1.3.2. Поняття правової системи суспільства та її структура. Для характеристики правової системи як цілісного явища необхідним є не тільки аналіз правової системи як підсистеми суспільства, а й дослідження її структури, в якій існують саме такі елементи, котрі своєю взаємодією забезпечують її інтегративні властивості та належне функціонування. А це в свою чергу потребує визначення критеріїв "входження" елементів до структури правової системи. Водночас, як зазначає М.І. Байтін, "виявлення та розкриття структури правової системи тісно пов'язано з переведенням поняття правової системи із абстрактно-теоретичної у науково-практичну площину" [293].

На жаль, у юридичній літературі не часто аналізується це поняття. Так, В.М. Протасов під структурою правової системи розуміє "доцільні зв'язки між елементами, які проявляють себе через певну взаємодію" [99, с. 111]. Правда, він включає у правову систему структуру поряд із складом, називаючи їх двома її сторонами. Елементами правової системи він вважає все те, що є необхідним для процесу правового регулювання, а критерієм їх відбору - безпосередня мета: правове регулювання поведінки [99, с. 110]. Стратегічними цілями правової системи, на його думку, є цілі самої правомірної поведінки [35, с. 96].

Але видається, що позиція цього автора базується на бажанні переглянути поняття механізму правового регулювання, а також його місце в системі наукового юридичного знання.

Звичайно, цільова характеристика правової системи та її елементів має право на існування, так як соціальна система пов'язана зі свідомою діяльністю людей та є її продуктом. А мета є однією із складових частин свідомості, а тому й свідомо-раціональної діяльності. З одного боку, вона передує результатові, на досягнення якого направляється дія; з іншого - мета є об'єктивним відношенням, що спрямовує причини на виникнення певного наслідку [294, с. 145, 146]. Крім цього, вона лежить в основі доцільності, значимість якої в існуванні та функціонуванні правової системи не викликає сумнівів. Тому визначення мети правової системи дозволяє вирішувати багато наукових проблем: встановлювати напрямки її активності, фіксувати в її структурі причинні зв'язки, напрями взаємодії елементів, характеризувати прямі та зворотні зв'язки, межі її функціонування тощо.

Але посилання на мету як критерій відбору елементів не є безспірним і потребує уточнення. Перш за все, це пов'язано з тим, що позиція В.М. Протасова орієнтована на нормативні, а не дескриптивні системні дослідження (пов'язані з вивченням елементного складу уже існуючої системи) [295, с. 30-55]. Тому в цьому випадку функційні зв'язки правових явищ беруться без урахування їх генетичних зв'язків. У позиції В.М. Протасова ціль аналізується на рівні її практичної реалізації, тому в правову систему включаються тільки ті правові явища, які спрямовані на досягнення мети (норми права, правові відносини, юридичні факти, правові акти, законність, правосвідомість, правова культура, правосуб'єктність, засоби правового примусу тощо) [99, с. 111]. Але й сама постановка мети потребує правових засобів.

Крім цього, сам цей процес неможливий без суб'єкта - носія мети. Правова система суспільства як складне соціальне утворення має кілька цілей, але серед них є одна визначальна, основна - досягнення правопорядку.

Як ми вже відзначали, в юридичній літературі є й така позиція, що метою правової системи є правове регулювання [99, с. 110; 42, с. 218; 83, с. 5; 296, с. 98], тобто здійснення всією системою юридичних засобів впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, визначення певних меж поведінки людей. При такому підході правова система суспільства зводиться до системи правового регулювання, а за обсягом - до механізму правового регулювання. Так, Л.Б. Тіунова відзначає, що механізм правового регулювання є правовою системою, що розглядається з точки зору функціонування, тобто у динамічному, функційному аспекті [34, с. 29]. Проте це не дозволяє визначити елементний склад правової системи, бо механізм правового регулювання - не єдине утворення, що характеризує функціонування правової системи; процес же правового регулювання важко віднести до мети правової системи, якщо не знати, до якого результату - негативного чи позитивного - він може призвести.

Мета правової системи обумовлюється соціальною системою, тому правове регулювання слід розглядати як функцію правової системи. Метою правової системи є передбачуваний, бажаний результат, який повністю чи частково можна досягати внаслідок функціонування цієї системи, тобто - правовий порядок, який є необхідним для досягнення мети соціальної системи.

Однак встановлення елементів правової системи на базі тільки такого критерію є недостатнім. Деякі автори в якості критеріїв виділяють не мету, а функції правової системи [44, с. 12]. Але оскільки функції є результатом взаємодії елементів правової системи, кожна з них, як правило, здійснюється декількома елементами. Тому використання функції як критерію виділення елемента теж є проблематичним.

Інші автори стверджують, що структура правової системи складається з декількох компонентів, які розрізняються за цілями, функціями та змістом [38, с. 38, 39].

Існує й така точка зору, що до елементів правової системи можна віднести такі правові явища, які, по-перше, володіють соціальними якостями та спрямовані на забезпечення збереження соціальних зв'язків; по-друге, відображають єдність соціальних і правових властивостей та виступають їх носіями; по-третє, є самостійними в здійсненні функцій правової системи; по-четверте, є мінімальними носіями вищевказаних властивостей правової системи; по-п'яте, самі мають складну побудову та є системами [54]. Автор цієї позиції Т.В. Кухарук відносить до складу правової системи суб'єктів права, юридичні норми, правовідносини, а також правосвідомість.

Вищесказане дає підставу стверджувати, що при дослідженні правової реальності на підставі системного аналізу необхідно виходити, перш за все, з поняття структури правової системи. Для системного аналізу це є більш важлива категорія, ніж склад елементів, а тому питання про критерії виділення елементів правової системи треба розглядати в єдності з поняттям структури цієї системи.

Зазвичай під структурою розуміють спосіб, характер, закон взаємозв'язків між елементами системи [297, с. 21; 183, с. 32]. Зв'язки бувають різноманітними за своїм характером: внутрішньосистемними та міжсистемними, прямими та зворотніми, безпосередніми й опосередкованими, функціональними і структурними, субординаційними і координаційними тощо, але вони - це не єдине, що характеризує структуру; її якісними показниками є, крім наявності зв'язків, також: 1) повторюваність; 2) постійність; 3) чіткість; 4) внутрішня впорядкованість, що надає системі, при всій її динамічності, стійкого характеру.

Так як правова система суспільства може досліджуватись і в статиці, і в динаміці, то прослідковуються також і утворення, що мають стійкі структурні та функційні зв'язки її елементів, спрямовані на вирішення певних завдань. Але, як було підкреслено у першому підрозділі роботи, структура є стійкою єдністю елементів та їх зв'язків, що утворюють цілісну систему; структура системи може визначатись як стійке поєднання функційних внутрішньосистемних пар, які в свою чергу є стійкими як всередині системи, так і назовні (в поєднанні з іншими парами).

Таким чином, до структури правової системи, як і будь-якої підсистеми суспільства, відноситься сукупність елементів і зв'язків між ними. Основним елементом соціальної системи є людина, і в цьому плані правова система не є винятком. Оскільки правова система, на відміну від інших підсистем, має специфічну мету і виконує свої специфічні функції у соціальній системі, то й елементи її набувають певної особливості. І такими елементами можуть бути суб'єкти права, так як саме вони мають необхідні властивості щодо забезпечення мети функціонування правової системи, а також реалізації специфічних для неї функцій.

На жаль, більшість авторів не аргументують вибір тих чи інших елементів, які включаються ними до складу правової системи. Зокрема, цей недолік простежується і в позиціях Н.В. Вітрука та В.В. Лазарєва, які критикуючи авторів книги "Правовая система социализма" за відсутність єдиного розуміння правової системи та її елементів, в той же час відносять до неї правові процеси та стани, матеріальні та процесуальні правові відносини, матеріально-правові акти та акти процедурно-процесуального характеру [298, с. 142]. Називаючи ці елементи, вказані автори знову ж не обґрунтовують свій вибір, не пояснюють, чи утворюють вони (елементи) структуру системи.

О.Ф. Скакун до елементів правової системи відносить суб'єктів права, правові норми та принципи, правові відносини, правову поведінку, юридичну практику, режим функціонування правової системи; правову ідеологію, правову свідомість, правові погляди, правову культуру, зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії - законність, правопорядок [61, с. 258].

Згідно з точкою зору В.Д. Попкова слід не просто визначити необхідні компоненти, але й розглянути їх у зв'язку зі структурою даного явища. Він вважає, що в роботах російських вчених структура правової системи характеризується трьома групами правових явищ: 1) юридичними нормами, принципами та інститутами, які утворюють нормативну сторону; 2) сукупністю правових установ, які складають організаційну сторону; 3) сукупністю правових поглядів, уявлень, ідей, які охоплюються соціально-культурною стороною [79, с. 300].

Так, наприклад, своє бачення сутності та структури правової системи пропонує В.П. Синюков. Він визначає правову систему як соціальну організацію, яка містить основні компоненти національної правової культури. До елементів при такому підході щодо поняття включаються: регіональна та місцева правова інфраструктура, системи та підсистеми нагляду, контролю, профілактики правопорушень, правового інформування та правових комунікацій, юридичної освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, відтворення та зберігання правової ідеології (НДІ, центри, фонди, культурні спільності тощо) [53, с. 165].

І.В. Петеліна, посилаючись на існуючі в юридичній літературі позиції, виділяє такі елементи правової системи: 1) право (система норм); 2) законодавство (як форма виразу норм); 3) правові установи, що здійснюють правову політику держави; 4) судова та інша юридична практика; 5) механізм правового регулювання; 6) правореалізаційний процес (акти застосування й тлумачення права); 7) права, свободи та обов'язки громадян (суб'єктивне право); 8) систему правовідносин; 9) законність та правопорядок; 10) правову ідеологію (правосвідомість, юридичні доктрини, правова культура); 11) суб'єктів права (індивідуальні та колективні); 12) систематизуючі зв'язки; 13) інші правові явища (юридична відповідальність, правовий статус тощо), що утворюють "інфраструктуру" правової системи [52].

Вона вважає, що такий широкий підхід є найбільш доцільним, бо досить повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне структурне утворення в єдності його складових частин.

Проте, тут доречно було б згадати позицію Л.С. Явича, який є противником віднесення до складу правової системи всіх без винятку юридичних категорій [37, с. 41].