13.4. Судові рішення, їх зміст та порядок ухвалення

Сторінки матеріалу:

  • 13.4. Судові рішення, їх зміст та порядок ухвалення
  • Сторінка 2

Розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ у адміністративному суді звершується прийняттям процесуаль­них документів — судових рішень, правова природа яких ха­рактеризується наступними ознаками:

  1. судові рішення — це імперативні акти, в яких виражено державну щодо конкретного правовідношення та поширюється виключно на учасників адміністративного спору;
  2. судові рішення є процесуальними документами, в яких відображається інформація про процедуру захисту прав, свобод та інтересів учасників спірних правовідносин;
  3. судові рішення виступають як юридичні факти, з якими пов´язується виникнення, зміна або припинення правовідно­син;
  4. судові рішення — це акти застосування, які опосередко­вують засоби реалізації норм матеріального права при вирі­шенні спірних правовідношень у публічній сфері;
  5. судові рішення тягнуть за собою настання преюдиційних наслідків, відповідно до яких обставини, встановлені судовим

 

 

 
 

рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

До судових рішень адміністративних судів законодавством висуваються певні вимоги. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Зако­нодавець стисло визначає поняття законності й обґрунтованос­ті судового рішення, ухваленого судом першої інстанції.

Законним визнається лише таке судове рішення, яке ухвале­не у повній відповідності до норм матеріального права при до­триманні норм адміністративного процесуального права. Проте слід зазначити, що не всі правовідносини публічної сфери мо­жуть бути врегульовані безпосередньо нормами матеріального права. Тому рішення буде законним і тоді, коли у разі відсут­ності норм матеріального права, що мають застосовуватися до даного правовідношення, суд приймає рішення на підставі за­кону, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), або виходячи із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) — ст. 9 КАС України.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на під­ставі повно і всебічно з´ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Отже, ознаками обґрунтованості судових рішень виступають: повнота; всебічність, доказовість тощо.

Повнота обґрунтування рішення полягає в тому, що суд до прийняття судового рішення має надати вичерпну правову оцінку всім наведеним сторонами обставинам, дати відповідь на всі запитання, які виносились на вирішення суду в залі су­дового засідання. Обставини у справі — це юридичні факти, котрі встановлені судом і повинні відображати реальну дійс­ність, відповідати істині. Повнота судового рішення передбачає його всебічність, а це означає, що в рішенні повинна міститися відповідь щодо наявності чи відсутності матеріального права; належність його позивачеві; визначено чи існує юридичний обов´язок і чи покладено його на відповідача. Якщо названі питання не вирішені у судовому засіданні, воно є неповним1. Цей недолік може бути усунений винесенням додаткового рі­шення відповідно до ст. 168 КАС України.

Всебічність обґрунтування рішення полягає у визначенні, які з обставин підтверджуються наявними в матеріалах ад­міністративної справи доказами. У разі необхідності витребува­ти у сторін додаткові докази, а якщо ці докази не можуть бути ними надані, сприяти в їх надходженні відповідно до ст. 71 КАС України.

Доказовість обґрунтування базується лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні з урахуванням їх на­лежності та допустимості відповідно до вимог ст. 70 КАС Ук­раїни.

В юридичній літературі як вимоги до судових рішень наво­дяться ще й інші чинники. Наприклад, небезпідставно зазна­чається, що: рішення має бути безумовним, в його резолютив­ній частині не допускаються альтернативи, його виконання не повинно залежати від настання чи ненастання певних умов; рішення викладається однозначно і зрозуміло; рішення має бути викладене без помилок у назвах, датах, без описок, із до­триманням правил граматики та ін.1.

Залежно від характеру вирішених судом питань судові рі­шення викладаються у формі постанови або ухвали. Стаття 3 КАС України на законодавчому рівні дає визначення поняття постанови й ухвали:

  1. постанова — письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги ад­міністративного позову;
  2. ухвала — письмове або усне рішення суду будь-якої інс­танції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов´язані з процедурою розгляду адміністративної справи та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та ка­саційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 158 КАС України судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Законо­давець чітко встановлює, що судом (йдеться про адміністратив­ні суди саме першої інстанції) ухвалюється постанова лише у разі вирішення спору по суті, тобто у випадках, коли суд дає остаточну відповідь про задоволення або відмову повністю чи частково заявленого позову.

Апеляційні та касаційний суди за наслідками розгляду апе­ляційної чи касаційної скарги також можуть своєю постановою змінити постанову суду попередньої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної чи касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги (ч. 2 ст. 205,

ч. 2 ст. 230 КАСУ).

Отже, незалежно від рівня судової ланки при вирішенні справи по суті суди (судді) ухвалюють процесуальний документ, який називається постановою.

Постанова приймається, складається і підписується в на-радчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. У винят­кових випадках залежно від складності справи складення пос­танови у повному обсязі може бути відкладене. Проте суд по­винен виконати кілька вимог:

  1. складення постанови в повному обсязі може бути відкла­дене на строк не більше п´яти днів із дня закінчення розгляду справи. Перебіг цього строку починається з наступного дня (ч. 1 ст. 103 КАСУ);
  2. вступна і резолютивна частини підписуються всім скла­дом суду, проголошуються у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.

Під час прийняття постанови суд вирішує:

  1. чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимо­ги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
  2. чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирі­шення справи, та докази на їх підтвердження;
  3. яку правову норму належить застосувати до цих пра­вовідносин;
  4. чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

 

5)   як розподілити між сторонами судові витрати;

6)   чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7)  чи є підстави для скасування заходів забезпечення ад- 
міністративного позову.

Частиною 2 ст. 158 КАС України закріплено, що судове рі­шення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, за­лишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо ін­ших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Ухвали — це теж процесуальні документи, які ухвалюються адміністративним судом лише при вирішенні поточних питань, які виникають під час процесуального руху справи від позовної заяви до вирішення справи по суті адміністративними судами першої інстанції. Ухвали фіксують, відображають послідовність розгляду адміністративної справи, порядок застосування норм процесуального права і у разі недодержання цих вимог, пору­шення норм процесуального права може бути підставою для скасування постанови в справі по суті. В ухвалах оформляють­ся в процесуальному плані всі дії, а також остаточні висновки адміністративного суду.

Ухвали апеляційних та касаційного судів відрізняються від ухвал адміністративних судів першої інстанції як за колом, змістом і значенням поставлених на вирішення питань, так і за їх обсягом (кількістю).

Законодавець наводить перелік випадків, коли адміністратив­ним судом виносяться процесуальні документи у формі ухвали щодо залишення позовної заяви без розгляду, зупинення та по­новлення провадження у справі, закриття провадження у справі (статті 155—157 КАСУ). Однак цей перелік не є вичерпним. До­статньо зазначити, що лише ч. 4 ст. 160 КАС України передбаче­но 17 випадків, у яких окремими документом викладаються ухва­ли. Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Ухвали, які викладаються окремим документом, постанов­ляються в нарадчій кімнаті, а ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання до протоколу судового засідання. Усі ухвали, які постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх поста-новлення.

Всі виправлення в судових рішеннях (постановах, ухвалах) мають бути застережені складом суду (суддею), який його ухва­лив, тобто щодо кожного виправлення має бути відповідний

припис на зразок: «Виправленому з___________ на_____ вірити», підпис

суддів (судді), печатка, дата.

Всі судові рішення — постанови, ухвали, викладені у пись­мовому вигляді окремими процесуальними документами скла­даються відповідно до змісту, встановленого законом (див., наприклад, ст. 163 КАСУ).

Зміст судового рішення — це його структура у взаємозв´язку, взаємообумовленості й послідовності визначених частин та їх складових елементів1. Структура змісту судових рішень однако­ва для всіх судових рішень, що приймаються місцевими ад­міністративними судами, апеляційними адміністративними су­дами та касаційним адміністративним судом. Відмінності мо­жуть бути лише в елементах визначених частин з урахуванням: назви суду (місцевий, апеляційний, касаційний); змісту позов­них вимог, клопотань, заяв, скарг; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті судового рішення і положення закону, яким він керувався; висновків про задоволення чи відмову заявлених вимог, клопотань, заяв тощо.

Судове рішення (постанова, ухвала) обов´язково повинне містити: вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.