- над усіма фортифікаційними і портовими будівлями;

- над митницею, карантином і поштовою конторою;

- над морськими чиновниками, які постійно чи тимчасово на службі в Одесі знаходяться;

- здійснювати нагляд за швидким і точним правосуддям;

- намагатися збільшити населення Одеси за рахунок корисних іноземців;

- наглядати за правильним використанням міських прибутків;

- обрати зручне місце для побудови карантину і поспішити з його побудовою.

Рішельє приїхав до Одеси 9 березня 1803 року і негайно приступив до виконання обов'язків. Він оселився на території Грецького форштадта і прожив там 11 років аж до свого від'їзду з Одеси. Він клопотав перед імператором і відразу ж добився зменшення на чверть мита на ввізні товари. Його стараннями Одеський гарнізон був укріплений двома батальйонами, відкриті два ярмарки і на завершення портових робіт була асигнована п'ята частина митних зборів. Було відновлено будівлю нового карантину, а з купців було вирішено збирати визначений відсоток із продажу пшениці за кордон, а гроші ці йшли на розбудову вулиць, мостів тощо.

Важко перерахувати всі заходи, які Рішельє застосовував для розвитку міста. Зупинимося лише на деяких з них. Уже в 1804 році була заснована комерційна гімназія, розвивалася торгівля. Цьому сприяло почате судноплавство на Дністрі. Було відкрито транзитну торгівлю через Одесу з Австрією, Бессарабією, Молдавією. Інтенсивно будувалися церкви, і Одеса поступово набула досить пристойного зовнішнього вигляду, хоча ,життя в місті була дуже дорогим і незручним, [94, с. 227]. Йшла жвава торгівля з Туреччиною, Німеччиною, Францією, Австрією, Англією тощо. Страхові контори давали до 100 відсотків прибутку на кожну акцію.

У середині червня 1812 року почалася Вітчизняна війна — велика трагедія для всієї Російської імперії. Тут доречно було б привести приклад громадянської відповідальності і солідарності, яку виявили всі громадяни й іноземні поселенці міста Одеси. Було вирішено провести збір пожертвувань для армії. У результаті було зібрано біля 280 000 рублів — від дворян, грецького стану, іноземців і особисто від Рішельє, який пожертвував 40 000 рублів [95, с. 346].

Можна стверджувати, що у результаті одинадцятирічної діяльності дюка Де-Рішелье Одеса перетворилася у квітуче місто [71, с.6]. До кінця 1814 року, коли Рішельє від'їхав з Одеси, одержавши звання першого міністра французького уряду, населення міста складало вже понад 30000 чоловік. Замість колишнього безладного поселення розкинулося сплановане місто із широкими вулицями, площами, бульварами, садами, церквами тощо. Одеса вже тоді володіла низкою солідних портових споруджень. Мала театр, будинок для громадських зібрань, біржу, великі карантинні будівлі. Створювалися заклади, у яких ,виникло вже своєрідне розумове життя, розквітали вже розсадники початкової і середньої освіти, [71, с. 7]. Торговий обіг досяг кількох десятків мільйонів карбованців на рік, а в гавані знаходилися сотні торгових суден під прапорами багатьох націй. Одеса набувала європейського і навіть світового значення.

Яким великим не був адміністративний талант Рішельє, не можна стверджувати, що лише він був ,винуватцем, швидкого розвитку Одеси. Поряд з ,особистою ініціативою герцога, розвитку міста сприяли більш загальні і стихійні причини. Заслуга Рішельє полягала в тому, що його діяльність дала можливість розвитися ініціативі людей, він сприяв усуненню перешкод для швидкого розвитку міста, ,сприяв і спрямовував те, чим хотіли керувати, що намагались удосконалити його попередники, [96, с. 392].

Всі добре розуміли, що головним джерелом для розвитку і збагачення міста є торгівля, а вона повинна бути вільною. Припинили існування дріб`язкові регламентації, обмежуючі і заступницькі норми. Відомі приклади, коли турецькі судна приходили до Одеського порту, а турецькі купці торгували у місті, незважаючи на те, що Туреччина знаходилася у стані війни з Російською імперією [97, с. 28]. Тобто можна стверджувати, що Одеса — місто, яке було прихильником розвитку вільної економіки, політичної і національної терпимості, противником різних обмежуючих економічний розвиток заходів. Одеса перетворилася на один з найважливіших чорноморських портів, артерію південного землеробського району Російської імперії, один з важливих центрів міжнародного ринку. Необхідно відзначити, що Одеса, яка тільки недавно отримала це ім'я, стала в один ряд з найбагатшими містами Європи. У 1815 році Одеса збільшила торговий баланс Росії на 22 мільйони, а у 1816 році - уже на 53 мільйони. Усі портові міста розорялися від згубного впливу континентальної системи, а Одеса доводила зворотне. Газета ,Одеський вісник, з цього приводу писала, що Одеса ,в тиші прямувала швидкими кроками до свого піднесення і квітучого стану, яке багато чим багатьох здивувало, [98, с. 3].

На цій землі не було місця для виняткового панування якої-небудь національності, усі були однаково рівні, вільні. Результатом цього стало напрочуд швидке зростання міста, процвітання всього Новоросійського краю. Один із сучасників писав: ,...людей було мало, справ було багато, люди працювали самі, без посередників, і тому мали потребу один в одному, [99, с. 2, с. 4].

Деякий час після від'їзду Рішельє місто знаходилося під керівництвом генерал-майора Кобле. Але незабаром одеським градоначальником і новоросійським генерал-губернатором був призначений граф Ланжерон, який продовжив славні традиції управління містом і зробив багато корисного і потрібного для Одеси. Але хотілося б сконцентрувати увагу на такій знаменній для Одеси події, як впровадження зони порто-франко, ідея якої належала ще Де-Рішельє. Як пише В. Ковтун: ,Це поняття виникло в епоху Відродження, коли розвиток торгівлі привів до створення в Європі декількох портових зон з пільговим митним режимом, [100, с. 4]. О.Г. Оглоблін, досліджуючи динаміку розвитку цього явища, констатував, що уряд ,надав порту і місту Одесі права і свободу торгівлі, привласнені порто-франко, терміном на тридцять років, [101, с. 206]. Можна також відзначити, що однією з причин, які спонукали уряд дарувати Одесі порто-франко, полягала в бажанні захистити Російську імперію на одному з головних пунктів південної торгівлі від чуми, яка заполонила на той час майже всю Європу. Разом з тим А. Скальковський вважає, що думка про порто-франко з'явилася одночасно з утворенням самої Одеси, і виникла серед багатих іноземних негоціантів, що здавна здійснювали торгові операції в цих місцях [102, с. 480]. З моменту проголошення і до моменту практичного введення в дію положення про порто-франко в Одесі пройшло біля двох років. Ця затримка пояснювалася необхідністю влаштування навколо Одеси митних кордонів зони порто-франко, які обмежували ту частину суші, у межах якої діяло порто-франко. Вивіз імпортних товарів за межі цієї зони всередину країни вже вимагав обов'язкового обкладання їх митом повною мірою. Завдання такої зони приблизно те ж, що і кордонів, які розмежовують держави. Тут також потрібно виключити можливість переходу в будь-якім місці з однієї території на іншу, за винятком митниць, у яких здійснювався догляд перевезеного всередину країни товару й обкладання митом іноземних товарів.

При формуванні зони порто-франко відразу ж виникло ряд проблем. Насамперед, постало питання, — де провести митний кордон, оскільки досвіду по створенню такої зони у Росії не було, за винятком невдалої спроби введення порто-франко в Криму наприкінці попереднього століття. Не були добре продумані питання охорони цієї зони. Це чітко з'ясувалося вже в ході діяльності зони порто-франко, коли, дійсно, сил і коштів міста явно не вистачало для забезпечення надійної охорони митного кордону такої довжини. Як наслідок, розросталася контрабандна торгівля, припинити яку ніяк не вдавалося [103, с. 183].

Справа дійшла до того, що постало питання про позбавлення Одеси прав вільного порту, чи, як тоді говорили, вільної гавані. Ініціатором цього кроку став міністр фінансів Гур'єв, підбурюваний Таганрозьким градоначальником бароном Кампенгаузеном, який намагався довести, що порто-франко в Одесі суперечить інтересам держави. У цей же самий час начальник штабу Другої армії П.Д. Кісельов писав: ,Я живу в колі жахливого зойку: знищення тутешнього порту багатьох, дуже багатьох розорює… багато людей відмовляються від усього і залишають домівки і товари, [104, с. 2]. Незважаючи на труднощі, усе обійшлося. Відкомандирований Олександром I зі столиці директор державного комерційного банку Олександр Рібопьєр, після вивчення обстановки в місті Одесі, переконався в доцільності продовження режиму порто-франко і відстояв цю думку перед ,найвищою інстанцією,, незважаючи на впливових його супротивників при імператорському дворі [105, с. 8-9]. Щоправда, тепер усі товари, які поступали до Одеси частково (1/5 тарифу) обкладалися митом, але і це влаштовувало імпортерів. Одночасно неодмінною умовою, яку поставив уряд було викорінення контрабанди у зоні порто-франко, тому очевидною була необхідність заміни існуючих митних кордонів, новими, більш надійними. Міська влада допускала, що ще одна невдача з порто-франко вже неминуче потягне за собою позбавлення Одеси прав вільного міста. Звідси і її прагнення всіляко скоротити довжину митних кордонів зони порто-франко і тим самим поліпшити її охорону.

Нові кордони зони порто-франко протрималося не довше попередніх. У цих митних кордонів згодом виявилося ще більше недоліків. Пояснювалося це тим, що ,цей кордон проходив у багатьох місцях між близькими з обох боків будівель так, що товари легко можна було перекидати через кордон, [106, с. 26]. Також використовувався такий шлях проходження контрабандного товару, як катакомби. Зміна нового варіанту кордону зони порто-франко стала життєвою необхідністю як для міської влади, так і для більшості жителів міста. У 1826 році був затверджений новий проект третього варіанту кордону зони порто-франко, складений графом Воронцовим. Новий митний кордон проіснував майже 32 роки. ,Одеський вісник, з цього приводу писав: ,З 1 числа цього місяця, новий кордон П-Ф відкритий в Одесі, згідно з Указом від 17 березня 1826 року. Застави старого кордону знищені, [107, с. 203].

За часи існування порто-франко Одеса як місто істотно змінилося. Роботи по створенню зони порто-франко коштували близько 300000 карбованців. Були побудовані дві митниці: Херсонська і Тираспольська. Одеса стала складським місцем для іноземних товарів, які розвозилися звідси не тільки по Російській імперії, але й до Польщі і транзитом до Австрії, а через Кавказ — і до Персії (Ірану). В Одесі засновувалися банки, діяльність яких охоплювала узбережжя Чорного й Азовського морів. Є. Коврига писав: ,Дешевина закордонних товарів обумовила і порівняно дешеве життя, а поїздки до Одеси стали улюбленою розвагою, і всі галузі торгівлі жваво розвивалися, [108, с. 2, с. 4]. Завдяки порто-франко всі жителі Одеси виглядали багатіями. Правда, як пише Де-Рибас у своїх спогадах: ,...але і без цього Одеса була завжди заможною. І в перші десятиліття її існування в ній не було ні жебраків, ні бідних. Відомий факт, що коли у 1837 році з нагоди чуми в Одесі збиралися відомості про незаможних жителів, то у своєму рапорті Воронцову доктор Е.С. Андрієвський повідомляв, що в Одесі немає жодного безпритульного, [99, с. 2, с. 4].

Протягом усього часу існування порто-франко в Одесі йшла безупинна боротьба між ініціаторами і прихильниками цього митного режиму і його супротивниками. Останні прагнули різними шляхами, якщо не цілком знищити пільги, надані місту, то, у всякому разі, зменшити їх. Набутий досвід не привів до загальної точки зору, а, навпаки, збільшив число прихильників і супротивників цього важливого для держави інституту. Як писав ,Одеський вісник,: ,...докази і доводи обох сторін були так правдоподібні, що, як говорив один відомий персонаж, ,мені здається, що вони обоє праві, [109, с. 2].