Напередодні набуття чинності УПС був прийнятий Указ Президента України від 24 лютого 1998 р. № 148 "Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)" [38]. Указами Президента України від 2 вересня 1999 р. № 1104 [39], від 12 квітня 2000 р. № 587 [40], від 12 листопада 2001 р. № 1063 [41], від 26 листопада 2001 р. № 1146 [42], від 25 липня 2002 р. № 658 [43], від 2 грудня 2002 р. № 1126 [44] були внесені зміни і доповнення. Згідно з цим Указом [38] для забезпечення співробітництва між Україною та ЄС створено Українські частини Ради і Комітету з питань співробітництва між Україною і ЄС, визначено склад Української частини Ради з питань співробітництва. Головою Української частини Ради є за посадою Прем'єр-міністр України, першим заступником Голови є Уповноважений України з питань європейської інтеграції, заступником Голови Української частини Ради - Головою Української частини Комітету - Міністр економіки та з питань європейської інтеграції України, заступниками Голови Української частини Ради - Міністр закордонних справ України та Міністр юстиції України. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, керівники яких входять до складу Української частини Ради з питань співробітництва, згідно з цим Указом також мали забезпечувати створення структурних підрозділів з питань співробітництва з ЄС у межах існуючої чисельності. Більш докладний розгляд органів державної влади, що здійснюють управління процесами інтеграції України до ЄС, розглянемо у наступному підрозділі.

Слід зазначити, що імплементація положень Угоди про партнерство та співробітництво до українського законодавства почалася з утвердження Указом Президента України від 11 червня 1998 р. № 615 Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу [34] з відповідними змінами, внесеними Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 587 [40] та Указом Президента України від 11 січня 2001 р. № 8 [45]. Цей Указ можна вважати найважливішим українським правовим актом у сфері європейської інтеграції. Ця Стратегія проголошує інтеграцію до Європейського Союзу стратегічною метою України і визначає заходи із забезпечення всебічного входження України в європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі. Стратегія інтеграції України до ЄС ґрунтується на:

-         Конституції України [46], що встановлює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;

-         схвалених Верховною Радою України Основних напрямках зовнішньої політики України [36] та Концепції (основах державної політики) національної безпеки України [47];

-    Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 1994 року (УПС) [29] та інших договорах, укладених між Україною та ЄС, в яких визначаються механізми взаємодії між ними. Стратегія інтеграції України до ЄС враховує положення Стратегії ЄС щодо України від 4 жовтня 1994 року [48], Спільної позиції ЄС щодо України від 28 листопада 1994 року [49], Спільної стратегії ЄС щодо України від 11 грудня 1999 року [28], а також відповідних рішень Ради ЄС, декларацій та інших документів, які стосуються України.

Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу визначає основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 року, протягом якого мають бути створені умови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Стратегія інтеграції також окреслює основні напрямки співробітництва України з Європейським Союзом, цілі та завдання інтеграції, основні напрямки інтеграційного процесу [34]:

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини. Це передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює галузі права, що визначені УПС. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти. Стратегія визначає наступні етапи правової адаптації: імплементація Угоди про партнерство та співробітництво; укладання галузевих угод; приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС; створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС;
2. Економічна інтеграція та розвиток торгівельних відносин між Україною та ЄС. Базовим документом, що визначає засади економічної інтеграції України до ЄС та засади розвитку торгівлі, є Угода про партнерство та співробітництво. Розвиток процесу економічної інтеграції полягає згідно зі Стратегією у лібералізації та синхронізованому відкритті ринків ЄС та України, взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС;
3. Інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки. Кооперативна безпека, пошук підходів до якої, поряд з іншими європейськими і трансатлантичними структурами, активно веде ЄС, має стати для України гарантією власної безпеки. Підкреслюється необхідність подальшої співпраці України з ООН, ОБСЄ, Радою Європи, а також розвитку співробітництва України з НАТО та з ЄС у рамках Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС;
4. Політична консолідація та зміцнення демократії. Цей процес передбачає проведення саммітів, міністерських консультацій, зустріч на експертному рівні. Звертається увага на співробітництво України із Європейською Комісією, Європарламентом та іншими загальноєвропейськими інституціями, а також на поглиблення відносин з окремими державами-членами ЄС. Одним із реальних внесків на шляху до зближення політичних позицій України та ЄС було б, наприклад, залучення України до спільних дій ЄС, а також вироблення і прийняття спільних позицій та проведення спільних дій України та ЄС. Підкреслюється, що європейська інтеграція сприятиме становленню громадянського суспільства в Україні і подальшому формуванню української політичної нації як повноправного члена сім'ї європейської нації;
5. Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС. Цей напрям має здійснюватися у рамках загальної програми реформ з активним залученням інституцій і програм ЄС та його держав-членів. Наголошується на важливому значенні ратифікації і подальшої імплементації Україною Європейської соціальної хартії, укладання угод з координації систем соціального забезпечення робітників, які мають українське громадянство і працюють на території держав-членів ЄС;
6. Галузева співпраця, яка являє собою координацію і взаємодію між Україною та ЄС у конкретних галузях і сферах господарської діяльності. Визначаються пріоритети у галузевій співпраці, у тому числі співробітництво у галузі юстиції, запобіганню та боротьбі з організованою злочинністю і поширенням наркотиків, митній справі. Галузева співпраця передбачає, поряд з прийняттям галузевих програм співробітництва з ЄС, розроблення переліку підрозділів та посадових осіб у центральних органах виконавчої влади, місцевих органах влади, що відповідають за формування та реалізацію державної політики України щодо ЄС, встановлення прямих контактів між міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України і відповідними директоратами Європейської Комісії. Відповідно до Стратегії у коротко- та середньостроковому контексті вирішальна відповідальність за узгодження галузевої співпраці покладається на Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), а за її реалізацію - на Українську частину Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та Міністерство економіки України.

До основних напрямків інтеграційного процесу України до ЄС належать також культурно-освітня і науково-технічна інтеграція, регіональна інтеграція України, співробітництво у галузі охорони довкілля. У Стратегії визначаються їх організаційно-правові засади, у тому числі УПС.

Крім того, позитивним моментом Стратегії постає те, що вона передбачає, яким чином здійснюватиметься внутрішнє забезпечення інтеграційного процесу, покладає керівництво цією Стратегією на Президента України, а на Кабінет Міністрів України - забезпечення її реалізації. Визначаються завдання щодо інтеграції для Міністерства закордонних справ України, Міністерства економіки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади.

Стратегія наголошує на необхідності організаційної, фінансової, правової та інформаційної підтримки внутрішнього забезпечення інтеграційного процесу України до ЄС. Зокрема, звертається увага на створення Національного центру (банку) даних стосовно ЄС, на формування Національної програми інтеграційної стратегії, на розробку щорічних Планів дій щодо реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу.

Указом Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072 "Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу" [50] було схвалено розроблену Кабінетом Міністрів України Програму інтеграції, яка мала стати головним інструментом здійснення загальної стратегії наближення України до ЄС в усьому спектрі співробітництва - політичного, соціального, фінансового, економічного, торгівельного, наукового, освітнього, культурного тощо. Інші програми і плани політичного та соціально-економічного спрямування, що розробляються або мають розроблятися органами виконавчої влади, повинні ґрунтуватися на цілях цієї Програми. Згідно з Указом забезпечення виконання Програми було доручено Кабінету Міністрів України, центральним та місцевим органам виконавчої влади, Українській частині Ради з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), Міжвідомчій координаційній раді з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. На Кабінет Міністрів України було покладено зобов'язання розробляти і затверджувати щороку, починаючи з 2001 року, План дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми, складовою частиною якого має бути план роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також передбачати в Державному бюджеті України витрати на фінансування заходів щодо його виконання. Крім того, Кабінет Міністрів України разом з Українською частиною Ради та Українською частиною Комітету мають організовувати проведення моніторингу заходів, передбачених Програмою, та врахування його результатів під час розробки щорічного Плану дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми [50]. Слід зазначити, що 14 квітня 2001 року Кабінет Міністрів України затвердив перший План дій щодо реалізації Програми інтеграції України до ЄС [51].