Завдання та зміст підготовки адміністративних справ до судового розгляду. Підготовка справи до судового розгляду є са­мостійним та обов´язковим етапом в адміністративному судо­чинстві. Підготовку справи до судового розгляду здійснює суд­дя адміністративного суду, який відкрив провадження в ад­міністративній справі, що є цілком логічним і слушним. Адже суддя, який розглядав позовну заяву та надані до неї докумен­ти, вже ознайомився з обставинами справи, певною мірою вже попередньо вивчив цю справу і має зробити власне визначення щодо повноти матеріалів до справи, залучення інших осіб до справи, прийняття рішення про проведення попереднього су­дового засідання тощо.

Метою підготовки справи до судового розгляду є забезпе­чення всебічного та об´єктивного розгляду і правильного вирі­шення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку (ч. 2 ст. 110 КАСУ). Підготовка адміністративних справ до судового розгляду проводиться з урахуванням характеру кожної справи, а саме: предмета і підстав позову; сфери діяль­ності позивачів і відповідачів; наявності доказів і повноти зібраних матеріалів; необхідності залучення до справи третіх осіб та особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судо­вому зсіданні та інших обставин.

Законом (ч. 2 ст. 110 КАСУ) передбачаються найважливіші процесуальні дії, які повинні бути вчинені судом (суддею) на стадії підготовки справи до судового розгляду. Проте вчинення цих дій не є ані обов´язковим, ані вичерпним. Вони здійсню­ються суддею в кожній конкретній справі залежно від особли­востей спірних правовідносин, їх суб´єктивного складу та фак­тичних обставин, які суд має встановити. Всі дії з підготовки справ до судового розгляду, щодо яких суддя (суд) приймає рішення, можна поділити на кілька груп.

Перша група дій стосується доказів і доказування. До них належить прийняття судом рішення про:

а)  витребування документів та інших матеріалів, які можуть 
бути додатковими доказами (ч. 2 ст. 69, ст. 114 КАСУ);

б)  проведення огляду письмових та речових доказів на місці, 
якщо їх не можна доставити до суду (статті 115, 147 КАСУ);

в)  призначення судової експертизи (ст. 81 КАСУ);

г)  наведення інших довідок, необхідних для вирішення 
справи по суті.

Друга група дій стосується визначення складу осіб, які бе­руть участь у справі. До них належать:

а)  прийняття рішення про обов´язковість особистої участі осіб, 
які беруть участь у справі, у судовому засіданні (ст. 120 КАСУ);

б) прийняття рішення про залучення до справи третіх осіб

(ст. 53 КАСУ);

в) вирішення питання про участь у справі органів та осіб, 
яким законом надане право захищати права, свободи та інтере- 
си інших осіб (ст. 60 КАСУ);

г) вирішення питання про необхідність залучення та викли­ку на судовий розгляд свідків, експертів, спеціалістів перекла­дачів (статті 65—68 КАС України), порядок виклику яких рег­ламентується гл. 3 КАС України.

Третя група дій стосується вирішення інших питань проце­суального забезпечення розгляду адміністративної справи. До таких питань, зокрема, належать:

а)   за обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає 
усі заходи щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. В 
такому випадку виклик осіб, які беруть участь у справі, а також 
повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за 
допомогою кур´єра, телефону, факсу чи інших технічних за- 
собів, порядок використання яких регламентується статтями

38—39 КАСУ;

б)  прийняття рішення про проведення попереднього судо- 
вого засідання (ст. 111 КАСУ).

Попереднє судове засідання (ст. 111 КАС) за змістом є про­довженням підготовки справи до судового розгляду. Воно здій­снюється з метою: по-перше, з´ясування можливості врегулю­вання спору до судового розгляду справи (відмова позивача від позову, примирення сторін тощо); по-друге, забезпечення всебічного та об´єктивного вирішення справи протягом розум­ного строку, якщо спір не врегульовано і сторони не дійшли згоди.

Проте варто звернути увагу на те, що як для підготовки справи до судового розгляду, так і для попереднього судового засідання законодавець не встановлює певного строку, протя­гом якого має бути проведено підготовку справи та попереднє судове засідання, а лише підкреслює, що це має бути здійснено «протягом розумного строку». Така невизначеність може спри­яти тяганині при підготовці справи. У Кримінально-процесу­альному кодексі (статті 240—241) та у Цивільному процесуаль­ному кодексі (ст. 129) встановлено, що попереднє судове засі­дання повинно бути призначене і проведене протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі. В цьому зв´язку вбачається за доцільне встановлення аналогічної норми і в ад­міністративному судочинстві. Однак, враховуючи, що публічні (управлінські) відносини, у сфері яких і виникають адміністра­тивно-правові спори, характеризуються оперативністю, дина­мічністю та мобільністю, строк для підготовки справи до судо­вого розгляду та попереднього судового засідання не може пе­ревищувати п´яти днів із дня відкриття провадження в адміністративній справі. Саме це й має бути закріплене в Ко­дексі адміністративного судочинства України.

Попереднє судове засідання проводиться одноособово суд­дею, який здійснює підготовку справи до судового розгляду, оскільки він вже певним чином орієнтується у цій справі. У попередньому судовому засіданні беруть участь сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Аналіз зазначеної норми дає підстави стверджувати, що інші учасники адміністра­тивного процесу, такі як свідки, експерти, спеціалісти, на по­переднє судове засідання не запрошуються.

Всі дії судді щодо проведення попереднього судового засі­дання можна поділити на:

1. врегулювання спору шляхом відмови від позову або його визнання відповідачем чи примиренням сторін;
2. уточнення позовних вимог та визначення складу осіб, які беруть участь у справі;
3. забезпечення судового розгляду адміністративної справи доказами;

4)   вирішення інших питань.

Перелік цих дій не є вичерпним, він може доповнюватися з метою повної і всебічної підготовки справи до судового роз­гляду.

Важливою процесуальною дією судді у попередньому судо­вому засіданні є врегулювання спору шляхом відмови від позо­ву або його визнання чи примирення сторін. Суддя з´ясовує у сторін або їх представників, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністра­тивний позов і роз´яснює сторонам можливості щодо прими­рення.

Порядок відмови позивача від позову та визнання відпові­дачем позову встановлюється ст. 112 КАС України, якою перед­бачається:

1. право позивача на відмову від адміністративного позову повністю або частково, а відповідача — на визнання позову повністю або частково;
2. відмова від адміністративного позову або його визнання мають бути викладені у письмовій заяві до суду, яка приєд­нується до справи;
3. відмова від адміністративного позову або його визнання можуть бути прийняті судом (суддею), якщо дії позивача чи відповідача не суперечать закону чи не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Разом із тим, варто звернути увагу на те, що позивач має право відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду — як під час підготовчого про­вадження, так і під час судового розгляду справи (статті 51, 112, 136 КАСУ), а також у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (статті 194, 219 КАСУ). Проте визнання позову відповідачем пов­ністю чи частково може бути лише під час підготовчого прова­дження та судового розгляду справи у суді першої інстанції (стат­ті 112, 136 КАСУ), а у суді апеляційної чи касаційної інстанції — сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного чи касаційного розгляду (статті 194, 219 КАСУ).

Про прийняття судом часткової відмови позивача або від­мови позивача від адміністративного позову в цілому суд (суд­дя) постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини вимог відповідно до часткової вимоги або закри­ває провадження у справі в цілому відповідно до відмови пози­вача від адміністративного позову в цілому.

При частковому визнанні адміністративного позову від­повідачем, суд приймає постанову про задоволення визнаних відповідачем позитивних вимог (ст. 164 КАСУ). При повному визнанні відповідачем адміністративного позову суд приймає постанову про задоволення адміністративного позову (ст. 162 КАСУ) та визначає, яким саме способом відбувається задово­лення позову:

1. визнанням протиправних рішень суб´єкта владних пов­новажень чи окремих їх положень або скасуванням нечинних, протиправних рішень чи забезпеченням повороту виконання цих рішень із зазначенням способу його здійснення;

2)   зобов´язанням відповідача вчинити певні дії;

1. зобов´язанням відповідача утриматися від вчинення пев­них дій;

4)   стягнення з відповідача коштів;

5)   тимчасовою забороною діяльності об´єднання громадян;

6)   примусовим розпуском об´єднання громадян;

1. примусовим видворенням іноземця чи особи без грома­дянства за межі України;

8)    визнанням наявності чи відсутності компетенції у 
суб´єкта владних повноважень.

Зазначені способи задоволення позову не є вичерпними. Суд може в постанові визначити й інший спосіб задоволення позову, який би гарантував захист права, свобод та інтересів фізичних чи юридичних осіб.

Врегулювання адміністративного спору може відбутися і на основі взаємних поступок — примиренням сторін. На відміну від визнання адміністративного позову повністю або частково, примирення сторін може здійснюватися на будь-якій стадії розгляду адміністративної справи — як під час підготовчого провадження (ст. 119 КАСУ), так і під час судового розгляду в суді першої інстанції (ст. 136 КАС), у суді апеляційної чи каса­ційної інстанцій (статті 194, 219 КАСУ) відповідно до закінчен­ня судового, апеляційного чи касаційного розгляду адміністра­тивної справи.

Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов´язків сторін і предмета адміністративного позову, що є цілком логічним. Адже примирення відбувається між сторона­ми і зачіпає їхні права і обов´язки. Примирення є рішенням сторін і відображає їхню волю щодо вирішення долі матеріаль­но-правових вимог, зазначених у позові, щодо яких суд пови­нен був винести рішення. Отже, при примиренні сторони дохо­дять згоди не щодо підстав, а щодо предмета адміністративного позову. Сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок, якщо вони не суперечать закону, чи не порушують чиї-небудь права, свободи і інтереси. Суд не визнає умов примирення сторін, якщо їхні дії супере­чать закону або порушують чиї-небудь права (ст. 51 КАСУ).

Примирення сторін відбувається за клопотанням до суду з боку обох сторін. У клопотанні може бути заявлено про надан­ня їм часу для примирення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 156 КАС України суд зупиняє провадження у справі на час, необхідний їм для примирення, і перебіг усіх процесуальних строків у та­кому разі зупиняється.