Стратегічний напрям розвитку України - входження в європейський простір - був обраний ще з моменту проголошення незалежності України. Вже у Постанові Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин" [35] Уряду було доручено "спрямувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загальноєвропейському процесі та європейських структурах". А у 1993 р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про основні напрями зовнішньої політики України" [36], в якій визначалася перспективна мета зовнішньої політики нашої держави - членство у європейських співтовариствах. Європейський вибір України обумовлюється усвідомленням необхідності загальноєвропейської інтеграції як важливого чинника державної незалежності, безпеки, політичної стабільності, економічного розвитку країни та соціальної злагоди у суспільстві.

У Декларації щодо України Євросоюз 2 грудня 1991 р. [37] відзначив демократичний характер Всеукраїнського референдуму і закликав Україну підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог. 14 червня 1994 р. у Люксембурзі було підписано Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та її державами-членами (УПС) [29]. Україна ратифікувала УПС 10 листопада 1994 р., УПС набула чинність 1 березня 1998 р. Цей документ став головним міжнародно-правовим актом, який визначає фундаментальні основи співробітництва, його цілі та основні напрями. Відповідно до ст. 2 УПС "поважання демократичних принципів та прав людини, як зазначено, зокрема, в Гельсінському Заключному акті та Паризької хартії для нової Європи, так само як принципів ринкової економіки, включаючи ті з них, що були проголошені в документах Боннської Конференції РБСЄ, є основою внутрішньої та зовнішньої політики Сторін та становлять  елемент партнерства та цієї Угоди" [29]. Згідно з текстом УПС основними цілями цієї Угоди постають:

- забезпечення у відповідних рамках політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

-  сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між сторонами  і, таким чином, прискорення їх сталого розвитку;

- створення основ для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

-  підтримка зусиль України зі зміцнення демократії і розвитку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки.

Аналіз Угоди про партнерство та співробітництво [29] дозволяє зробити висновок, що вона слугує дієвим інструментом поглиблення торгових зв'язків, економічного співробітництва та партнерства. Що стосується останнього, то Угода визначає широке коло сфер співробітництва між Європейським Союзом і Україною. Всеосяжною метою такого співробітництва є підтримка процесу реформування економіки та відновлення і постійний розвиток української економіки, а також допомога у вирішенні соціальних та екологічних проблем. З огляду на це в Угоді визначено двадцять вісім галузей, у яких Європейський Союз і Україна хочуть зміцнити та розширити своє співробітництво, у тому числі звертає на себе увагу співробітництво у боротьбі з відмиванням грошей, з незаконним обігом наркотичних речовин, у митній справі. Угоду укладено на період 10 років, після чого її дія буде автоматично продовжена, якщо тільки Україна або Європейський Союз не захочуть припинити дію цієї Угоди. Але це не означає, що Угода має залишатися незмінною. Вона не є застиглою формою, а відтак може еволюціонувати в будь-якому напрямку, як цього забажають Європейський Союз та Україна залежно від змін у ЄС та Україні, а особливо тих, що мають відношення до досягнень України в напрямку розвитку ринкової економіки. Угоду може бути переглянуто через три роки після набуття нею чинності, тобто починаючи з 1 березня 2001 року.

Згідно зі ст. 85 Угоди [29] створюється Рада з питань співробітництва, яка стежить за виконанням цієї Угоди. Засідання Ради проводяться на рівні міністрів один раз на рік, а також тоді, коли цього потребують обставини. З метою досягнення цілей цієї Угоди вона розглядає будь-які значні питання, що виникають в рамках Угоди, та будь-які інші двосторонні або міжнародні питання, що становлять взаємний інтерес. Рада з питань співробітництва може також виносити необхідні рекомендації Комітету з міжпарламентського співробітництва за погодженням між двома Сторонами. Рада з питань співробітництва складається з членів Ради ЄС і з членів Комісії Європейських Співтовариств, з одного боку, та членів Уряду України, з іншого боку. Рада з питань співробітництва встановлює свої правила, процедури. Посаду голови Ради з питань співробітництва займають по черзі представник Співтовариства і член Уряду України. Рада може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні обов'язків Ради; вона визначає склад та обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності (ст. ст. 87, 88 УПС).

Перше засідання Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом у рамках УПС відбулося 8-9 червня 1998 р. у Люксембурзі, на якому Прем'єр-міністр України заявив про прагнення України набути асоційованого членства в ЄС. Звичайно у цих засіданнях з української сторони беруть участь Прем'єр-міністр України, міністри економіки, юстиції, інші посадові особи, а з боку ЄС - міністр закордонних справ країни, що головує в ЄС, і член Єврокомісії, відповідальний за відносини з Україною. Аналізуючи результати наступних засідань Ради, вважаємо за доцільне детальніше зупинитися на висновках шостого засідання цієї Ради.

Засідання Ради з питань співробітництва 18 березня 2003 року в Брюсселі стало важливою подією для розвитку стосунків України з ЄС. Серед головних позитивних результатів засідання Ради наступні:

-         затвердження Спільної доповіді про стан виконання УПС;

-         засідання Ради стало першим двостороннім заходом, у рамках якого було обговорено Комунікацію Єврокомісії щодо Ширшої Європи;

-         важливим результатом підготовки до Ради стало підписання двостороннього протоколу з ЄС про вступ України до СОТ;

-         Сторони детально обговорили питання надання Україні повного ринкового статусу в рамках антидемпінгового законодавства ЄС;

-         результати обговорення питань співробітництва у сфері юстиції і внутрішніх справ черговий раз засвідчили їх пріоритетність у відносинах між Україною та ЄС. При цьому сторона ЄС виявила найбільшу зацікавленість у розвитку співпраці з метою укладання Угоди про реадмісію, боротьби з нелегальною міграцією, реалізації у повному обсязі рекомендацій FATF стосовно протидії відмиванню брудних коштів в Україні. Українська сторона, з свого боку, відзначила важливість плідного продовження діалогу та необхідність надання фінансової допомоги з боку ЄС у створенні в Україні матеріально-технічної бази для утримання нелегальних мігрантів та біженців;

-         при обговоренні питання щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС сторони були єдиними у необхідності створення спільної Робочої групи з метою розробки відповідних щорічних Планів-графіків та залучення технічної допомоги ЄС для забезпечення її діяльності;

-         Рада  прийняла рішення про продовження семи пріоритетів з виконання Угоди про партнерство та співробітництво, які були визначені в минулому році, і на наступні 12 місяців, у тому числі юстиція та внутрішні справи.

Відповідно до ст. 87 УПС Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків допомагає Комітет з питань співробітництва, який складається з представників Ради Європейського Союзу і Єврокомісії, з одного боку, та представників Уряду України - з іншого боку, як правило, на рівні вищих посадових осіб державної служби. У своїх процедурних правилах Рада з питань співробітництва визначає обов'язки Комітету з питань співробітництва, які включають підготовку засідань Ради з питань співробітництва та питання діяльності Комітету. Рада може передавати будь-яке із своїх повноважень Комітету з питань співробітництва, що забезпечить послідовність у здійсненні заходів між засіданнями Ради.

Перше засідання Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС в рамках УПС відбулося 5 листопада 1998 року. Під час роботи було створено шість Підкомітетів, які охоплюють ключові напрямки співробітництва в рамках УПС: з питань торгівлі та інвестицій; економіки, фінансів та статистики; енергетики, ядерних питань та навколишнього природного середовища; митного і прикордонного співробітництва, боротьби з "відмиванням" грошей і наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; вугілля, сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів. Слід зазначити, що на засіданні Комітету з питань співробітництва 18 рудня 2000 року Сторони відзначили, зокрема, стратегічну важливість співробітництва в галузі юстиції та внутрішніх справ. Було підкреслено необхідність опрацювання Спільного плану дій у галузі співробітництва з питань юстиції та внутрішніх справ, розпочато консультативно-переговорний процес. Це дозволило вже 12 грудні 2001 року на черговому засіданні Комітету схвалити План дій ЄС щодо України у галузі юстиції та внутрішніх справ, що сприяло виведенню співробітництва у зазначеній сфері на якісно новий рівень. У травні 2001 року досягнуто домовленості щодо реструктурізації галузевих Підкомітетів шляхом об'єднання їх функцій і скорочення їх кількості до чотирьох. Що стосується Підкомітету митного і прикордонного співробітництва, боротьби з "відмиванням" грошей і наркобізнесом, то у новій структурі він присутній.

Відповідно до ст. 90 УПС був створений Комітет з парламентського співробітництва. Цей Комітет є форумом, на якому зустрічаються члени Українського та Європейського парламентів для обміну думками. Він скликається з періодичністю, яку визначає сам Комітет. Комітет з парламентського співробітництва складається з членів Європейського парламенту, з одного боку, та членів Українського парламенту, з іншого боку. Комітет визначає свої правила, процедури. Комітет з парламентського співробітництва може запитувати відповідну інформацію про виконання УПС від Ради з питань співробітництва, яка в такому випадку надає Комітету запитувану інформацію (ст. 92 УПС).

Аналіз Угоди про партнерство та співробітництво [29] дозволяє дійти до висновку, що цей документ не тільки започатковує партнерство між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами і Україною, але і постає орієнтиром для вироблення з боку України дієвих організаційно-правових механізмів задля виконання і дотримання цієї Угоди, а також сприяє формуванню пріоритетних положень політики України щодо інтеграції до Європейського Союзу. У роботі вважається за доцільне дослідити еволюцію розвитку концептуальних засад політики України на різних етапах загальноєвропейського курсу.