Пунктам приведеного переліку відповідають і відділи Уставу, які викладені без всякої нумерації і присвячені власне порядку судочинства. У першому відділі підкреслюється: ,чтобы к суду просители приходили учтиво, также и судящие с ним поступали не грубо,, між тим, до обов`язків суддів входило ,знаемых купцов или иных чинов, пришедших к их суду, почитать стулом, [56, № 5145]. Це, знову ж таки, вказувало на те, що даний суд не вважався станово-купецьким, а був судом з торгових справ для осіб різних станів. У цьому ж відділі постановлялося, щоб знатний відповідач викликався до суду в день надходження позову, у противному випадку арешту підлягав його прикажчик, сторож або слуга, а при неявці протягом трьох днів проводився розшук і відповідача силою приводили до суду; прості і бездомні відповідачі розшукувалися і приводилися до суду негайно. Позови, що заявлялись усно, записувалися до книги митного суду, сюди ж заносилися і судові рішення. Судове мито у митних судах не стягувалося, але за свою працю судді отримували ,акциденцію, у розмірі, який залежав від суми позову: більше 100 руб. - 1 руб.; від 10 до 100 руб. - 50 коп. З позовів менше 10 руб. гроші не стягувалися. Тим, хто не бажав судитися у митному суді надавалося право перенести справу до ратуші. Слід підкреслити, що незважаючи на громіздкість Уставу у ньому нічого не говориться про склад митних судів, що пояснювалося скоріше всього тим, що Устав не вводив якихось нових судових установ, а тільки більш детально регламентував дії суддів вже існуючих судових установ.

Указом від 5 жовтня 1727 року підтверджувалося, що справи купецьких людей ,по прежнему купеческому обыкновению, розглядаються митним судом [56, № 5177].

В Уставі вексельному від 16 травня 1729 року знаходимо цілий ряд згадувань про митний або ратушний суд [57, № 5410. - Розд. 1, 2]. Постановлялося, щоб в ратушах і митницях ,судить не одних только купцов, но и прочих чинов, воинских, светских, духовных, кто векселями обяжется, [57, № 5410. - Розд. 1, № 34].

1 липня 1740 року сповіщалось, що в ратушах і митницях при розгляді вексельних справ замість словесного суду приймаються письмові прохання, і що такий же порядок запроваджувався і в комерцколегії з вексельних справ між іноземцями і руськими купцями, і у зв`язку з цим передписувалося, щоб з вексельних справ у всіх колегіях, ратушах і митницях суд був письмовим, а не усним, як то було раніше [58, № 8156]. Проте, це нововведення довго не протрималося.

Регламентом від 29 листопада 1753 року про стягнення мита в Оренбурзі і Троїцькій фортеці передписувалося, щоб спори між купцями у письмовій формі розглядалися магістратом, а усні - ,так как и в прочих таможнях, по силе указа 1 февраля 1726 года бывает, [59, № 10156]. Крім цього, передписувалося, щоб купцям і всім торговим людям у їх справах і промислах тяганини не чинили і щоб спори між ними, не звертаючись до справжнього суду, негайно розглянуті були, задля чого при кожному ярмарку затверджувався для руських купців третейський суд, а для іновірців - шарагат, до яких з найкращих людей призначати по два, а до них, коли буде необхідно, додавати ще по декілька людей, кого позивач і відповідач виберуть, і тим третейським судом всілякі спори між купцями розглядати; а якщо хто таким судом буде не задоволений, то справу таких розглядати в митниці у письмовій формі.

Указом від 20 грудня 1753 року наказано було всі внутрішні державні митниці, крім торгових і прикордонних, з 1 квітня 1754 року ліквідувати, а внутрішнє мито замінити тринадцяти відсотковим збором з ціни товарів, що вивозяться або ввозяться на територію Російської імперії [59, № 10164].

Указом Сенату від 5 травня 1754 року внаслідок ліквідації митниць наказувалося: усний суд між купецькими людьми здійснювати магістратам і ратушам, вибираючи для цього з купецьких людей по дві особи, а під час ярмарків до виборних включати одного члена магістрату [60, № 10222].

У Митному уставі від 1 грудня 1755 року суду присвячений окремий розділ (VIII), але власне про митний суд мова йде у попередніх розділах, де говориться, що продаж товарів, як російських так і іноземних, що проводиться як між руськими купцями з іноземцями, так і між собою повинен заноситися до книг портових і прикордонних митниць, при цьому повинно бути вказано, за якою ціною товари були продані і до тих торгових записів з обох сторін ,для разбирания впредь между ими спора, треба було прикладати руки, і суд за цими записами здійснювати на протязі року. Суд між купцями і прикажчиками здійснювати наступним чином: тим хто займається привізною торгівлею через порти - в портових і прикордонних митницях, а іншим в магістратах. В Уставі передбачалося для розгляду спорів між купцями створювати усний суд, для чого головному магістрату передчасно надати від найближчих до того ярмарку міст, з магістратських і ратушних членів по одному, та з виборних від купецтва по два, і тим виборним всі купецькі прохання задовольняти як найшвидше. Якщо ж цього вчинено не буде, то незадоволеному надавалося право звертатися до членів магістрату або ратуші, які повинні були чинити по справедливості, як це формою про усні суди передписано (розд. VIII). А в тих містах де митниць не було, усний суд створювався при магістратах і ратушах з двох суддів, які обирались купецькою верствою на річний термін (розд. VIII).

Отже, на середину XVIII століття торговий суд (яким у дійсності був митний суд) не тільки зберіг на протязі багатьох століть усну форму судочинства, але й вплинув на розповсюдження принципу усності (особливо після ліквідації внутрішніх митниць) на діяльність загальних судів. Крім цього, важливо підкреслити, що з 1754 по 1766 рік судді всіх словесних судів обирались на зразок митних судів, тільки з купецтва. Особи інших станів, які бажали усного розгляду своєї справи могли судитися тільки купцями, тобто тільки у відповідності з торговим правом [57, № 12721]. Не дивно, що словесні суди того часу, як правило, називали торговими.

Певні зміни у торгове судочинство внесла судова реформа, яка була проведена за часів Катерини ІІ у відповідності з Установами для губерній від 7 листопада 1775 року. Була створена судова система, підвалиною якої став становий принцип формування судів.

В Установах простежувалися дві тенденції - до централізації і децентралізації. Важко визначити, яка з них перемогла, але у всякому випадку права місцевих органів управління стали досить широкими. За давньою традицією місцеве управління було тісно пов`язане з судом, і саме цьому в Установах багато уваги приділялося судовій системі, зокрема, процесуальним формам діяльності судових органів.

Проте, характерною рисою цього нормативного акту була спроба відокремити суд від адміністрації. Те, що у законодавстві Петра І тільки простежувалося, а після нього було ліквідовано, в Установах набуває певних обрисів, хоча і не доведених до кінця.

Так, для судових органів, що створювалися за реформою, була характерна колегіальність, залучення до суду населення, виборність судових органів. У відповідності з Установами була створена наступна система станових судових органів:

- губернські палати кримінального суду, як апеляційна інстанція з кримінальних справ;

- губернські палати цивільного суду, як апеляційна інстанція з цивільних справ;

- губернські казенні палати, для житлових справ і управління казенними прибутками;

- губернські земські суди: верхні, апеляційні (з двома департаментами - кримінальних і цивільних справ) і нижні - для справ поліцейських і торгового нагляду;

- повітові, або окружні суди: верхні, апеляційні і нижні - для кримінальних і цивільних справ повіту;

- губернські магістрати, з поділом кожного на два департаменти - для кримінальних і цивільних справ;

- губернські суди: верхня розправа і нижня розправа;

- губернські совісні суди: верхні (апеляційні) і нижні.

За Установами міські магістрати залишались виключно судовими органами, юрисдикція яких поширювалась тільки на купецький стан і міщанство. Крім цього, при кожному міському магістраті засновувався міський сирітській суд ,для купеческих и мещанских вдов и малолетних сирот, [61, № 14392]. Установи не скасували усні суди, вони продовжували діяти на попередніх засадах, з виборними від купецтва і міщанства. Наміри Катерини ІІ створити єдиний стан з усього міського населення не мали успіху і міські станові установи практично обслуговували тільки торгово-промислову групу населення.

Міською установою від 4 січня 1780 року були відновлені надвірні суди, юрисдикції яких підлягали як іногородні так і іноземні купці [61, № 14392].

Указом сенату від 5 вересня 1784 року верхні і нижні надвірні суди були сформовані в Архангельську у зв`язку з ,стечением в нем иногородных и иностранных для торговли, промыслов и других дел, [62, № 16059].

Усні митні суди продовжували існувати в прикордонних містах, розглядаючи переважно торгові справи руських і іногородніх купців з іноземцями. ,Грамотою на права і вигоди містам Російської імперії, від 21 квітня 1785 року встановлювалося, що якщо в місті, де була митниця, знаходилося не менше 500 сімейств іногородніх чи іноземних громадян, то суд при митниці дозволялося формувати наполовину з росіян і наполовину з іноземців [62, № 16187-16189]. Цю ж думку законодавець виразив у ,Грамоті на права, вільності і переваги благородному російському дворянству, від 21 квітня 1785 року, де сказано: ,да не судится благородный окроме своими равными, [62, № 16187].

За царювання Павла І указом від 20 травня 1797 року Катеринославському губернатору було наказано греків, албанців, молдаван, болгар та інших іноземців, які проживають в Одесі зарахувати до купців або міщан, виходячи з роду промислу чи ремесла і розміру капіталу і заснувати для них магістрат, на тих засадах, на яких він існував у інших німецьких містах, в Ризі, Ревелі і тому подібних [63, № 7967].

На підставі указу від 14 листопада 1795 року в Одесі був створений ,Особливий для російських купців магістрат,, за визначенням тих років - ,міське розпорядче і судове місце, кероване міщанами,. Одеський магістрат крім адміністративних функцій органа міського управління розглядав судові справи міщанства. Значну масу серед цивільних справ, які розглядалися магістратом, займали торгові справи. До складу магістрату входили: міський голова, бургомістри, ратмани, словесні судді і міський староста. У судовому відношення магістрат поділявся на сирітський і словесний суди.

У Державному архіві Одеської області збереглися протоколи засідань і постанов магістрату про видання комерційних і оціночних свідоцтв, справи про затвердження купчих, позикових листів про введення до маєтку, накладання і зняття заборон на майно, розгляд торгових угод, банкрутств, вексельних позовів, скарг купців і міщан за період з 1795 по 1839 рік [Див.: 64].

Вказівка про заснування в Одесі магістрату для іноземців була виконана в тому ж році, але згодом, Новоросійський губернатор доповідав Сенату, що в Одесі, крім іноземців торгівлею займаються також російські купці і міщани, які до відкриття нового магістрату були разом з іноземцями у залежності ,прежде учрежденнаго в Одессе городового магистрата,, у зв`язку з чим губернатор запитував Сенат: чи підлягає ліквідації попередній магістрат? Одночасно колегія Одеського магістрату доповідала Сенату, що вона поділена на сім департаментів і у її складі є ,комиссия российской торговли, для разбирательства случающихся между российскими народами споров,. Сенат прийняв рішення ліквідувати попередній магістрат, а російське купецтво передати під юрисдикцію магістрату, створеного у 1797 році. [65, № 18346].