У доказах противників зони порто-франко йшлося про таке негативне явище, як величезне споживання в Одесі іноземних товарів, витіснення вітчизняного виробника. Дійсно, місто було населене іноземцями, які звикли до якісного життя, такого, яке ще не було відоме деяким станам Російської імперії, і тому іноземці мали потребу в предметах розкоші, у більшій мірі ніж в інших містах. Багато іноземних товарів привозилися тільки для порто-франко, наприклад молдавське вино, що вживалося іноземцями, які не звикли до самогону, або ті товари, які тут не вироблялися. Разом з тим багато мандрівників, користаючись дуже низькими цінами, замовляли тут одяг, білизну, чим підтримували одеських ремісників. Але це теж не наносило відчутної шкоди віддаленим від зони порто-франко фабрикам, а торгівля приносила тільки користь. Російські фабрики, незважаючи на свої швидкі успіхи, не могли сперечатися з віковою мануфактурною промисловістю західних міст. Одеса йшла швидкими темпами вперед і готова була допомагати розвитку внутрішньої промисловості. У 1831 році була зроблена спроба замінити порто-франко так званими ,антерпокрупними, митними складами у порту, і тільки відсутність території для їхнього будівництва і величезна вартість, а також протест одеської комерційної ради змусили міністерство фінансів ,тимчасово, відмовитися від цієї ідеї.

Зрозуміло, заходи, які застосовувались міністерством фінансів, мали під собою серйозні підстави. Порто-франко сприяло залученню до Одеси капіталів, швидкому зростанню міста, але в той же самий час завдавало шкоди державі, позбавляючи її того мита, яке не платили одеські жителі. Величезні збитки наносила контрабандна торгівля, яка не припинялася. Цим недоліки не обмежувалися, але все-таки позитивний вплив порто-франко з лишком перекривав його негативні сторони. Головним тоді було становлення великого торгового порту у нещодавно приєднаному до держави Північному Причорномор'ї, організація нових напрямків торгових шляхів у Російській імперії. Усі заходи, які сприяли цим цілям, були виправданими, а все інше треба було розглядати як неминучі втрати, характерні для будь-якої нової справи.

Міністерство фінансів боялося рішучих дій по скасуванню порто-франко. Деяка його нерішучість у діях пояснювалася тим, що статут порто-франко в Одесі був оголошений царським маніфестом на 30 років і всякі акції по його достроковому скасуванню мали б небажаний міжнародний резонанс.

Згодом вигоди порто-франко навіть для Одеси стали сумнівні. На перший план вийшли збитки, що наносилися місту митним режимом. Цей статут перешкоджав розвитку у місті промисловості, тому що місцеві вироби не могли конкурувати за якостю з привізними, а оподатковувані митом при ввозі до Росії не знаходили збуту через високу вартість. Тому, вже в середині сорокових років, думка про доцільність його існування різко змінилася навіть у Одесі. Листування начальника Одеського митного округу Гапенфельда і генерал-губернатора О.Строганова з міністром фінансів В.Броком, а також ряд клопотань комерційної ради міста яскраво свідчать про це [110]. В кінці-кінців за рішенням Державної ради від 31 березня 1858 року третій митний кордон був ліквідований [111, с. 43].

На початку 1845 року граф Воронцов залишає Одесу, оскільки його було призначено головнокомандуючим окремим Кавказьким корпусом і кавказьким намісником. Однак життєвий шлях графа закінчився в Одесі в період його останнього відвідування міста. Ця сумна подія відбулася 6 листопада 1856 року Газета ,Одесский вестник, писала з цього приводу: ,Не стало одного з найвідоміших людей Руської землі, [112, с. 306].

У 1855 році на посаду новоросійського генерал-губернатора був призначений граф Олександр Григорович Строганов. Цю посаду він займав до 1863 року, поки не був звільнений у зв'язку з проханням про відставку. Саме діяльність О.Г. Строганова на посаді новоросійського генерал-губернатора є цікавою у зв'язку з проблемою, яку ми досліджуємо. Градоначальниками в цей час були: П.О. Местмахер, який займав цю посаду до 1861 року; П.О. Антонович — до 1863 року; І. Веліо — до 1865 року; М.І. Шидловський — до 1868 року.

На підставі викладеного, дослідивши проблеми соціально-економічного і політичного розвитку міста Одеси, можна зробити наступні висновки. Історія Одеси до другої половини XIX століття розпадається на декілька більш-менш великих за часом періодів, які суттєво відрізняються один від одного. Перший — короткий, приблизно чотирирічний період (1794-1798), характеризувався спробами забудови і заселення міста, яке зароджувалося, спробами не зовсім вдалими, але такими, що стали підвалинами для майбутньої діяльності в цьому напрямку. Цьому періоду передувала боротьба думок ,за, і ,проти, будівництва тут нового військово-торгового пункту. Другий період (1798-1803), за своїм характером представляв негативний результат попередніх постійних суперечок і розбіжностей серед адміністраторів Півдня Російської імперії, а також негативної діяльності імператора Павла I, його оточення, що привело країну до повного економічного і політичного краху. Правда, наприкінці цього періоду доцільність будівництва Одеси була встановлена і почалися перші рішучі кроки у цьому напрямку. Для третього періоду (1803-1814) характерним є те, що за порівняно короткий проміжок часу, завдяки рішучій діяльності Рішельє, його сподвижників, усіх міських обивателів, правильній політиці вищих сановників Російської імперії місто домоглося блискучих результатів у соціально-економічній і політичній сфері. Четвертий період (1814-1856) — найбільший і самий плідний у розвитку міста, що пов`язувалося з введенням тут зони порто-франко. Одеса стала морським портом, який користувався правом безмитного (або з оплатою частини мита) ввозу товарів через кордон на її територію. Завдяки торгівлі Одеса з невеликої фортеці зробилася великим і упорядженим містом. За розвитком торгових відносин вона поступалася лише Петербургу, Москві і Варшаві, а за зовнішньою торгівлею лише Петербургу. Розвиток Одеси ще раз довів твердження, що при всесвітній конкуренції в торгівлі уряди повинні всіма можливими методами і засобами сприяти розвитку тих торгових пунктів, значення яких знайшло підтвердження їх діяльністю. Цей період відрізняється безліччю більш-менш рішучих заходів і розпоряджень, які мали метою зробити Одесу центром усього краю, як у торговому, так і в культурному відношенні. І, нарешті, зі скасуванням статусу порто-франко в 1857 році починається п'ятий період розвитку міста. Після знищення порто-франко і корінної зміни в загальному ході розвитку російського державного життя, Одеса характеризувалася бурхливою діяльністю по благоустрою міста, вишукуванню нових шляхів його розвитку. Ця діяльність, яка привела до збільшення міських доходів, поширення освіти на всі стани суспільства — справа рук органів міського самоврядування, реформування яких відбулося в 1863 році. Свою лепту у розвиток міста вніс Одеський комерційний суд.