Першим систематизованим нормативним актом, покликаним регулювати різноманітні відносини, які виникали у торгових справах став Торговий устав 1653 року [48, № 107]. Сам факт складання на той час особливого торгового уставу вказує на те значення, яке надавала держава торгівлі. Створення Торгового уставу знаменувало собою новий етап в розвитку, як торгівлі, так і митної системи. Зокрема, важливим кроком у подальшому розвитку торгівлі було введення єдиного рублевого мита (10 ,денег, з рубля, або 5 відсотків з продажної ціни товару).

Соціально-економічні процеси, пов`язані з початком утворення всеросійського ринку і включення його до системи світової торгівлі, привели до прийняття значної законодавчої пам`ятки другої половини XVII століття - Новоторгового уставу 1667 року. Устав містив правові норми, які регулювали внутрішню і зовнішню торгівлю. Вже на даній стадії розвитку царизм засвоїв, що вітчизняна торгівля створювала умови для зміцнення підвалин самодержавної влади. Заохочення і наближення великого купецтва означало розширення соціальної бази самодержавства. Саме тому, Новоторговий устав пронизаний духом протекціонізму, який характерний для всіх його статей, що регулюють зовнішню торгівлю. Протекціонізм проявляється, перш за все, на системі митних зборів з іноземних купців. З системою протекційного тарифу була пов`язана і політика залучення і утримання в країні грошового металу, який поступав з закордону, для перечеканки його в російські гроші з метою отримання певних прибутків. Меркантильні заходи російського уряду були пов`язані майже виключно зі сферою торгівлі. У цьому змісті Новоторговий устав є значною пам`яткою ранньої - монетарної - стадії меркантилізму в Росії. Меркантилізм був складовою частиною загальної політики зміцнення національного суверенітету країни у боротьбі зі спробами її економічного закабалення.

Новоторговий устав поклав край спробам іноземного торгового капіталу захопити російський ринок, чим сприяв розвитку вітчизняної торгівлі, але в той же час дріб`язкова, суто феодальна законодавча регламентація торгівлі не могла не гальмувати розвиток останньої [49, с. 37].

У преамбулі Новоторгового уставу вказується, що голови і цілувальники у Москві і у прикордонних містах із ,гостей и из лутчих торговых людей,, зобов`язанні під страхом покарання слідкувати за дотриманням законів про торгівлю, оберігати торгових людей від розорення і турбуватися про надходження митних зборів до державної скарбниці. Торги з іноземцями признавалися монополією торгових людей, у зв'язку з чим інші стани не мали права вести зовнішню торгівлю. В Уставі детально регламентована торгівля у Москві, Вологді, Костромі, Ярославлі, Архангельську, Новгороді, Пскові, у Сибірі.

У Новоторговому уставі 1667 року містилася перша за всю історію російського законодавства постанова про торгові суди при митницях. Так, у ст. 2 вказувалося, що ,всякую полную расправу у города Архангельскаго в торговых делах русским людям и иноземцам чинить в таможне гостю с товарищами,. Проте, ця постанова не була принципово новою, оскільки є цілий ряд свідчень про те, що митні суди існували ,по обычаю, не тільки в Архангельську, але й у Москві і інших містах. Перша спроба створити постійний, тільки для купецтва суд, належала царю Олексію Михайловичу, який у тому ж 1667 році постановив , видати справи купецьких людей в одному пристойному приказі, щоб тяганиною по різним приказам їм, купецьким людям, промислів своїх не відбувати,[50, с.5].

У преамбулі Новоторгового уставу відзначалося, що він був прийнятий внаслідок скарг руських купців на кривди від іноземців. Отже, цей Устав не можна вважати запозиченням з іноземних зразків. Навпаки, новоствореному торговому суду віднині підпорядковувалися і іноземні купці, які раніше користувалися привілеями і судилися особливим судом.

Подальший розвиток торгові суди отримали за Петра І. Двома царськими указами від 30 січня 1699 року для розгляду спорів між гостями і посадськими людьми взагалі, у тому числі і торговцями, у Москві була створена бурмістерська палата [51, № 1674], а в інших містах - земські ізби, як суди нижчої інстанції [51, № 1675].

В першому з цих указів говориться, що для припинення тяганини у різних приказах ,всех Московских сотен и слобод гостей и гостиных сотен посадских и купецких и промышленных людей и чернослободцев, в приказах, где они до ныне сего судом (в качестве второй инстанции) и всякими расправными, и челобитчиковыми, и купецкими делами и службами, со всякими поборами, были ведомы, - впредь не ведать, а ведать их бурмистрам, а в бурмистры выбирать им меж себя погодно, кого и поскольку человек похотят, а из их бурмистров, по одному человеку седеть по месяцу президентом,. За подібним зразком створювалися і земські ізби. Названі укази являли собою перший досвід створення однієї судової установи, як для купецтва, так і для інших посадських людей, що у майбутньому вело до створення єдиного стану міських обивателів. Указом від 17 листопада 1699 року бурмістерську палату було перейменовано у ратушу [51, № 1718]. Але, оскільки, ні господарче управління містом, ні управління різними станами міських обивателів не були об`єднані, залишаючись у відомстві общинних установ, то, у дійсності, Московська міська ратуша перетворилася на спеціальну установу для суду і управління виключно торгових людей і називалася то розправною палатою купецьких справ, то судовим приказом купецьких справ. Ця назва краще ніж офіційні документи розкриває дійсний характер діяльності цієї установи, яка стала центральним органом у справах торгівлі [52, с. 17].

Вже за Петра І, у 1711 році було дозволено займатися торгівлею і промислами ,всякого чина людям, [53, №№ 2349, 2433], внаслідок чого торгове судочинство ще більше наблизилося до загальностанового.

11 червня 1718 року Петро І видав резолюцію ,для ведомства всех посадских людей, за якою, обов`язком тільки-но створених центральних органів управління - колегій - стало ,устроить во всех городах магистраты, по примеру Риги и Ревеля, [54, № 3208. - п. 8]. Вищий суд і розправа у справах торгівлі були покладені на комерц-колегію, як на спеціальну установу у справах купецтва, тобто торгівлі. Треба підкреслити, що слово ,купечество, у документах того часу використовувалося для позначення торгівлі, а для назви купецтва, як стану, використовувався вираз ,купеческие люди,; ігнорування різниці між цими термінами і привело згодом до помилкового твердження про становість торгових судів.

У відповідності з п. 3, виданого 3 березня 1719 року Регламенту комерц-колегії, ,сия коллегия имеет судить и расправлять все споры и преступления, которые по торговому уставу, таможенному учреждению и другим, до купечества и пошлин касающимся регламентам, или уставам и указам, наказаны и определены быть имеют, и сверх того все, что к купечеству в чем приличествует, [54, № 3318].

Для полегшення торгових угод, на відміну від загальноцивільного порядку укладання договорів про купівлю-продаж, іменним указом від 10 листопада 1720 року контракти з іноземними купцями про поставку товарів передписано заносити у книги митниць того міста, де вони укладені будуть [55, № 3672. - п. 4]. Цей указ у майбутньому послужив основою для введення посади біржових нотаріусів.

У виданому 16 січня 1721 року Регламенті головного магістрату, згідно із яким купецтво було поділено на гільдії, вказувалося: ,Его Императорское величество, милосердствуя об оной (купецькій), яко разсыпанной храмине, указал всех купеческих и ремесленных людей во всех делах, кроме великих государевых дел, судом и расправою ведать в главном магистрате, [55, № 3708].

Пунктом 16-им Регламенту комерц-колегії, виданого 31 січня 1724 року зроблено наступне розпорядження відносно розподілу компетенції у торгових справах між митними судами, магістратом і комерц-колегією: ,ежели кто, иноземцы или российские купцы, товары свои в таможнях неверно явят, или в неуказанных местах выгружать будут, также как в своих, так и в иных всяких купеческих делах, что до таможенного дела касается , - в том решении надлежит чинить в таможнях, а ежели таможенным судом кто будет недоволен, то апелляции быть в комерц-коллегии; а прочим партикулярным делам, до купечества же касающимся, а именно процессам или тяжебным купеческим, как российскаго, так и иностраннаго народа людей, которые до таможен не принадлежат, быть в ведении в магастрате, как онаго инструкциею повелено,. Ця норма свідчила, що митні суди розглядали не тільки справи з митних зборів, а й розглядали скарги з торгових справ. Ця ситуація, мабуть була нормальним явищем, тому, що спроба виділити адміністративно-митні справи з загальноторгових, зроблена Регламентом, викликала протести і здійснена не була.

Указом Катерини І від 1 лютого 1726 року було підтверджено, що спори між купецькими людьми розглядаються ,по прежнему купеческому обыкновению таможенным судом, [56, № 4828].

24 лютого 1727 року вийшов указ, за яким магістрати підпорядковувались губернаторам і воєводам [56, № 5017], а для розгляду торгових справ створювалася особлива комерційна комісія [56, № 15033].

У відповідності з іменним указом від 18 серпня 1727 року головні магістрати ліквідовувались, а для здійснення правосуддя у купецьких справах затверджувалась посада бургомістра і двох бурмістрів; справи між іноземними купцями розглядала комерцколегія. Як бачимо, торгові справи у зв`язку з цією реформою знову виділяються в окреме судочинство [56, № 5142].

Сенатським указом від 26 серпня 1727 року був затверджений Устав про суд митний, який починався наступними словами (тут і далі для збереження духу епохи витяги з нормативних актів приводяться мовою оригіналу): ,Поелику Его Императорское Величество, милосердуя к подданным своим купеческим людям, дабы оные, кроме необходимой нужды, не вступали в письменные суды и ответы, - тем в купечестве своем время не тратили и в напрасные убытки от того не входили, повелевает: в ратушах и, что прилично в таможнях, как в градских, так и в уездных, где случай допустит, отправлять словесный суд и расправу между купеческими людьми и кто на них будет бить челом, [56, № 5145]. Проте, як свідчить практика словесні суди при ратушах були затверджені лише там, де не було митниць.

Особливістю Уставу про митний словесний суд 1727 року було те, що він детально регламентував перехід від усного судочинства до письмової форми, яка використовувалася задовго до цього, як у митницях так і в ратушах. Але сама назва цього суду ,суд митний за словесними проханнями, показувала, що при складанні цього уставу законодавець мав на увазі якщо не виключно, то переважно торговий суд. Це підтверджувалося переліком справ, які підлягали розгляду митним, а в дійсності суто комерційним судом. Підвідомчі митному словесному суду справи були розділені на одинадцять частин:

- про несплату грошей за реалізований і прийнятий товар;

- про неповернення проданого товару;

- про повернення товару гіршої якості;

- про несплату грошей, позичених письмово або усно;

- про гроші, товар чи документи, взяті на зберігання;

- про наймання крамниць чи судна;

- про невчасну доставку товарів судновласниками або перевізниками;

- про несплату купцями грошей або вчинення дій, які спричинили збитки судновласникам чи перевізникам;

- про спори між господарями і найманими робітниками про розвантаження і завантаження товарів і в інших торгових справах;

- за скаргами господарів на прикажчиків і сторожів, про утримання грошей або у чомусь іншому;

- про бійку і лайку між купцями і їх прикажчиками або сторожами.

На завершення цього переліку вказувалося: ,также и по прочим делам касающимся к купечеству, [56, № 5145]. Як бачимо, ні про мита, ні про інші митні справи в Уставі мова не йшла. Таким чином, найменування цього суду митним ймовірно було зроблено за старим звичаєм, у відповідності з яким митні суди завжди розглядали торгові справи.