З одного боку, ця ідея покликана до життя політичними процесами зміцнення народовладдя і демократії, зокрема реалізацією універсальної концепції будівництва нових структур влади. Її сутність полягає в тому, що влада кожного рівня набуває тих повноважень, які вона буде спроможна ефективно, в інтересах свого населення освоїти, передаючи на "верхній рівень" повноваження, що становлять більш загальний інтерес. З іншого - прагнення муніципалізувати міліцію є, зрештою, об'єктивною реакцією на нездатність центральної влади забезпечити міліцію необхідними ресурсами й адекватно та своєчасно враховувати місцеві умови, які часто змінюються.

Муніципальна міліція не без підстав розглядається як засіб максимального наближення її до населення, що дозволяє вирішувати проблему інформаційного вакууму навколо міліції, бо її підрозділи набагато більшою мірою піддані соціальному контролю.

Викладене свідчить, що існуюча система української міліції потребує перетворень, здійснюваних за двома зустрічними напрямками: централізація і децентралізація. Послідовної та повної централізації потребують ті міліцейські служби й підрозділи, які будуть складати національну міліцію. Навпаки, справжню, а не декларовану децентралізацію необхідно буде здійснити стосовно тих міліцейських структур, які будуть функціонувати на місцевому рівні. Більше того, у перспективі муніципалізація міліції та леґалізація недержавної детективної й охоронної діяльності дозволять демонополізувати поліцейську функцію, яка до цього часу зосереджується виключно в руках держави.

Слід відмітити, що ідея муніципальної міліції набула не тільки прихильників, але й чимало впливових, явних і прихованих, противників, які дотримуються позиції неприйняття центральними структурами перспективи послаблення свого безпосереднього впливу на місцевому рівні. Якщо ж проаналізувати арґументи проти ідеї муніципалізації міліції, необхідно відмітити такі:

• по-перше, автономне функціонування муніципальної міліції вимагає включення до її складу оперативних служб, без яких є неможливим процес розкриття злочинів. За відсутності адекватної кримінальної юстиції, а також справжньої незалежності судової влади, економічної та цивільної свободи такий захід неминуче приведе до абсолютної залежності працівників кримінальних служб від місцевої влади. Однак загроза абсолютної залежності працівників кримінальних служб від місцевої влади, на наш погляд, тут перебільшена. Вона нейтралізується тим, що законодавство забороняє органам місцевого самоврядування втручатися в кримінально-процесуальну, оперативно-розшукову діяльність міліції та здійснюване нею провадження в справах про адміністративні правопорушення. Крім того, не слід забувати про систему прокурорського нагляду та контролю з боку адміністративних судів;
• по-друге, для створення муніципальної міліції в усіх населених пунктах відсутні матеріальні передумови, більша частина рад не в змозі будуть утримувати ці підрозділи й апарати. Але, на нашу думку, це можна робити поступово, удосконалюючи податкове законодавство, вишукуючи інші джерела фінансування, а в ряді місць і взагалі не вводити муніципальну міліцію, забезпечувати порядок силами міліції центрального підпорядкування;
• по-третє, зарубіжний досвід функціонування децентралізованих поліцейських систем свідчить, що їх існування можливе тільки в країнах із добре розвиненою ринковою економікою і стабільними політичними процесами. Причому фактор стабільності цих процесів є визначальним. У країнах, де таких умов немає, діють відносно централізовані системи управління поліцейським апаратом. Але важко не помітити, що наявність добре розвиненої ринкової економіки як фактор муніципалізації міліції - це питання про те, чи мають органи місцевого самоврядування кошти для утримання такої міліції.

На наш погляд, вищенаведене свідчить про відсутність у теперішній час нездоланних перешкод на шляху до переведення ряду конструктивних ідей муніципалізації міліції в площину конкретних правових рішень. Політичні й економічні реформи, у тому числі й реформа всієї правової системи України, і зокрема органів внутрішніх справ, можуть бути ефективними лише в тому разі, якщо під час їх проведення буде враховано не тільки досвід нашої країни, але й практика діяльності поліції найбільш розвинених держав, які мають здебільшого багатовікову історію.

Якщо проаналізувати процеси муніципалізації міліції в країнах колишнього СРСР, слід відзначити, що певні спроби в цьому напрямку зроблено в Законі РРФСР "Про міліцію" від 18 квітня 1991 року. Ним передбачено розподіл міліції на кримінальну і громадської безпеки (місцеву міліцію). Органи місцевого самоврядування отримували велику можливість реально впливати на діяльність міліції. Однак міліцію громадської безпеки не можна повністю ототожнювати з муніципальною поліцією в чистому вигляді (за західними зразками). Подвійне підпорядкування і підконтрольність міліції громадської безпеки, тобто підпорядкування її не лише органу місцевого самоврядування, але й вищим органам внутрішніх справ, зберігається. Більше того, у ході підготування закону передбачалося, що більша частина міліції громадської безпеки буде утримуватися за рахунок бюджетів РФ і республік, які входять до її складу [89, с. 75].

Самі розробники Закону "Про міліцію" розцінюють міліцію громадської безпеки (місцеву міліцію) лише як перехідний ступінь до її муніципалізації. Певним кроком у розвитку ідеї муніципалізації міліції стало прийняття урядом Москви двох постанов: № 276 від 24 грудня 1991 р. "Про створення міліції громадської безпеки (місцевої міліції)" і № 176 від 7 квітня 1992 р. "Про управління муніципальної (місцевої) міліції" [267, с. 104-109].

На нашу думку, сама концепція муніципалізації міліції Москви є компромісом, що зумовлюється наявністю чинної структури міліції та потребами адміністрації Москви, яка є органом самоврядування і відповідає перед мешканцями столиці за стан громадського порядку, наведення на вулицях міста елементарного порядку.

Наряди управління муніципальної міліції являють собою автоекіпажі, які складаються з двох офіцерів-інспекторів і водія. Примітною особливістю несення служби нарядами є те, що вони забезпечують комплексну охорону громадського порядку своїми силами в найбільш складних у криміногенному відношенні місцевостях, здійснюють у процесі роботи практично всі функції адміністративної служби міліції: патрульно-постову, дорожнього й санітарного нагляду, профілактики правопорушень і таке інше.

Ідея створення муніципальної міліції в Узбекистані сприйнята як актуальна в плані реорганізації системи МВС. Передбачалося, що МВС республіки збереже за собою роль координатора і консультанта, а також буде займатися безпосередньо боротьбою зі злочинністю. А охорону громадського порядку повністю візьме на себе місцева міліція. Вона буде не лише фінансуватися за рахунок місцевого бюджету, але й підпорядковуватися місцевому виборному органу. Однак практична реалізації цих ідей у республіці зовсім не безболісна.

У загальнотеоретичному плані первісними є такі проблеми, як: обґрунтування місця і ролі муніципальної міліції в концепції розбудови правової держави; визначення оптимальних зв'язків з іншими ланками правоохоронної системи в цілому, іншими структурами органів внутрішніх справ зокрема [124, с. 168-171]. Для Узбекистану створення муніципальної міліції породжує низку проблем, пов'язаних із підготовкою кадрів, які б володіли узбецькою, таджицькою, російською та іншими мовами народів, що проживають в тій чи іншій місцевості.

Особливий інтерес викликає організація поліції самоврядування в Литовській Республіці. На території самоврядних районів знаходяться поліцейські дільниці. Поліція самоврядування фінансується з республіканського бюджету і бюджету самоврядування. Останні за рахунок власного бюджету забезпечують виплату заробітної плати персоналу поліції, а також оплату господарських витрат на утримання поліцейських дільниць. За рахунок коштів державного бюджету Литовської Республіки посадовим особам поліції виплачуються компенсації та відшкодовуються збитки, а також утримується республіканський апарат поліції самоврядування і фінансується централізоване матеріально-технічне забезпечення поліцейських дільниць.

Для збільшення чисельності працівників поліції, розвитку технічної бази підрозділів, матеріального заохочення працівників, поліпшення умов їх побуту використовуються також кошти, які одержані від підприємств, установ, організацій і громадян за надання їм послуг на договірній основі, а також від стягнення адміністративних штрафів, інших джерел. Крім того, органи місцевого самоврядування виділяють приміщення поліції самоврядування, забезпечують їх технічну експлуатацію, опалення, освітлення та ремонт.

Утворення поліцейських дільниць, установлення території обслуговування є виключним правом органів самоврядування верхнього рівня (округів). Керівництво поліцією самоврядування здійснюється Департаментом поліції МВС Литовської Республіки, а керівництво поліцейськими дільницями, які знаходяться на території міста (району), здійснює комісар поліції самоврядування, який одночасно є заступником комісара поліції міста. Комісар поліції самоврядування (дільниці) призначається за поданням комісара поліції адміністрацією самоврядування відповідного рівня (міста, округу) і наділяється повноваженнями керівника органу дізнання і посадової особи, компетентної розглядати справи про адміністративні правопорушення.

В західній поліцеїстиці до органів муніципальної поліції відносять поліцейські формування, особовий склад яких "наймається" владою територіальних утворень (як правило, міст, графств, сільських населених пунктів), підпорядкованих цій владі. Вони функціонують у межах чітко визначеної юрисдикції та виконують завдання з обслуговування населення [131, с. 22; 132, с. 10-12].

Муніципальні поліцейські формування функціонують у поліцейських системах більшості розвинених країн Заходу. Їх структура, організація, обсяг компетенції характеризуються великою різноманітністю і залежать перш за все від специфіки державного управління, адміністративно-територіального устрою, політико-правових традицій і концепцій поліцейської діяльності.

У кількісному та якісному відношенні муніципальні органи поліції найбільш розвинені в децентралізованих державних системах, які побудовано на принципах місцевої автономії та незалежності. Це насамперед США й інші країни англосаксонської системи права. У централізованих системах державного управління муніципальна поліція представлена значно меншою мірою. Проте слід відзначити, що й у цих системах останнім часом намітилась очевидна тенденція децентралізації та муніципалізації поліцейських органів. Показовим у цьому відношенні є приклад Франції. З 1983 року невеликим муніципалітетам уряд Франції надав право створювати свої власні поліцейські сили.

Але повернемося до характеристики деяких особливостей місцевої міліції у США. Кожний, хто знайомий з американськими фільмами-вестернами, звертав увагу на те, яку важливу роль у питаннях забезпечення правопорядку відіграють шериф та його помічники. Систематично борючись зі злочинністю, шериф, як правило, має надзвичайно велику самостійність і підпорядковується лише мерові міста. Практично він діє незалежно від центральної поліцейської влади. Інститут шерифів, що бере свій початок у минулому столітті, і став прообразом системи муніципальної поліції. У більшості західних країн вона існує поряд із державною поліцією, причому обидві системи не дублюють, а взаємодоповнюють одна одну.