Найбільш доцільною визнається боротьба зі злочинністю за допомогою спеціальних програм, реалізацією яких, поряд із поліцією, здійснює місцева влада та громадськість. Особливо значне поширення цей підхід набув у США. Тут діє багато програм боротьби зі злочинністю, які мають такі різновиди: програми встановлення контролю над злочинністю на підставі спеціальної превенції, виявлення та припинення правопорушень і програми загальної превенції злочинності, які здійснюються поліцією в співробітництві з населенням. Ці програми передбачають правові, організаційно-управлінські й інші взаємопов'язані заходи, що мають достатнє фінансове забезпечення. Тому, на наш погляд, творче використання такої практики становить для України чималий інтерес і потребує подальшого наукового дослідження.

Проблема встановлення "контролю за злочинністю" не може бути вирішена виключно правоохоронними органами, і, за словами В. Леонарда та    В. Мора, рівень її визначається багатьма соціальними й економічними факторами, які не завжди залежать від контролю з боку міліції. Серед останніх вони називають склад населення, його економічне становище й активність, соціальні особливості окремих районів, терпимість людей, їх громадську свідомість та вплив психології на лінію поведінки. І якщо люди почувають, що держава відсторонилася від них, зазначав колишній прем'єр-міністр Великої Британії Е. Хіт, то які в них можуть бути підстави з повагою ставитися до законів, які встановила держава [275, с. 3].

Слід також відзначити, що децентралізація поліції зумовлена й економічними причинами. Розподіл витрат на поліцейські сили між центральним урядом і муніципальними адміністраціями сприяє економії та раціоналізації використання їх бюджетів. У деяких країнах на місцеву владу загалом покладається більша частина видатків на підтримання правопорядку. Так, у США, скажімо, вона виділяє близько 90% усіх витрат [286, с. 13-14].

Дійсно, децентралізовані поліцейські системи існують далеко не скрізь, а лише там, де вагома частина населення не перебуває за межею бідності, чого не можна сказати про українські реалії. А це в першу чергу і ставить під загрозу громадянський мир і спокій в суспільстві. Для муніципальної поліції обов'язковими є директиви міністерства внутрішніх справ і юстиції, уряду і комісарів в реґіонах. Кадри для неї готують у загальнонаціональних навчальних закладах. Між іншим, термін "муніципальна поліція" прижився не в усіх країнах. Наприклад, у США її називають "місцева поліція", і вона є однією зі складових поліцейської системи. Місцева влада має право видавати нормативні акти, згідно з якими муніципальній міліції ставиться за обов'язок виконання додаткових функцій, які не зафіксовано законами штатів та федерації, наприклад розв'язання різного роду конфліктів (сімейних, між сусідами), контроль за освітленням вулиць, дотримання санітарних нормативів, надання допомоги населенню, особам похилого віку.

В Англії термін "муніципальна поліція" також не вживається. Тут є 47 поліцейських формувань графств і міст-графств, які складають так звану місцеву поліцію. Традиційна поліцейська влада в адміністративному графстві, яке має окремий поліцейський загін, - постійний об'єднаний комітет. Він складається з рівної кількості представників місцевого органу влади, ради графства та мирових судів. Основним обов'язком поліцейської влади є створення в районі, який перебуває під її контролем, відповідних і достатніх для охорони правопорядку сил [59, с. 16].

У столиці Великої Британії поліцейською владою традиційно є міністр внутрішніх справ, який несе політичну відповідальність перед парламентом, а безпосереднє керівництво поліцією здійснює комісар поліції Лондона. Йому підпорядковано спеціальне управління - так званий Новий Скотланд-Ярд, який містить дирекції управління та фінансів і ряд департаментів (адміністративний, вуличного руху, кримінального розслідування, особового складу і навчання, контактів із населенням). Комісар, його заступник і керівники департаментів призначаються монархом за поданням міністра внутрішніх справ. А поліцейською владою в лондонському районі Сіті є Суд загальної ради, який призначає голову поліцейського загону - комісара, і Постійний комітет по керівництву поліцією [274, с. 13-14].

У Франції муніципальні підрозділи поліції нечисленні, їх функції більш обмежені та зведені до виконання обов'язків щодо підтримання громадського порядку. До того ж утворюються вони лише в середніх і відносно невеликих містах із населенням понад десять тисяч чоловік. Є муніципальна поліція й у самому Парижі. Вона підпорядкована головному управлінню муніципальної поліції, а в організаційному відношенні поділена на двадцять рот безпосередньо в столиці та двадцять шість - у його передмістях.

Відродження "муніципальної влади" при виконанні поліцейських заходів у Франції пояснюється головним чином характером муніципальної поліцейської влади, а також тим, що національна поліція створена порівняно недавно. Дійсно, націоналізацію поліцейського персоналу у Франції було проведено згідно з законом від 23 квітня 1941 року, у зв'язку з чим у ряді випадків виникла "подвійність" питання про поліцейський персонал і компетенцію поліції.

Реформа початку восьмидесятих років внесла істотні зміни не лише до правового статусу й організації місцевого самоврядування, але й до статусу поліції. Мова йде перш за все про введення нового інституту комісарів, який прийшов на зміну традиційному для Франції інституту префектів.

Широкий спектр завдань вирішує муніципальний штат поліцейських Німеччини. Патрульна служба здійснює чергування, постійно їздить на автомобілях і контролює обстановку на певній території. У разі дорожньо-транспортних пригод або вбивств працівники муніципальної міліції першими прибувають на місце події та починають розслідування і ведуть доти, доки спеціалісти кримінальної міліції не приймуть його до свого провадження.

Діяльність поліції щодо реґулювання дорожнього руху не обмежується виключно проведенням стримуючих заходів. До кола її обов'язків також входить створення й обладнання місць з підготовки населення із правил дорожнього руху з залученням до цього засобів масової інформації. Патрульна служба до вирішення своїх завдань, крім цього, за необхідності може залучати кінну поліцію, а також застосовувати спеціальні автомобілі та гелікоптери.

В Італії муніципальна поліція відіграє значно меншу роль, ніж три інші підрозділи, серед яких державна поліція виконує загальнополіцейські функції, корпус карабінерів забезпечує громадський порядок, розслідування злочинів, боротьбу з тероризмом, виконує функції військової поліції, а фінансова гвардія відповідає за виконання податкового законодавства і боротьбу з контрабандою. Тому до функцій італійської муніципальної поліції відноситься тільки здійснення контролю за дорожнім рухом і забезпечення виконання вимог нормативних актів місцевої влади. Між іншим особам, які вступають на службу до муніципальної поліції, ставляться ті ж вимоги, що й кандидатам державної поліції. При цьому в Мілані є школа з підготовки кадрів виключно для муніципальних поліцейських підрозділів.

Муніципальна поліція в Нідерландах є не в усіх містах. У кожному конкретному випадку питання вирішується за підсумками переговорів мера з міністром внутрішніх справ. Якщо ж у муніципальній поліцейській дільниці створено відділ карного розшуку, необхідним є додаткове погодження цього питання з міністром юстиції.

Важливу роль у забезпеченні інтересів центральної влади, одностайності та поступальності в управлінні поліцією в окремих континентальних західноєвропейських державах (Італія, Франція, Бельгія та ін.) відіграє інститут представників уряду в адміністративно-територіальних реґіонах (урядові комісари, префекти). Ці посадові особи призначаються президентом за поданням голови уряду та підпорядковуються безпосередньо міністрам внутрішніх справ. До кола їх повноважень відноситься здійснення контролю за дотриманням законодавства та загальне керівництво діяльністю підрозділів поліції на місцях, що дозволяє їм впливати на роботу всіх складових поліцейського апарату незалежно від їх відомчої належності та джерел фінансування.

Але не можна ідеалізувати західний світ, як це робить, наприклад, Б.А. Страшун. Він стверджує, що правопорушення там є випадковими [90, с. 706]. Відомо, що злочинність - явище соціальне, притаманне будь-якому суспільству, і, як свідчить статистика, у країнах демократії рівень правопорушень не нижчий, ніж у державах з авторитарними чи тоталітарними режимами. Тут доречно згадати загальновідомий факт, коли 1977 року в Нью-Йорку на 25 годин було вимкнуто енергопостачання та місто охопила темрява, тієї ж години почали скоюватися правопорушення.

Аналізуючи організаційно-правові засади, стратегію і тактику поліцейської діяльності за кордоном, ми ясніше усвідомлюємо транснаціональні можливості боротьби зі злочинністю, і це дозволить більш ефективно їх використовувати для захисту вітчизняних цінностей, сприятиме якісному реформуванню національних органів правопорядку. У сучасних умовах це є актуальним ще й тому, що іноді робляться спроби штучно нав'язати західні моделі організації, управління, правового реґулювання, стратегії й тактики функціонування поліцейських структур шляхом механічного запозичення хваленої зарубіжної теорії та практики без урахування еволюційного розвитку, національних особливостей та можливого заподіяння шкоди.

Тим більше, помилкою було б відкидати й ті факти, що в розвинених країнах зроблено досить багато для перетворення поліції в ефективніший державний інститут, який має довіру та повагу своїх громадян. Безсумнівно, що Україні позитивний світовий досвід може бути корисним.

Що стосується зарубіжного досвіду організації, стратегії й тактики функціонування галузевих поліцейських служб, слід підкреслити: у цілому він мало чим відрізняється від українського. Для професіонала очевидними є його суперечності, а тому не завжди можна його розглядати як передовий. Але ж цей досвід має для нас велике значення тому, що його аналіз дозволяє побічно підтвердити або спростувати правоту обраних Україною форм і методів організації та управління діяльністю галузевих апаратів органів внутрішніх справ, їх стратегії й тактики під час реалізації завдань щодо охорони правопорядку та забезпечення громадської безпеки.

Як бачимо, підходи до формування муніципальної поліції, її структури і завдань різні, але є й спільні, характерні ознаки. Практично всюди муніципальна поліція включає в себе так звану "зовнішню службу", тобто поліцію, яка в основному займається патрулюванням на відповідних територіях. Подекуди до даної служби входять загони кінної міліції та групи провідників службово-розшукових собак. Є в цій системі дорожньо-транспортні відділи, які займаються організацією дорожнього руху і розслідуванням дорожньо-транспортних правопорушень, а також адміністративні відділи зі здійснення контролю за дотриманням законодавства, яке реґулює порядок видачі ліцензій, утворення ділового підприємництва, час і правила торгівлі, проведення лотереї, мисливство, рибальство і таке інше.

Часто до структури муніципальної міліції входять служби в справах неповнолітніх і так звана "поліція моралі", яка займається боротьбою з проституцією, наркоманією тощо. Є ще підрозділи поліції, що здійснюють нагляд за правилами перебування і проживання іноземців на території, яка обслуговується даним поліцейським органом.

Проаналізувавши порядок утворення і функціонування підрозділів місцевої (муніципальної) міліції країн СНД та поліції західних держав, зробимо деякі висновки: