; 49, с. 52- 53; 56, с. 84]. Природно, що за таких умов обставини, що виключають злочинність діяння, не є заохочувальними з позиції цих вчених. Більше того, з точки зору I. E. Звечаровського, підставою застосування заохочувальних норм у кримінальному праві є сумлінне виконання суб'єктом покладених на нього юридичних обов'язків, а у випадках з необхідною обороною та крайньою необхідністю має місце реалізація обов'язків морального, а не кримінально-правового характеру [49, с. 47].

На наш погляд, звужувати застосування заохочення тільки до т. з. позитивної посткримінальної поведінки особи - значить відверто збіднювати його зміст і соціальну цінність у кримінальному законодавстві. Дійсно, норми, які заохочують позитивну посткримінальну поведінку особи в системі заохочувальних норм займають значне, але не виключне місце. З точки зору соціальної цінності для суспільства й держави більш важливими є норми, які стимулюють прояв громадянами активної життєвої позиції щодо протидії злочинним проявам. Вони свідчать про високу суспільну свідомість особи, більше того, вимагають від громадян при захисті "охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання" бути вкрай обачливою та не перевищити меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 KK). Добровільне використання свого права на необхідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність та інше нерідко завдають фізичної та майнової шкоди, ставлять під загрозу завдання шкоди здоров'я, життя. У зв'язку з цим, адресатами заохочувальних норм, які стимулюють соціально-правову активність, як правило, є громадяни з високими особистими якостями - почуттям відповідальності, справедливості, боргу. Суспільно-схвальна поведінка осіб, яка врегульована приписами про обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36-43 KK), є формою реалізації позитивної відповідальності в кримінальному законодавстві [51, с. 24]. Не можна не погодитися з Ю. В. Бауліним, який зауважує, що ці норми закликані впливати на свідомість та волю суб'єктів таким чином, щоб останні прагнули без побоювання бути притягнутими до кримінальної відповідальності, здійснювати вчинки, пов'язані з завданням шкоди об'єктам кримінально-правової охорони, базуючись при цьому на суб'єктивному праві, юридичному обов'язку або службовому повноваженні. Підставою заохочення в даному випадку є специфічний правомірний вчинок [39, с. 90].

Розвиваючи цю тезу, зазначимо, що існує декілька класифікацій заохочувальних норм з виділенням норм, які стимулюють активну життєву позицію громадян щодо протидії злочинності. Так, ґрунтовною й послідовною є класифікація заохочувальних норм, запропонована Ю. В. Голіком. Базуючись на функціональній своєрідності цих норм, названий автор запропонував поділяти заохочувальні кримінально-правові норми залежно від суб'єктів, яким вони адресовані, на: а) норми, що звернені до всіх громадян, які займають активну життєву позицію у сфері боротьби зі злочинністю; б) норми, що звернені до осіб, які почали вчиняти злочин, але ще не закінчили його; в) норми, що звернені до осіб, які вже вчинили будь-який злочин; г) норми, що звернені до осіб, які вчинили суворо визначені злочини; д) норми, що звернені до осіб, які відбувають покарання; е) норми, що звернені до осіб, які вже відбули покарання [57, с. 30].

За функціональною ознакою - "соціальною спрямованістю схвальної поведінки" пропонує виділяти три види заохочувальних норм В. О. Єлеонський, а саме: 1) норми, що заохочують соціально-правову активність особи; 2) норми, що заохочують відмову від подальшої злочинної діяльності; 3) норми, що заохочують виправлення та перевиховання засуджених [51, с. 22].

Залежно від спрямованості корисного для суспільства й держави варіанта поведінки Р. М. Мелтонян розділяє усі заохочувальні норми на дві основні групи: перша - приписи, що заохочують соціально-корисне нонкримінальну поведінку особи; друга - приписи, що заохочують соціально-корисну посткримінальну поведінку особи. При цьому названий автор деталізує другу класифікаційну групу на: а) норми, що заохочують відмову від подальшої злочинної діяльності; б) норми, що заохочують виправлення засуджених [53, с. 15]. На увагу в цій точці зору заслуговує поділ заохочення в кримінальному законодавстві на корисну поведінку до та після вчинення злочину. Стосовно першої групи кримінально-правове заохочення виявляється не в усуненні чи пом'якшенні кримінально-правового обтяження, а у виключенні його як такого за шкоду, яка була завдана правоохоронним інтересам. Заохочення, що стимулюються такими нормами, ніколи не може бути альтернативою несенню кримінально-правового обтяження.

Вищезазначені дослідники, які дотримуються позиції, що про заохочення в кримінальному законодавстві може йтися тільки у зв'язку з позитивною посткримінальною поведінкою особи, природно, будують свої класифікаційні ряди заохочувальних або компромісних норм (X. Д. Алікперов, О. В. Кайшев, Г. О. Усатий та ін.). Так, І. Е. Звечаровський, виходячи з міри правового заохочення посткримінальної поведінки, виділяє: 1) норми, що передбачають як заохочення усунення кримінального обтяження (приписи, про звільнення від кримінальної відповідальності Особливої частини КК, звільнення від кримінального покарання або його відбуття, дострокове зняття або погашення судимості); 2) норми, що передбачають як заохочення пом'якшення кримінального обтяження (приписи про обставини, що пом'якшують відповідальність, дострокове звільнення від відбуття покарання або заміну його на більш м'яке, включення часу відбуття виправних робіт у загальний трудовий стаж). А у зв'язку з тим, що цей автор поділяє позитивну посткримінальну поведінку на три етапи, ним пропонується класифікація заохочувальних норм кримінального права на регулювальні: 1) стадію допенітенціарної поведінки (кримінально-правові відносини з приводу кримінальної відповідальності); 2) стадію пенітенціарної поведінки (кримінально-правові відносини з приводу покарання); 3) стадію постпе- нітенціарної поведінки (кримінально-правові відносини з приводу судимості) [49, с. 91, 95].

Прибічник розуміння заохочення в кримінальному праві виключно як позитивної посткримінальної поведінки - Р. А. Сабі- тов за характером правової регламентації діяльності суб'єктів заохочення поділяє заохочувальні норми на вже згадані зобов'я- зувальні та управомочувальні норми [58, с. 68].