По-перше, правова реальність охоплює буття правових явищ безвідносно до конкретних умов їх існування, а правова система суспільства є такою стороною правової реальності, в якій остання знаходить свій вияв у конкретних зв'язках.

По-друге, правова реальність включає, поряд з іншим, конфлікти та правопорушення, які не включаються в правову систему.

На відміну від правової реальності правова дійсність фіксує не тільки сутність правових явищ, але й несуттєві сторони її буття, охоплює процеси їх становлення, руху, розвитку тощо.

Віднесення правової системи до правової дійсності дозволяє розглядати її з позицій дієвості та визначати деякі закономірності їх розвитку. Так, С.С. Алексєєв відзначає, що найбільш широке поняття, яке охоплює всі без винятку правові явища, - це "правова дійсність", а в цьому широкому понятті виділяються активні елементи, що мають відношення до позитивного права та тісно пов'язані між собою (правова система) [106, с. 47]. Як сторона правової дійсності, правова система містить компонент дії, водночас на неї саму впливають закономірності розвитку правової дійсності.

Будь-яка правова дійсність є життєздатною тільки за наявності правової системи. Але правова система та правова дійсність повністю не співпадають. Правова система - це та сторона правової дійсності, в якій проявляються не випадкові, а необхідні властивості суб'єктів та зв'язки між ними, що сприяє стійкості та цілісності правової дійсності, незважаючи на багатоманітність правових явищ та динамічність процесів у ній.

В юридичній літературі поряд із категорією "правова дійсність" останнім часом використовується і категорія "правове життя". Автори, що оперують цією категорією, у загальному плані трактують її як форму руху правової матерії [54; 373, с. 50], посилаючись на багатозначність категорії "життя" [374, с. 158-159]. Дійсно, поняття "життя" у філософських словниках трактується як найвища форма руху матерії, але застосування змісту цього поняття до правової дійсності видається не зовсім правильним, так як, по-перше, одним із варіантів філологічного значення слова "життя", крім "існування всього живого" - "те, що реально існує, дійсність" [231, с. 31], а по-друге, названі автори самі трактують поняття "правове життя" як форму руху правової матерії, що охоплює процеси, які відбуваються в правовій дійсності (зокрема, обмін правовою інформацією, взаємодія з оточуючим середовищем тощо). У зв'язку з цим видається, що поняття "правова дійсність" - це не тільки наявність певних правових явищ, але й процеси їх взаємодії, впливу, розвитку тощо, а тому не має підстав виділяти окрему категорію "правове життя" в сенсі процесів правової дійсності, так як вони є частиною останньої.

Правова система є тією стороною правової дійсності, яка є впорядкованим цілим, в межах якого правові явища закономірно зв'язані між собою і проявляють у цих зв'язках необхідні властивості. Правова реальність набуває в правовій системі конкретно-історичну та просторово-часову визначеність.

Поняття "правова система" відрізняється також від поняття "механізм правового регулювання", під яким в юридичній літературі розуміються взяті в єдності та взаємодії всі правові засоби, за допомогою яких здійснюється правове регулювання [162, с. 350]. Механізм правового регулювання - це певна модель процесу правового регулювання без другорядних, несуттєвих моментів. Якщо елементи механізму відповідають встановленим вимогам, то процес правового регулювання досягає мети. Основними елементами механізму правового регулювання є норми права, юридичні акти тощо; основними ж елементами правової системи є суб'єкти права, а досягнення правопорядку як мети правової системи забезпечується, зокрема, і механізмом правового регулювання.

Ряд авторів ототожнюють правову систему із системою правових, норм (системою права) [375, с. 11], інші вчені застерігають від змішування цих понять [29, с. 87; 376, с. 128; 37, с. 41].

Необхідно також виявити співвідношення не тільки між поняттям "правова система" і "система права", але й "система законодавства".Ці поняття взаємопов'язані, зокрема, система права є об'єктивно первинною основою розвитку системи законодавства, однак за своєю структурою вони є різними (насамперед, за первинними елементами).

Поряд з цим і система права, і система законодавства за своїми властивостями є відносно самостійними правовими явищами, які у правовій системі (оскільки входять до її нормативної частини) покликані здійснювати свої відповідні функції.

Узагальнюючи вищесказане, слід відзначити, що поняття "правова система" не підмінює інші юридичні поняття, має самостійне наукове навантаження, яке тісно взаємопов'язане з поняттям "правова реальність", "правова дійсність", "механізм правового регулювання", "система права", "система законодавства". Воно сприяє розв'язанню ряду наукових та практичних завдань, про які вже згадувалося раніше [377, с. 9].

Проте, зрозуміло, що поняття правової системи не може вирішити всі правознавчі проблеми (зокрема, проблеми праворозуміння), охопити всі сторони та взаємозв'язки правової дійсності, підмінити собою поняття права взагалі.

Але саме запропоноване вище поняття дає можливість виявити не випадкові, а необхідні властивості суб'єктів права як елементів правової системи та зв'язків між ними, що забезпечують в кінцевому рахунку стійкість та цілісність соціальної дійсності. Таке поняття правової системи дозволяє (на відміну від запропонованих у юридичній літературі понять правової системи) уникнути механічного набору правових явищ, що входять до складу правової системи, гіпертрофованого розширення поняття правова система, відхилення від основних засад системного аналізу (згідно з якими система утворюється завдяки взаємодії елементів - структурі); дозволяє виявити субстанційні властивості правової системи; а також сприяє переведенню цього поняття у науково-практичну площину.

Це поняття правової системи - не данина модній термінології, а зміна кута зору, зумовлена сучасними реаліями: зміною інфраструктури світу; появою нових досягнень у суспільних та інших галузях науки; нових понять та категорій; трансформацією методології. Крім цього, воно дозволяє зберегти чіткість, "нерозмитість" наукової категорії, яка має як теоретичну, так і практичну значимість (дозволяє виявити ознаки та структуру будь-якої правової системи, виявити деформації, недосконалість правової системи, передбачити тенденції розвитку правової системи чи її складових частин, створити необхідні способи чи засоби, завдяки яким забезпечується ефективне функціонування правової системи).